Читати книгу - "Історія однієї істерії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— На жаль, мушу бігти, вибачилась я, — наступного разу прочитаю.
— Ваша гра в роль щось дала? Напали на слід?
— Пізніше…
Режисерка сприйняла мої слова буквально:
— Чудово, я тут буду до самого вечора. Обов’язково заскочте.
— Постараюся, — уже на ходу, кинула я.
Нічого страшного, потім поясню, що зайти не вийшло. Або й справді зайду. Розберемося.
Актори не поспішали розходитись. Дружна строката компашка час від часу здригалася від вибухів реготу. Що, цікаво, можна було так весело обговорювати? У них тут люди зникають, а вони… Кирила серед реготунів не було.
Настуся з Тигрою нетерпляче тупцювали навколо машини.
— Куди подівся Кир?! — накинулась я на своїх помічниць так, начебто вони обіцяли охороняти його.
— Туди, — Тигра кивнула в бік центральної вулиці, — пішов. А що?
— Дівчиська, дико перепрошую, не до вас зараз… До речі, не губіться, для вас, може, буде деяка дрібна робота. Загалом, я протягом години сюди під’їду та все поясню.
— Нічого собі! — на правах близької родички Настуся вирішила бунтувати. — Цілу годину чекати на тебе?!
— Робота, є робота, — обірвала її Тигра.
Подальших «тьорок» я не розчула, бо кинулася навздогін за Кирилом, який, втім, особливо й не втікав.
— Підвезти? — я наздогнала початкуючого сценариста і розчинила пасажирські дверцята.
— Ні, — Кир відмахувався, — я сам.
— Як же ти сам можеш когось підвезти, якщо в тебе немає авто? Сідай. Розмова є.
Кирило спочатку зазирнув у салон, ніби щоб розгледіти, чи не ховається хто на задніх сидіннях, і лише по тому обережно сів у машину.
— У яких ти стосунках із Ларисою? — з ходу запитала я.
— У гарних. Ми дружимо, я б сказав, — Кирило всією поведінкою давав зрозуміти, що не має нічого проти моїх намагань розслідувати цю справу. А ось коли почну лізти в творчість колективу, тоді, звичайно викличу його роздратування. Можливо, Ксенія все-таки помилялася, й зараз Кир був щирий.
— А з Аллою?
— Теж у гарних. Ну… У поверхово-приятельських.
— А з Ксюшею?
Пауза тривала недовго.
— Я любив її.
— Чому ти говориш у минулому часі? Про Аллу з Ларисою в теперішньому, — а про Ксюшу — в минулому?
Хлопець так нервував, що десь у глибині моєї наївної душі причаїлася надія на його добровільне зізнання у викраденні акторок.
— Та тому… та тому… — Кирило набрав повні груди повітря. — Тому, що Ксюха — розумна. Вона ніколи б не попалася на чиюсь вудку. Лара й Алла могли зникнути через дурощі. Ксюха — ні. Раз вона зникла, значить, сталося щось справді серйозне… А ви в театр бавитеся…
Його поведінку, як і раніше, можна було однаковою мірою вважати як підозрілою, так і природною для даного ступеню хвилювання.
— Таких збігів не буває. Якщо дівчатка зникли майже одночасно, виходить, і Алла, й Лариса, й Ксенія вляпалися в одну й ту саму історію. Якщо вже говорити в минулому часі — то про всіх. Повір моєму досвіду.
— Вам легко! — Кирило раптом перейшов на крик. — Для вас вони всі однакові — випадки для збільшення досвіду… На чужих нещастях досвіду не наберетесь! На своїх набирайтеся!
Подумки я зауважила, що Кирило, до всього, ще й рідкісний хам.
— Припинити істерику! — на правах старшої за віком скомандувала я. — Ти збирався запропонувати мені збільшення гонорару? За що?
Кир усе-таки опанував себе.
— За ретельніший підхід до пошуків Ксенії. Навіть якщо вона влаштувала це своє зникнення навмисно, щоб пограти мені на нервах.
— Що, можливий і такий варіант? Чим же ти заслужив подібну зловмисність? Чи в Ксенії просто пристрасть до спекуляції на почуттях?
— Не знаю. Я припускаю будь-які варіанти. Головне, знайдіть її швидше. Поки я не збожеволів остаточно. Про гонорар я серйозно. Поговорю з батьком і назву конкретні цифри.
— Не варто. Я тільки хотіла з’ясувати, чим викликана твоя підвищена увага до зникнення Ксюші. Шумилов заплатив достатньо за пошуки всіх трьох зниклих.
Я заявила, що не збиралася віддавати комусь перевагу. Тим більше, що була впевнена: Ксенію слід шукати там само, де й інших.
Кирило нічого не відповів. Здається, я домоглася свого. Якщо він знає про місцезнаходження Лариси й Алли, то, поза сумнівом, зобов’язаний перевірити, чи не потрапила туди ж і Ксенія. Звичайно, якщо досі ще не перевірив. Так чи інакше, якщо простежити за Кирилом, можна розраховувати на з’ясування багато чого.
— І як я тільки міг подумати, що ви підете мені назустріч… — по тривалому роздумі буркнув Кирило і, не прощаючи, вискочив із авто.
Я почекала, поки сценарист зникне за рогом, і діловито рушила слідом. Як не сумно, Кир подався просто додому. Переглядаючи складені Жориковими «хлопцями» досьє, я спеціально звернула увагу на його адресу. Хлопець мешкав із батьками в елітній новобудові, населеній суцільно успішними бізнесменами, а тому нашпигованій охоронцями та охоронною технікою. Ховати розшукуваних акторок під таким наглядом було неможливо, тому я засмутилася: до місця подій Кирило після розмови зі мною не помчав, а отже, тепер доведеться шпигувати за його під’їздом, що може протривати вічність. Втім, було б нерозумно розраховувати на щось інше. Ще вчора я вирішила, що до стеження залучатиму Тигру. Настуся і Тім погодяться їй допомогти. А я зміню дітей на нічний час. Ось вам і позмінне стеження, краще за будь-яких оперативників.
Звичайно, не можна було залишати зараз під’їзд без нагляду навіть на п’ятнадцять хвилин. Я вирішила перестрахуватися.
— Агов, малий! — покликала я безпритульного років дванадцяти, котрий насуплено проминав мене, дзвякаючи авоською з пляшками. — Можна тебе попросити про послугу? Постеж он за тим під’їздом, поки я повернуся. Я швиденько. Розповіси, хто входив, хто виходив. Отримаєш п’ятірку. Згода?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія однієї істерії», після закриття браузера.