Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Місіс Ґардінер поїхала, так і не довідавшись, що ж сталося між Елізабет і містером Дарсі. Небога жодного разу не згадала в розмовах його імені й не отримала з Пемберлі жодного листа.
Настрій усієї родини залишав бажати кращого, тож і шукати інших пояснень горю Елізабет ніхто не став. На той час вона вже досить добре розуміла свої почуття й знала, що якби доля не звела її з Дарсі, то вона б легше зносила безчестя Лідії. Це заощадило б їй кілька безсонних ночей.
Коли містер Беннет повернувся, на обличчі в нього був звичний вираз філософської відстороненості. Маломовний, як і завжди, він ані словом не прохопився про справи, які змусили його поспіхом вирушити до міста. Доньки не одразу зважилися його розпитати.
Хоробрості заговорити про це Елізабет стало тільки надвечір, коли містер Беннет приєднався до їхнього чаювання. Коли вона йому поспівчувала, він відповів:
— Кому ж страждати, як не мені? «За кожен удар бамбукових різок учневі учитель заслуговує на два удари». Чи ж не так казав учитель Ліу?
— Не будьте до себе такі суворі, — відповіла Елізабет.
— О, суворість до себе — переступ, проти якого не гріх і попередити, бо людська натура до нього схильна. Ні, Ліззі, дозволь мені раз у житті взяти на себе відповідальність. Врешті саме я постановив, що воїнів із вас виховати важливіше, ніж шляхетних панянок. Це я навчав вас мистецтва смерті й занехаяв мистецтво життя. Дозволь мені взяти на себе заслужену ганьбу.
— Гадаєте, вони в Лондоні?
— Так. Де б то ще вони могли сховатися?
— Та й Лідія мріяла побувати в Лондоні, — докинула Кітті.
— Ото пощастило, — сухо відказав батько. — Тепер їй довгенько доведеться там сидіти.
Трохи помовчавши, він додав:
— Ліззі, можеш зловтішатися: ці події засвідчують, що твої поради були цілковито слушні.
Їхню розмову перервала Кітті, яка хотіла віднести чаю матері.
— Ото цирк! — вигукнув він. — Ані хвилини вільної, щоб помучитися собі на дозвіллі. Завтра засяду в бібліотеці в нічному ковпаку й шовковому халаті — й надвір не поткнуся, доки ще й Кітті не втече.
— Я не втечу, батечку, — занепокоїлася Кітті. — А як і поїду колись у Брайтон, то поводитимуся краще, ніж Лідія.
— Розмріялася! Та я тебе далі Істборна й за п’ятдесят фунтів не пущу! Ні, Кітті, ці події навчили мене обачності — й розплатишся за це ти. Жоден офіцер не підійде до мого дому на гарматний постріл. І ніяких балів, крім як у супроводі сестер. Про прогулянки теж не мрій, якщо не проведеш десять годин за наукою.
Сприйнявши всі ці погрози за щиру правду, Кітті розридалася.
— Ну ж бо, любонько, не горюй так, — заспокоїв батько. — Якщо наступні десять років будеш ґречною дівчинкою, то я перегляну ці правила.
Розділ 49
ЗА ДВА ДНІ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ містера Беннета Джейн і Елізабет вистежували оленів за домом, коли побачили, що до них прямує управителька. Думаючи, що вона прийшла доповісти про новий напад блювоти у матінки, вони рушили їй назустріч. Але натомість вона сказала:
— Пробачте, що заважаю тренуватися, проте, здається, з міста прийшли добрі новини, тож я взяла на себе сміливість вас покликати.
— Про що ви, Гілл? З міста не було звісток.
— Люба пані! — вражено вигукнула місіс Гілл. — Чи ж ви не чули, що від містера Ґардінера прийшов терміновий лист? Господар отримав його півгодини тому.
Не гаючи ані миті, дівчата помчали додому. Вони бігцем перетнули передпокій і увірвалися до маленької вітальні, а звідти — до бібліотеки, але батька ніде не було. Вони вже збиралися бігти нагору до матері, коли їм назустріч вийшов дворецький:
— Якщо ви господаря шукаєте, то він пішов у додзьо.
Вони ще раз промчали вітальню й метнулися через моріжок услід батькові, який цілеспрямовано простував до скромного додзьо.
Наздогнавши його, Елізабет вигукнула:
— Таточку, є новини? Що пише містер Ґардінер?
— О так, я отримав від нього листа з терміновою поштою.
— І які ж новини — погані чи добрі?
— Що ж тут може бути доброго? — спитав він, виймаючи листа з кишені. — Та, може, вам і цікаво буде його прочитати.
Елізабет нетерпляче його підхопила. Тим часом її наздогнала і Джейн. — Читайте уголос, — сказав батько, — бо я й сам до ладу не втямив, що це таке.
Шостий східний сектор, понеділок 2-ге серпня
МІЙ ЛЮБИЙ БРАТЕ,
Нарешті маю новини про долю небоги — сподіваюся, Вас вони теж трохи втішать. Незабаром по тому, як Ви полишили місто в суботу, мені пощастило довідатися, в якій частині Лондона вони переховуються. Деталей не звірятиму паперові — досить буде і знаття, що їх знайдено. Я їх бачив...
— Отже, як я і сподівалася, вони побралися! — вигукнула Джейн. Але Елізабет читала далі:
Я їх бачив. Вони не побралися, та й не схоже, щоб у них були такі наміри, проте маю втіху повідомити, що думки містера Вікгема з цього приводу нещодавно стрімко змінилися і тепер він рветься до вівтаря. Щоправда, він у жалюгідному стані — екіпаж, яким вони їхали, перекинувся, і тепер він прикутий до ліжка, не здатний поворухнути членами і не владний над випорожненням. Боюся, лікарі схиляються до думки, що так він проведе решту свого життя. Вони зітхнуть із полегкістю, коли довідаються, що за ним доглядатиме вірна дружина, доки смерть не розлучить їх. Він не зазіхає на п’ять тисяч фунтів, які Ви пропонуєте їй у посаг, і просить лише п’ять фунтів щорічно на підгузки.
Я радо погодився на ці умови від Вашого імені. Надішлю цього листа терміновою поштою, щоб чимшвидше отримати відповідь. Якщо, як я сподіваюся, Ви дасте мені право діяти від Вашого імені, то не буде ані найменшої потреби Вам знову приїздити до міста — лишайтеся собі спокійно в Лонґборні. На мою сумлінність можете покластися. Надішліть мені відповідь за першої ж змоги, і то якнайдетальнішу. Ми постановили запросити священика до Вікгемового ліжка, адже перевозити його небезпечно. Лідія сьогодні нас навідала. Я напишу знову, щойно з’ясуємо щось іще.
Щиро ваш тощо тощо
ЕДВ. ҐАРДІНЕР
— Очам не вірю! — вигукнула Елізабет, дочитавши. — Невже вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордість і упередження і зомбі», після закриття браузера.