Читати книгу - "Гра у три руки"

Лише тепер Ірина зробила зусилля, перехоплюючи ініціативу. Це було вже занадто.

Я не беру милостиню. Гарного вам свята!

Вона вийшла до кухні й відчинила дверцята холодильника. Оливки, ікра, сир та інші дорогі продукти опинилися на столі. Пляшку оригінального французького коньяку розкоркувала упродовж кількох секунд, і келих наповнила майже наполовину. Будьмо, Ірино Ігорівно! І пішли ви усі щонайближче до бісової матері. Проводимо старий рік. Він цього заслуговує, адже прожити його виявилося нелегко. А вона змогла, наперекір усім охочим зашкодити їй. Тепер вдавіться.

Та в міру спорожненню пляшки, у той час, як смаколики залишалися майже неторканими, думки чомусь набували дещо іншої спрямованості, такої небажаної з огляду на момент. Ті, хто допоміг їй перейти у новий рік, також належали до «всіх», щойно відправлених доволі далеко.

Нею вже добряче хитало. Зхопившись за спинку крісла, вона дісталася до дивана і потягла на коліна ноут. Кнопки розпливалися перед очима, шрифт здавався задрібним, а збільшити літери ніяк не вдавалося. Та треба їй того ящика! Рука намацала на полиці аркушик білого паперу і маркер. Оцим уже буде добре видно. Ковтнувши з майже порожнього келиха, вона поділила грубою рискою папір на дві частини і почала писати. Букви виходили кривими, проте слова можна було розрізнити. Кожне займало лише один рядок, і усі розташовувалися на лівій половині.

Першим вивела слово «фірма», далі — «Крузак», потім — «меблі» й наприкінці — «шуба». Вони важили багато, проте список виглядав чомусь недостатньо переконливим. Чого бракує? Чи мо', мало? А пора починати з іншого боку. В цьому світі живеш, наче на безлюдному острові. Отже, підбиття підсумків у подібній формі завжди доцільне. Свого часу так вчинив відомий персонаж на ім'я Робінзон. Тож уперед!

Але друга половина аркушика залишалася чистою. Що, протягом цього скаженого року не було втрат? Подумавши, Ірина написала «робота». Але ж, якби довелося працювати там далі, не було б і фірми! Її власної фірми. То рахувати чи ні? Поставивши знак запитання, вона перейшла до наступного рядка. Що ще? «Кашкай» продала за бажанням, отже, це також не втрата. Хіба нерви, здоров'я... Скільки довелося втратити цього багатства в обмін на те, що стоїть по кутках та їздить вулицями? Але ж у процесі досягнення благ нерви та здоров'я — наче бензин. Без нього нікуди. Лише на такому «паливі» працює «машина», яка поліпшує якість життя. То як його запишеш? Виходило, рік ознаменувався лише здобутками. Чому ж тоді їй так хреново?!

А ось чому. Бо, поклавши руку на серце, приписувати жодне з надбань тільки власним заслугам не виходило ніяк. Якби не Олег, котрий зумів те, що навіть з висоти осмислення не вкладалось у голові, чорта лисого були б і бізнес, і машина, не кажучи вже про шубу. Її самої б на цьому світі слід вихолов. Якби не Андрій, зараз би також не сиділа б за багатим столом, не пила б французький коньяк і не переймалася філософськими питаннями. Бути б тоді підозрюваною номер один з усім, що випливає з цього. Якби не Дід Мороз, не спробувала б отого сраного кохання у виконанні інваліда. Та й без дурнуватої Альбіни з її забаганками ніколи б не добралася до істини і не розшурупала б, що й до чого. Нічого б не вдалося втнути самій — так вимальовувалося.

Гидко доходити до подібних висновків. Вона ковтнула коньяку і знову взяла аркушик. Тепер написане вже майже не читалося, та Ірина пам'ятала текст. Ось чому список як з одного, так і з іншого боку здавався неповним! Тепер зрозуміло. Вона геть забула про той дідморозівський подарунок. Саме Олег мав стояти на першому місці і в першій, і в другій колонці. Адже це надбання вона упродовж року вважала найціннішим за всі свої роки, а потім позбулася його.

Узявши маркер, Ірина спробувала написати. Нічого не виходило — алкоголю виявилося забагато. Ще кілька невдалих спроб, адже має бути завершеність. Тим паче, це правда. Очі заплющилися, голова скажено оберталася, та думки працювали на диво чітко. Усе правильно. До початку старого року в неї й так було усе. Практично все. Але постійно хотілося ще більшого. Та скільки б грошей не вдалося заробити, вона б незмінно втілювала їх в одне й те саме. Ще кращими стали б машина, квартира, одяг і багато чого іншого, ще крутішим — літній тур, проте нового у житті не з'явилося б нічого. Нічогісінького.

І от, волею випадку, їй вдалося заволодіти тим, чого не мала ніколи. Чого, як упевнено вважала, не буває взагалі. От якби вчасно облишити інші турботи і дбати лише про те, щоби воно не зникло, нікуди не поділося... Адже виникла така думка, і не раз! Чому ж тоді не догледіла? Як сталося? Тепер байдуже. Так чи інакше, зараз узахлин пила біля «розбитого корита». Інакше не скажеш. Вона зіжмакала аркуш і кинула геть. Коньяку більше не хотілось, адже ним проблем по-справжньому не заллєш проблем, а тимчасовий ефект уже відбувся.

Куди тепер подітися від таких думок? Вона схилилась і затиснула голову руками. Полегшення не надходило. Попереду — безрадісне життя з купою марних зусиль та головного болю. Чого воно варте?

Не довго думаючи, Ірина відкрутила кран і запхала під воду голову. Холодне-гаряче спрацювало належним чином. Алкоголь відступив, і очі вже знову починали щось бачити навколо. Розтерши рушником обличчя, всілася на місце і взяла телефон. Той самий, минулорічний. Тепер розрізняла навіть прізвища у списку. Ось. На екрані відкрилася сторінка Валерія.

Ні, вона й близько не збиралася використовувати таким чином останній шанс не зустрічати на самоті. До цього ще не дійшло. На кого-на кого, а на нього вона б не кинулася, навіть якби загрожував монастир до кінця життя; це по-перше. А по-друге, якщо уявити, що і цей би відповів, що вже зайнятий, тоді вже точно відразу вішатися, не переживши ганьби, більшої за яку годі уявити. Тим часом накладати руки ще зарано, і той, кого вона відверто не сприймала ні як людину, ні як чоловіка, потрібен зовсім для іншого. Ось як несподівано можуть викрутитися думки людини у новорічну ніч!

Лише зараз Ірина остаточно усвідомила, що гризе найбільше, не