Читати книгу - "Замах на бродягу"

Хвилини зо дві Мегре стояв немов паралізований, стиснувши кулаки, потім йому трохи одлягло, він повернувся і відійшов до заштореного вікна.

Коли він знову зустрівся поглядом з Мораном, його обличчя було вже спокійне, але дуже втомлене, і могло навіть здатися, що комісар дуже постарів.

Він важко сів у крісло і, показавши Моранові пальцем на стілець, почав машинально набивати люльку.

— Кури…

Це пролунало як наказ. Потім тихо, глухим, майже беззвучним голосом він запитав:

— Я можу сподіватися, що ти сказав мені правду?

— Клянусь життям моєї матері…

— Хто порадив тобі звернутися до Жан-Шарля Гайяра?

— Один старий з бульвару Шапель…

— Не бійся… До твоєї справи ми більше не повернемося… ти маєш на увазі лахмітника Потьє?

— Так…

— Ти збував йому крадені речі?

— Це траплялося не так часто…

— Що він тобі сказав?

— Він дав мені адресу цього адвоката…

— Чому саме цього, а не іншого?

— Старий сказав, що в пана Гайяра добрі зв'язки з поліцією… Тепер я розумію, що це не так… Він видурив у мене сто тисяч…

Якийсь час Мегре щось обмірковував.

— Слухай, хлопче, зараз сюди введуть одного добродія… Не здумай з ним перемовлятися. Ти тільки глянеш на нього і вийдеш разом з інспектором до сусідньої кімнати…

— Пробачте мені, пане комісар… Мене переконали, що це завжди так робиться…

Мегре якось спромігся посміхнутися.

— Алло!.. Торанс?.. Веди його сюди… Тут у мене один хлопчина, ти постережеш його, можливо, він мені ще буде потрібний… Ну, я чекаю…

Він сидів за столом і смоктав люльку, зовні цілком спокійний, але в горлі в нього неначе застряв клубок, його погляд був прикутий до дверей.

Та ось вони відчинилися, і він побачив на порозі Жан-Шарля Гайяра в елегантному світло-сірому костюмі. Пан адвокат був невдоволений. Ось він ступив кілька швидких кроків і вже хотів був щось сказати, щоб висловити свій протест, як раптом угледів Гастона Морана.

Торанс ні біса не розумів у цій німій сцені. Шановний метр немов закляк з розкритим ротом посеред кабінету. Вираз його обличчя геть змінився. Рудий хлопчина повільно підвівся і зніяковіло, намагаючись не дивитися на адвоката, понуро почвалав до виходу.

І от вони залишилися удвох в кабінеті, Мегре віч-на-віч з Гайяром. Комісар раптом відчув гостре бажання підійти до цього елегантного пана і дати йому пару добрячих ляпасів. Лише зусиллям волі він утримався від цієї спокуси — і зовсім не тому, що Гайяр був вищий, кремезніший і явно дужчий за нього.

— Сідайте… — мовив він натомість якимось хрипким, на диво кволим, голосом.

Він, певно, був страшніший ніж тоді, коли термосив механіка за плечі: адвокат одразу сів. Навіть забув висловити свій протест з приводу того, що поліцаї украли його машину, а його самого без ордера на арешт привезли до префектури, неначе якогось кишенькового злодія.

— Таким чином, месьє Гайяр, — втомлено мовив Мегре, немов для нього ця справа була вже давно закінчена, — ви, очевидно, вже зрозуміли становище…

І, помітивши, як адвокат вже відкрив був рота, щоб відповісти, докинув:

— Не перебивайте… Я говоритиму якомога коротше, бо ваше товариство мені не дуже приємне…

— Не знаю, що цей хлопець міг вам наплести…

— Я наказав вам мовчати!.. Вас привели сюди не для того, щоб допитувати… Я не вимагаю жодних пояснень… Спочатку я навіть хотів одразу відправити вас до в'язниці, щоб ви там почекали результатів експертизи…

З цими словами він поклав на стіл аркуш паперу із списком клієнтів Гайяра, які були притягнуті до суду і виправдані з мінімальним покаранням, і почав читати його рівним монотонним голосом, немов молитву. Потім, підвівши голову, додав:

— Як ви самі розумієте, нам доведеться допитати всіх цих людей… Певно, деякі з них мовчатимуть… Принаймні спочатку… Але потім, довідавшись, що гроші, які вони вам давали з цілком певною метою, осідали в ваших кишенях…

Обличчя Гайяра теж змінилося, але він не здавався.

— Не знаю, що наговорив вам цей пройдисвіт…

І тут Мегре вдарив кулаком по столу так, що аж підскочила важка металева чорнильниця.

— Мовчіть! — загорлав він. — Я забороняю вам розтуляти рота.

Цей удар і крик було чути в інспекторській. Всі перезирнулися.

— Нема потреби нагадувати вам, як ви вели ваші справи… Тепер мені ясно, чому ви так обережно вибирали собі клієнтів… Знаючи, що вони так чи інакше будуть виправдані або засуджені умовно, ви могли легко переконати відкупитися…

Він мало не задихався від гніву.

— У мене є всі підстави гадати, що ви користалися не тільки з мого ім'я… Ви також займалися податковими справами. Я щойно дзвонив панові Жюбелену… Нам доведеться зустрітися і з ним… — Він насилу запалив люльку — так йому тремтіла рука. — Обіцяю вам найретельніше розслідування, навіть якщо воно забере кілька місяців… докопаємося до найдрібніших ваших афер…

Гайяр сидів, низько схиливши голову, і навіть не наважувався дивитися у вічі комісару. Пальці правої руки судорожно стискали куксу.

— Коли ви станете перед судом, ваш оборонець, очевидно, нагадає про вашу військову доблесть і про ваше каліцтво… Можливо, ця обставина допоможе пом'якшити судовий вирок… Але в моїх очах ви завжди будете наймерзеннішим…

Ні! Він не міг говорити, немов якась рука перехопила йому горлянку. І, не звертаючи уваги на Гайяра, він підійшов до шафи й дістав пляшку коньяку, з якої іноді доводилося частувати допитуваних, коли в тих не витримували нерви.

Він за одним духом вихилив повну чарку і, повернувшись на місце, вже твердою рукою запалив згаслу люльку.

Тепер він був майже спокійний. З якоюсь дивною байдужістю, так, немов ця справа його зовсім не обходила, він вів далі:

— Зараз експерти найретельнішим