Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Анною Фрейд, доньок Райха аналізувала студентка Анни Фрейд, одноразова коханка Отто Феніхеля часів війни Берта Борнштейн — та з еротичної подорожі на човні до центру озера Грундльзее. Петер Гелер, ще один підвладний Анні Фрейд дитячий аналітик, який працював у її закладі, стверджував, що Борнштейн «була особою дещо безформною із благородним єврейським профілем», яка користувалася аналізом, як тупим мечем. «Професійна жвавість та м’який і ніжний польський акцент, з яким вона промовляла свої психоаналітичні коментарі про все і всіх, — писав Гелер, — якимось чином підсилювали точність її жорстких суджень».

Згадана вище установа відкрилася, коли Дороті Берлінґхем, донька ювеліра Чарльза Тіффані і спадкоємиця його багатств, приїхала 1925 року до Відня, аби проаналізувати своїх чотирьох дітей в Анни Фрейд. Берлінґхем в’їхала до квартири над Анною та Зигмундом Фрейдами. У неї була лінія прямого телефонного зв’язку із спальнею Анни Фрейд, аби та могла обговорювати прогрес своїх дітей і проходити аналіз у Зигмунда Фрейда (з часом вона й сама стала психоаналітиком). Близькість її співпраці та дружби з Анною Фрейд зацементувалася, коли ті до спілки придбали будинок за містом. Доволі довго побутувала підозра, що вони були коханками (Ричард Штерба відвідував їхній заміський котедж і звітував, що ті спали в одному ліжку). Невтілені материнські інстинкти Анни Фрейд вели її до того, що вона стала не лише аналітиком для чотирьох дітей Берлінґхем, але названою матір’ю для них: «Я подеколи думаю, що хочу, аби вони були не лише здоровими, але ж водночас, аби були… моїми», — Анна Фрейд писала своєму батькові.

Все ж була на її шляху до материнства одна каверза: Дороті Берлінґхем була заміжньою. Роберт Берлінґхем був хірургом, який страждав від маніакальної депресії, через яку його декілька разів госпіталізували. Його спустошувала розлука з сім’єю, і він раз за разом відвідував Відень, аби ще раз спробувати повернути їх. Обидва Фрейди, він і вона, змовилися тримати його на відстані від його ж дітей і порадили Дороті припинити будь-які контакти з ним. Анна написала Роберту Берлінґхему, що його візити до Відня розчаровували його дітей, і намагалася переконати дітей, що зустрічі з ним погано на них впливали. Коли Роберт Берлінґхем відвідав Фрейда, аби висунути претензії на повернення його сім’ї, Фрейд сказав йому, що допомагав Дороті подолати її сексуальну потребу в її чоловікові.

Лора Райх вважає, що Анна Фрейд та Берта Борнштейн також змовилися проти її власного батька. «Увесь цей порятунок Анною Фрейд дітей Берлінґхем від їхнього пришелепкуватого тата був однією великою виставою, — каже Лора Райх, — коли ж насправді вона просто намагалася утримати їхню матір для власних лесбійських (я вважаю, що то були статеві відносини, але це не доведено) потреб. Вона хотіла матір і дітей, вона хотіла захистити їх, і я думаю, що така техніка роботи Фрейд вплинула і на Берту Борнштейн».

Тоді Лора вважала, що вона лиш «гралася» в аналіз із фрау Фрейд, що і було методом Анни Фрейд для аналізу дітей. Проте її сестра відчувала більш прямолінійну дію ефекту терапії на себе. «Борнштейн аналізувала Єву роками, і аналіз, здебільшого, складався, на мою думку, з того, з чого і аналіз дітей Берлінґхем Анною Фрейд — переконання Єви в тому, що її батько був не від світу цього. Ось який там був аналіз. Їй утовкмачували, утовкмачували, утовкмачували і ще раз утовкмачували. Я пригадую, що коли моїй сестрі було приблизно двадцять, ми — наша мама, Берта Борнштейн, я і моя сестра — сходили на гору. Берта Борнштейн не переставала повторювати: “Тепер же ти бачиш, що він псих. Хіба ж не так?”. Моя сестра, зрештою, плюнула на неї, так її вже це розізлило». Енні Райх, перебуваючи в конвульсіях психологічного впливу аналізу з Анною Фрейд, погоджувалася з цим. «Моя мати також була переконаною: нам варто знати, що він був психом і що нічого нас не об’єднувало, — сказала мені Лора Райх. — Вона дуже переживала, може й не дарма, що він візьме над нами гору і запудрить нам мізки». Єві Райх здавалося, як вона пізніше розкаже Майрону Шарафу, що їй «промивають мізки», намагаючись переконати, що її батько був «хворим спокусником».

Лора Райх пізніше дізнається, що Борнштейн колись написала листа Райху, вимагаючи, аби він перестав виходити з ними на будь-який контакт. «У цьому листі вона порадила йому триматися подалі від дітей, не писати і не телефонувати, бо ж це заважало аналізу Єви… Так само вони вчинили із тим хлопакою Берлінґхемом, сказали йому, що він перешкоджає аналізу дітей. Тільки от маніакальна депресивність Райха була лиш здогадками, а от у Ричарда Берлінґхема маніакальна депресивність була діагностована офіційно [Берлінґхем скоїв суїцид 1938 року]. Здається, я не бачила батька з 1936 до 1939 року, взагалі не бачила, і він не писав, чи ще там щось. Мій батько був аналітиком, і він вірив в аналіз і вважав, що моя сестра потребувала цього, тож поводився по-дурному і наївно, піддаючись пасткам цих маніпулятивних жінок». Сама ж вона в той час і гадки не мала, чому її батько зник з їхнього життя. Лора Райх написала: «На мене це мало дуже згубний вплив».

1936 року Анна Фрейд опублікувала свою найвідомішу працю «Еґо та механізм захисту» — книгу, яка, за словами Ричарда Штерби, була написаною від впливом «Аналізу характеру». Однак вона містила декілька завуальованих насмішок над Райхом, які висміювали його за те, що він припускав, що людські інстинкти були вроджено хорошими і що садизм та деструктивність були результатом сексуального розладу. Райх хотів змінити світ. Версія аналізу, яку запропонувала Анна Фрейд, мала на меті адаптувати пацієнта до реальності, під якою та вбачала її підпорядкування статусу-кво, адже питання статусу реальності, в якій вони жили, власне, ніколи і не порушувалося.

Петер Гелер умовивів, що ортодоксальна, авторитарна версія аналізу Анни Фрейд «замість промоції лібералізації людини, що, здавалося, й мало б вважатися суттю психоаналізу, почасти ослаблювала та інфантилізувала пацієнта». (Геллер посилається на Райха як на приклад тієї іншої, дозволенішої форми аналізу.) Геллер одружився з однією із доньок