read-books.club » Пригодницькі книги » Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: Пригодницькі книги / Інше / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 65 66 67 ... 70
Перейти на сторінку:
під час другої світової війни на Філіппінах, так нічого до пуття і не спізнавши у житті, рай — це поле бою, заграва пожеж, палаючі румовища, свист осколків у п’яному повітрі, далекий гуркіт канонади та рев винищувачів над головою. З дня на день він повертається у джунглі і веде свою нескінченну війну з неіснуючим ворогом. Для молодої жіночки Рубі рай виявляється у щоденних походах в притрушене снігом кафе, де вона замолоду працювала офіціанткою і де одного дня зустріла чоловіка свого життя. Рай для «ходячого атракціону» Джозефа Корвельчика — це помости цирку, в якому він сам може усім заправляти, і т. д.

Чомусь я згадав цю книгу, сидячи пізно увечері навпроти широченного вікна у аеропорту Orio al Serio, звідки відкривався гарний по обидва боки вид на злітну смугу. Я вовтузився на незугарному, високому і без спинки пластиковому стільці, по-дитячому метеляв ногами, проводжаючи поглядом літаки, які то важко зривались угору, надсадно гуркочучи турбінами, то спускались з розріджених небес, здіймаючи хмари куряви над цятками вогнів посадкового тракту. В животі неприємного буркало і воркотало після заковтнутих резинових гамбургерів і теплої «Coca Cola» без бульбашок. За спиною, у тінях пройдешнього, зумкотіла пишнобарвними спогадами Мексика, а в кишені бадьоро бряжчало аж 85 євроцентів. Але я був щасливий. Щасливий як ніколи до цього.

Нараз подумалось, що мій рай на небесах буде саме таким: пластиковий салон аеропорту з блискучими гостроносими літаками, що кутаються в пастельні вечірні тони на злітній смузі, з монохромним притуманеним небом, на якому де-не-де викльовуються перші краплі олов’яних зір, з незручним стільцем на довгих ніжках і з бурчанням не

свіжого санд віча у животі…

XV. Останні штрихи: прощання з Мрією

Якщо ви дочитали аж до цього місця, значить, вам справді сподобалось. А може й не сподобалось, але ви однаково дочитали. Так чи так вам вистачить сил подужати і цей розділ, бо він останній і найменший. Я більше не мучитиму вас кусючими москітами, диявольською спекою, літрами випитого мескалю, ананасами, які летять в голову, пишногрудими мексиканками, великими волохатими павуками та іншою мерзотою. Я всього-на-всього підведу деякі підсумки і, певне, розкажу, чому я взявся за написання Хронік.

Моя кредитна картка дивним чином відновила свої кондиції і запрацювала, щойно я вступив на терени Швеції. Після плюгавого приземлення у не менш плюгавому Нічопіні, під час якого в літака ледь не підкосилися шасі і замалим не повідпадали крила («Ryanair» — у кращих традиціях жанру), я без пригод доїхав до Стокгольма.

Добігала кінця перша година доби 8-го серпня…

На той час я змінив прописку, залишивши студмістечко KTH, — його знесли, щоб побудувати на його місці дорогу, бо існуюча чомусь і комусь перестала подобатися (шведи — в кращих традиціях жанру). Перед канікулами я підшукав нове житло і тепер на пару з Сьомою орендував цілий поверх шикарної дерев’яної вілли в містечку Spånga, одному з західних передмість Стокгольма. Господарем ошатного особнячка був Бенгт Етцлер, симпатичний статечний старий, шанований столичний архітектор.

Незважаючи на пізню годину, Сьома та Бенгт чекали мене.

— Та-дам-да-да-дам! Вітайте, останній романтик ХХІ століття! — театрально проспівав Сьома, коли я після тридцяти п’яти годин дороги, більше схожий на чорно-білу копію самого себе, ввалився у вітальню.

- Іди в дупу! Я жерти хочу!

— Та я ж у хорошому сенсі слова!

Не знаю, до чого він те сказав, але я таки скинув кросівки і побіг нагору наводити рейвах у холодильнику.

За хвилину ми вже сиділи разом за столом. Годинник щойно відстукав другу ранку, за вікном теліпалася половинка брудно-білого місяця, в Мексиці саме поспів час сніданків, я не хотів спати і з набитим ротом розказував Сьомі та Бенгту про радощі та прикрощі моєї неймовірної dream-trip[139]…

Місяць тому скептики на всі заставки розписували мені Мексику як країну загроз та небезпек, котрі кидатимуться на мене з-за кожного кутка і підстерігатимуть за кожним кущем, мене лякали незнанням мови і тим, що ніхто не буде зі мною панькатись, якщо раптом скоїться щось лихе або я встряну в якусь малоприємну історію. І що, шановні маловіри й песимісти? Натомість усюди я зустрічав славних та приязних людей, завжди усміхнених, завжди готових прийти на допомогу; я ніде не мав проблем зі спілкуванням, адже досить швидко порозумівся з іспанською (у мене просто не було вибору), а там, де моїх куцих мовних знань усе ж не вистачало, в хід йшли миги, символи та знаки, — адже всі ми люди і завжди знайдемо спосіб порозумітися, особливо, коли нам є що сказати одне одному.

Найважчим за усю подорож було прийняти рішення їхати самому. (Звісно, якщо не зважати на отой апарат «зроби-фото-або-я-зроблю-тебе-дебілом» у міланському аеропорту.)

Чесно кажучи, перед від’їздом, привалений тягарем власних сумнівів та чужих пересторог, я почував себе трохи скуто й напружено, налаштовуючись на серйозні випробування, морально готуючись до неочікуваних інцидентів, прикрих казусів та іншої подібної чортівні. Але тої ночі, коли я сидів навпроти Сьоми та Бенгта, набивав черево молоком з грінками, проводжаючи велику Мрію в небуття, я просто не міг повірити, наскільки легко й невимушено пройшла мандрівка. Хостели були саме там, де їм належало бути, таксисти завжди довозили мене за вказаною адресою, ніде не виникало проблем з документами, квитками чи бронюваннями; карти були точні, рекомендації вичерпні. За місяць я обійшов шість мексиканських штатів, побував у восьми великих містах, відвідав дев’ять археологічних сайтів — стільки не втулиться в десяток туристичних поїздок. При цьому витратив на все вчетверо менше, ніж коштує звичайний семиденний туристичний вояж по Мексиці.

А тепер, найголовніше, що спонукало мене взятися за перо…

Я засів за написання цієї книги з трьох причин.

По-перше, я дуже хотів її написати.

Повернувшись до Стокгольма, я замислився над тим, що, либонь, зробив щось небуденне, хай не визначне, але справді незвичне. По-моєму, то не зовсім проста штука — рвонути наодинці на інший материк і, мабуть-таки, не кожного дня студенти з України вирушають мандрувати Мексикою.

Ідею увіковічнити мої мандри підкинув Ед, мій товариш і побратим, з яким ми знайомі ще з дитинства, причому підкинув ще до поїздки в Мексику. Сталося це тоді, коли я щойно отримав візу і на радощах дивився на світ та своє бурлацько-мексиканське майбутнє крізь лупаті скельця великих рожевих окулярів.

— Я їду в Мексику, чувак! Чуєш, мрії збуваються! Я — в Мексику! Сунусь сам, на цілих чотири тижні, байдуже, що не знаю іспанської! Я їду в Мексику, чувак, чуєш, мрії збуваються, я… —

1 ... 65 66 67 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"