Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Нехай його перенесуть у нашу каюту, — сказав отець Астольф. — Лікар повинен цілодобово перебувати біля нього. А я переберуся у кубрик, до матросів.
— Ах, Кларо, я й не знала, що чоловіки бувають такими красивими, — говорила мені дівчинка наступного ранку.
Всю ніч ми просиділи над непритомним Греєм. Кілька разів Летиція поринала в дрімоту, потім винувато схоплювалася і підносила до обличчя хворого ліхтар — чи все добре. Намарно вона тривожилася. Я не спав ані миті. Якби щось сталося, то негайно б її розбудив.
Корабель уночі плив на захід, на світанку знову зайшов у якусь затишну бухту, відому нашому досвідченому штурману, і простояв там до світанку.
Але це я забігаю наперед.
Рано вранці, коли у відкритий гарматний порт полилося м’яке рожеве світло, Летиція загасила лампу і схилилася над лордом Рупертом.
Ось тоді вона й вимовила вищенаведену фразу стишеним і, як мені здалося, дещо розгубленим голосом.
Я гордовито поцокав, наче слова були сказані на мою адресу.
Ех, люба, а якби ти бачила, який він у битві, на капітанському містку! Якби ти знала його історію, як знаю її я!
Та й без цього Летиція не могла відірвати погляду від лежачого.
— Певне, і його наречена — писана красуня, — сумно мовила вона. Трохи повагалася, взяла медальйон і, на відміну від незграбного Дезессара, відразу знайшла замочок.
Я зазирнув з-поза її плеча і побачив те, що сподівався побачити: мініатюрне зображення загиблої «Русалоньки». Летиція ж була спантеличена.
— Який дивний, — пробурмотіла вона. — Певно, він холостяк…
Тут вона тихенько замуркотіла якусь пісеньку і набула діловитого вигляду — затіяла обтирати хворого (дав нам учора отець Астольф таку рекомендацію).
Щоправда, він наказав використовувати для цього змочену у спирті ганчірку, а Летиція терла груди і плечі полоненого вологими долонями. Її рухи, спочатку швидкі, ставали дедалі повільнішими, так що здавалося, наче вона його просто гладить.
Раптом вона відсмикнула руку і спустила на Греєві сорочку.
— Що зі мною? — сказала Летиція з переляком. — Це недобре! Кларо, це дуже недобре! Мені це не подобається! Тобто…
Вона прикусила губу, не договоривши.
Я добре знаю чоловіків, але жінок поки вивчив недостатньо. Що тут недоброго і що може не подобатися, я не зрозумів.
Дівчинка і вдень майже не відходила — тільки провідати врятованих іспанців, серед яких, на щастя, поранених не було. Поки Летиція була відсутньою, її заміняв францисканець, який довів процедуру обтирання до кінця, а також вміло розім’яв полоненому м’язи рук і ніг. Прикро, що Летиція не бачила лорда Руперта повністю роздягненим. Може, вона позбулася б упередження щодо чоловічої оголеності. Матроси «Ластівки», яких вона лікувала, всі як один були вузлуватої й кривоногої плебейської породи, а тіло капітана Грея нагадало мені статую олімпійця. На жаль, до того часу, коли моя вихованка повернулася, пацієнт був уже знову вдягнений, а його голову обв’язувала хустка, просякнута цілющим бальзамом.
Гадаю, що саме цей лікарський засіб, склад якого, на жаль, мені невідомий, і повернув хворого до свідомості.
Я пропустив момент, коли це трапилося. «Ластівка» так плавно похитувалася на якорі, бриз, який проникав у каюту був таким свіжим, що ми з Летицією обоє задрімали — спочатку вона, а за нею і я. Було це вже ближче до полудня.
Важко сказати, чи довго я спав. Може, всього кілька хвилин. Та коли відкрив очі, полонений вже прочунявся. Він обвів поглядом тісну комірчину, мене на гарматному лафеті, зупинився на Летиції, яка прихилилася до переборки. Брови Грея (мабуть, надто витончені для чоловіка) трішки піднялися.
Я стукнув дзьобом по стволу гармати і подав голос, щоб розбудити дівчинку. Вона стрепенулася. Подивилася на лорда Руперта, з її вуст прохопилося:
— Господи, у нього ще й очі зелені!
Ця дивна, вимовлена спросоння фраза прозвучала перелякано.
— Хто ви, міс? — запитав хворий захриплим голосом. — Чому ви у чоловічому одязі?
Я сторопів, Летиція тим паче.
— Звідки… Як ви здогадалися? — пролепетала вона, теж англійською.
Він відповів так, що я зрозумів, а Летиція — ні:
— Я відчуваю гіркувато-солодкий смак полинного лікеру, це не чоловічий напій.
Вона опустилася на коліна біля узголів'я, взяла Грея за руку і намацала пульс.
— Ви ще не зовсім отямилися. Це нічого, головне, що прийшли до тями.
Лорд Руперт спробував піднятися, але у нього нічого не вийшло. Зірвався стогін, голова знеможено впала на подушку.
— Що за чортівня… Не можу поворухнутися… Я згадав. «Русалонька» загинула. Мої люди теж. Чому я живий? Де я?
— Вас врятувало диво, — відповіла вона, задоволена, що мова контуженого стає все більше усвідомленою. — Ви на французькому кораблі.
— Франція — союзниця Іспанії. Якщо моя країна воює з іспанцями, то, значить, і з вами. Я в полоні?
Вона кивнула.
— Це не так важливо. Головне, ви живі. Дякуйте Господу.
— Якщо я залишуся паралізованим, то нема за що. — Гіркий усміх скривив бездоганну лінію рота. — Де ми знаходимося, міс?
Летиція злегка зашарілася, але протестувати проти такого звертання не стала.
— Поблизу якогось маленького острова. Завтра до ранку будемо на Мартиніці. Ви домовитеся з капітаном про викуп, і вас звільнять. А поки що лежіть і не намагайтеся рухатися. Я скоро повернуся. Кларо, якщо щось трапиться, кричи на всю горлянку.
Вона вийшла, а полонений глянув на мене і раптом підморгнув.
— Здоров був, приятелю. Коли ти злетів із небес, я, чесно кажучи, уявив, що ти — янгол смерті.
Я скромно опустив очі, відчуваючи себе потішеним. За янгола, хай навіть і смерті, мене ще ніколи не приймали.
— Чому вона назвала тебе «Клара», бойовий товаришу?
Я злегка сіпнув головою — чи вам не знати жінок, мілорде. Вони такі неспостережливі.
— Казна-що, — зітхнув Грей. — На цьому кораблі навіть папуга видає себе за істоту протилежної статі.
Несправедлива заувага викликала у мене вигуки протесту. Боже збав, я ж іще й винен, що виявився «Кларою»?
Нашу бесіду перервала поява Летиції, яка привела з собою францисканця.
— … Так, я пам'ятаю про вашу клятву, — говорила вона, входячи. — Але, будь ласка, заради нашої дружби, огляньте хворого ще раз. Я не знаю, як його лікувати.
Отець Астольф благословив лорда Грея. Той поштиво привітався французькою і назвав себе, не згадавши про титул:
— Капітан Руперт Грей, до ваших послуг. Ви лікар, святий отче? Що зі мною? Я наче відсидів усе тіло. Поворухнутися не можу, тільки мурахи по шкірі бігають.
Капелан попросив його висунути язика. Зігнув-розігнув кінцівки, для чогось постукав під колінною чашечкою.
— Від сильного струсу спричинилося тимчасове заціпеніння м'язів і суглобів. Потрібно постійно м'яти і розтирати члени. Спочатку ви
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.