Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

— Скажи все як є. Ти знаєш про те, що сталося. Ти, зрозуміло, приголомшена жахливим убивством, але ти не знайома із змістом його праці і тому не можеш давати коментарів. Розслідування вбивства — це справа поліції, а не «Міленіуму».

— Дякую, що ти мене попередив. Я можу щось зробити?

— Зараз нічого. Але якщо я дізнаюся щось нове, то дам знати.

— Добре. І будь ласка, Мікаелю, тримай мене в курсі!

Розділ 13

Великий четвер, 24 березня

О сьомій годині ранку Великого четверга прокурор Ріхард Екстрьом отримав офіційне розпорядження, згідно з яким йому доручалося ведення попереднього слідства у справі про подвійне вбивство в Енскеді. Його колега, що чергував цієї ночі, досить молодий і недосвідчений юрист, усе ж таки зрозумів, що вбивство в Енскеді є чимось незвичайним, і зателефонував помічникові прокурора свого лена, а той, у свою чергу, нічним дзвінком підняв з ліжка начальника поліції лена. Порадившись, вони вирішили доручити цю роботу добросовісному і досвідченому прокуророві, їхній вибір припав на Ріхарда Екстрьома, сорока двох років.

Екстрьом був худорлявою і щуплою людиною, зростом сто шістдесят сім сантиметрів, з рідким світлим волоссям і невеликою борідкою. Завжди бездоганно одягнений, через малий зріст він носив черевики на високих підборах. Свою кар’єру він починав помічником прокурора Уппсали; звідти його перевели на посаду ревізора до департаменту юстиції, де він працював над узгодженням шведського законодавства і законодавства ЄС і так добре справився зі своїм завданням, що якийсь час служив начальником відділу. На цій посаді він звернув на себе увагу розслідуванням організаційних недоліків у сфері правозабезпечення і висловився за посилення ефективності, замість того щоб за прикладом колег зажадати збільшення ресурсів. Пропрацювавши чотири роки в департаменті юстиції, він перейшов до прокуратури Стокгольма, де займався різними справами, пов’язаними з гучними пограбуваннями та іншими кримінальними злочинами насильницького характеру.

У державній адміністрації його вважали соціал-демократом, насправді ж Екстрьом був абсолютно байдужий до партійної політики. Він уже був до певної міри відомим у ЗМІ, а в коридорах влади його поважали як особу, на яку зважає вище начальство. Він, безумовно, був кандидатом на високі посади, і завдяки приписуваним йому політичним переконанням у нього утворилися широкі зв’язки в політичних колах і силових структурах. Серед поліцейських ходили різні думки про його здібності. Його робота в департаменті юстиції викликала до нього неприхильне ставлення в середовищі тих, які вважали збільшення чисельності особового складу найкращим способом зміцнення правопорядку. Але з другого боку, Екстрьом показав себе людиною, яка не звикла церемонитися, коли потрібно було довести справу до суду.

Отримавши від чергових криміналістів короткий звіт про події цієї ночі в Енскеді, Екстрьом відразу зрозумів, що справа ця непроста і напевно викличе бурю в ЗМІ. Це не було звичайним убивством. Убитими виявилися вчений-кримінолог і журналіст — останніх він часом ненавидів, часом любив, залежно від ситуації.

На самому початку восьмої Екстрьом поспіхом поспілкувався по телефону з начальником кримінальної поліції лена. О чверть на восьму він знову зняв слухавку і підняв з ліжка інспектора кримінального розшуку Яна Бубланськи, відомішого серед товаришів по службі під прізвиськом Констебль Бубла, тобто Булька. Взагалі-то у Бубланськи був вихідний, його відпустили на всі свята за рахунок перепрацьованих годин, що назбиралися за рік, але тепер його попросили перервати свій відпочинок і негайно з’явитися до поліцейського управління, щоб очолити групу з розслідування вбивства в Енскеді.

Інспекторові Бубланськи було п’ятдесят два роки, і більше половини свого життя, з двадцятитрилітнього віку, він пропрацював у поліції. Шість років він від’їздив патрульним, попрацював з торговцями зброєю і злодіями і лише після цього, пройшовши перепідготовку, був з підвищенням переведений до відділу боротьби з насильницькими злочинами кримінальної поліції лена. За останні десять років він брав участь у розслідуванні тридцяти трьох убивств. По сімнадцяти з них він сам очолював слідство, в результаті чотирнадцять справ були розкриті, а ще по двох поліція з’ясувала, хто був убивцею, проте для передачі справи до суду забракло доказів. І лише в одному-єдиному випадку шестирічної давнини Бубланськи і його співробітники зазнали невдачі. Йшлося про вбивство затятого алкоголіка і скандаліста, зарізаного у себе вдома в Бергсхамрі. На місці злочину було знайдено незліченну кількість відбитків і слідів ДНК, залишеної там десятком осіб, які протягом року перебували в цьому будинку і брали участь там у різних п’янках та бійках. Бубланськи і його співробітники не сумнівалися, що винуватця треба шукати серед п’яниць і хуліганів, які складали широке коло знайомств убитого, проте, незважаючи на всі зусилля, злочинцю вдалося залишитися невідомим.

Загалом і в цілому в інспектора Бубланськи були дуже гарні показники розкриваності, і серед товаришів по службі він мав репутацію заслуженого працівника.

Але в той же час колеги сміялися з його дивацтв — почасти вони пояснювалися тим, що він був євреєм і у великі свята свого народу з’являвся в коридорах поліцейського управління в ярмулці. Колись один з тодішніх великих поліцейських начальників висловився в тому сенсі, що, мовляв, на його думку, поліцейському так само не личить з’являтися на службі в ярмулці, як, наприклад, у тюрбані. Проте обговорення цього питання на тому й закінчилося. Один із журналістів причепився до цього вислову і почав ставити питання, після чого начальник швидко ретирувався до службового приміщення.

Бубланськи належав до сьодерської громади і, коли не знаходилося кошерної їжі, замовляв вегетаріанські страви, проте не був аж так ортодоксальний, щоб не працювати по суботах. Бубланськи теж швидко зрозумів, що подвійне вбивство в Енскеді не обіцяє простого розслідування. Щойно він на початку дев’ятої прийшов на службу, Ріхард Екстрьом відразу ж відвів його вбік.

— Схоже, що це кепська історія, — сказав замість вітання Екстрьом. — Убита пара — це журналіст і жінка-кримінолог. І мало того: виявив їх теж журналіст.

Бубланськи кивнув. Сказане означало, що розслідування проходитиме під пильним наглядом ЗМІ, які не залишать без уваги жодної дрібниці.

— І ось тобі ще сіль на рану: той журналіст, що першим їх знайшов, — це Мікаель Блумквіст з «Міленіуму».

— Ого! — відгукнувся Бубланськи.

— Той, який прославився галасом навколо справи Веннерстрьома.

— Нам що-небудь відомо про мотив злочину?

— На цю хвилину абсолютно нічого. Особи обох убитих нам не знайомі. Дівчина за два тижні мала захищати докторську. Розслідування у цій справі буде для нас завданням першочергової ваги.

Бубланськи знову кивнув. Для нього будь-яке вбивство становило завдання першочергової ваги.

— Ми сформуємо групу. Ти повинен розпочати роботу якнайшвидше, а я простежу за тим, щоб