Читати книгу - "Сніговик"

Він дивився, як вечірня пітьма повільно повзе по Гроруддален, стирає деталі пейзажу. Справи на сьогодні всі скінчилися, але він не хотів повертатися до свого величезного і тепер ще більш порожнього будинку. Не зараз. Позаду нього у шафці стояла якась випивка – так звані «втрати» при перевезенні барів, але содової не було. Він налив собі до кавової чашки джину і встиг хильнути, аж тут несподівано пролунав телефонний дзвінок. На дисплеї з’явився цифровий код Франції. Цього номера в списку скаржників не було, отож він сміливо взяв слухавку.

Ерік пізнав її по диханню, не встигла вона промовити й слова.

– Де ти? – запитав він.

– А ти як думаєш? – Її голос долітав до нього звідкись іздалеку.

– Звідки ти телефонуєш?

– Від Каспера.

Каспер тримав кав’ярню у трьох кілометрах від їхньої каннської дачі.

– Камілло, тебе розшукують.

– Правда?

Судячи з її голосу, вона лежала у шезлонгу й засмагала. Зображувала інтерес, але насправді смертельно нудьгувала, і це було відлунням тієї колишньої зверхності, в яку він закохався тоді, на терасі в Бломменхольмі.

– Я… – почав він. І затнувся. Насправді, що він може їй сказати?

– Мені здалося, краще зателефонувати тобі, поки наш адвокат цього не зробив, – сказала вона.

– Наш адвокат?

– Моєї родини, – уточнила вона. – Здається, він найкращий спеціаліст у подібних справах. Ми вимагатимемо розподілу нерухомості й усіх грошових коштів, і вважаємо, що будинок має перейти у мою власність. І я його отримаю, хоча, не буду приховувати, думаю продати.

«Ну, звісно», – подумав він.

– Я повернуся додому за п’ять днів. Цього тобі вистачить, щоб переїхати.

– Доволі стислий термін, – сказав він.

– Нічого, впораєшся. Я чула, що «Завантаження та перевезення» працює швидше за інших, та й ціни прийнятні.

Останню фразу вона вимовила з таким презирством, що Ерік весь зіщулився. Так само, як було під час розмови зі старшим інспектором Харрі Холе. Боже, та він же був для неї чимось на кшталт штучної кофтинки, помилково випраної при надто високій температурі, – замалий та непридатний. І з тією самою чіткістю, з якою він відчував, що тепер, саме цієї миті, кохає її більше, ніж будь-коли, зрозумів: він утратив її безповоротно, примирення ніколи не відбудеться. Коли вона поклала слухавку, він ніби наяву побачив, як вона мружиться на захід сонця крізь сонцезахисні окуляри, куплені за двадцять євро, але які виглядають як трьохсоткронові «Гуччі», або «Дольче і Габбана», або як там… Він забув, як називається решта марок.

Харрі їхав угору схилом пагорба в західному Осло. Він зупинив машину на великій парковці біля трампліна. Постояв трохи, дивлячись на вид із туристами, що відкривався згори на порожні трибуни, які спускалися по обидва боки озерця-арени. У напрямку фіорду пролягало місто.

Вагомих доказів та слідів так і не вдалося виявити. Вони підібралися до Сніговика так близько, що, здавалося, тільки руку простягти. Але тут він знову ухилився й вислизнув, як досвідчений боксер. Старший інспектор відчував себе старим, важким та незграбним. Один із туристів витріщився на нього. Праву кишеню відтягувала табельна зброя. А тіла? Де, в біса, тіла жертв? Адже знаходять навіть закопані тіла. Може, він вичерпався як поліцейський?

Він відчув, як підступає покора… Дідька лисого! На курсах у ФБР вони розбирали справи, коли злочинця знаходили років через десять. І, певна річ, розплутували завдяки маленькій, майже непримітній деталі. Насправді – тільки завдяки тому, що люди, які працювали з ним, не здавалися, билися усі належні п’ятнадцять раундів, а якщо супротивник залишався на ногах, йшли на матч-реванш.

Вечірні сутінки підіймалися з боку міста, звуки затихали.

Треба починати шукати там, де видно. Банальне, але важливе правило. Починай там, де в тебе є сліди. У цьому випадку це означало взяти в розробку найменш підходящу людину і найбільш божевільну версію, яка в нього будь-коли була.

Харрі зітхнув, дістав мобільний і, відкинувшись назад, продивився прийняті виклики. Їх було не так багато, і він швидко знайшов номер, на який відповів, сидячи в готелі «Леон».

Уда Паулсен, яка витрачала стільки часу на пошуки потрібних гостей для програми «Боссе», негайно озвалася бадьорим, сповненим ентузіазму голосом, який буває в людей, котрі сприймають будь-який дзвінок як шанс отримати щось новеньке та захопливе. І цього разу вона не помилилася.

Розділ 21

День вісімнадцятий. Приймальня

У цій кімнаті всі нервували. Мабуть, тому хтось називав її «кімнатою очікування», наче йшлося про візит до зубного лікаря, або «приймальнею», наче важкі металеві двері, що відділяли ці кілька диванів від першої студії, вели до чогось важливого і навіть священного. Хоча на телеканалі НРК це фантастичне приміщення з панорамним видом на Осло називалося нудно та буденно – «вітальня першої студії». А між тим, це була найцікавіша кімната, яку бачила за все своє життя Уда Паулсен.

Уже прийшло четверо з шести гостей сьогоднішнього випуску вечірнього «Боссе». Як зазвичай, першими з’явилися зовсім незнамениті люди. Зараз вони, вже загримовані, сиділи на диванах, палаючи нервовими рум’янцями, розмовляючи одне з одним та потягуючи чай або червоне вино, а самі тим часом не відводили погляду від монітора на протилежній стіні, який транслював картинку в студії. Там уже всідалася публіка, а помічниця режисера пояснювала, коли треба буде плескати в долоні, сміятися або влаштовувати овації. А ще на моніторі було видно чотири стільці для гостей студії та крісло ведучого, які поки що стояли порожні й чекали появи головних розважальників натовпу.

Уда обожнювала ці останні хвилини перед прямим ефіром – напружені, нервові. Щоп’ятниці центр всесвіту на сорок хвилин переміщався сюди, до Норвегії. Передачу дивилися від двадцяти до двадцяти п’яти відсотків населення, а це для ток-шоу – неймовірно високий показник. Той, хто працював у студії, був не просто там, де відбувалося це диво, він був тим, що відбувалося, був частиною його. Диво загальної уваги, полюс, який притягував усіх та кожного. А оскільки від Північного полюса існує тільки один напрямок – на південь, тобто вниз, кожен, хто працював на «Боссе», чіплявся за своє місце, як тільки міг. Фрілансери на кшталт Уди робили ставки на те, щоб увійти до штату в наступному сезоні, ось чому вона так зраділа, коли вчора досить пізно, вже після редакційної наради, задзвонив її мобільний. Боссе Егген