Читати книгу - "Англійський пацієнт"

— Опусти зброю, Кіпе.

Хлопець притуляється до стіни та перестає труситися. У повітрі літає гіпсова пилюка.

— Я сидів у ногах вашого ліжка й слухав вас, дядьку. Кілька останніх місяців. Коли я був дитиною, робив так само. Я гадав, що зможу наповнити себе знаннями, отриманими від інших людей. Я думав, що нестиму ці знання, можливо, злегка вдосконалюючи, але в будь-якому разі передаватиму їх іншим.

Мене виховали за традиціями моєї країни, а потім я перейняв звичаї вашої. Вашого тендітного білого острова[119] з його церемоніями, манерами, книжками, старостами і причинами, котрі якимось дивним чином зуміли перевернути решту світу. Ви дотримуєтеся точності в поведінці: я знаю, що мене проженуть, якщо візьму горнятко з чаєм не тим пальцем. Якщо я зав’яжу краватку не тим вузлом, опинюся на вулиці. Що це за кораблі, котрі дають вам таку міць? Мій брат каже, що ви досягли такої могутності, бо мали записану історію та друкарські преси.

Ви, а потім американці, змінили нас. Змусили жити за вашими місіонерськими правилами. Індійські солдати помирали як герої, щоб ви їх вважали pukkah — достойними. Ви грали у війни так само безтурботно, як у крикет. Як вам вдалося так обдурити нас? Ось… слухай, що накоїли ваші люди.

Він кинув гвинтівку на ліжко та рушив до англійця. Детекторний приймач звисає з пояса. Хлопець відстібує його, надягає навушники на обпечену голову пацієнта. Чоловік кривиться від болю, але сапер не звертає уваги. Потім відходить і піднімає гвинтівку. Бачить у дверях Хану.

Бомба. Потім іще одна. Хіросіма. Наґасакі.

Він направив зброю на привіконну нішу. Яструб у небі над долиною наче умисно вимальовує в повітрі знак перемоги. Заплющуючи очі, сапер бачить азіатські вулиці, охоплені вогнем. Полум’я шириться вулицею, пожираючи її, наче аркуш із мапою, ураган пекельного тепла перетворює зустрічні тіла на попіл, і в повітрі залишаються тільки людські тіні. Лихоманка західної мудрості.

Кіп дивиться на англійського пацієнта, котрий уважно вслухається в звуки з навушників. Приціл нахиляється нижче, спускається від тонкого носа до адамового яблука над комірцем. Сикх затамовує дихання. Енфілдська гвинтівка зараз під абсолютно точним кутом. Рука не затремтить.

Англієць переводить погляд на Кіпа.

— Сапере.

У кімнаті з’являється Караваджо й прямує до хлопця, але Кіп б’є його прикладом у груди. Удар потужний, ніби хижий звір ударив лапою. І одразу ж, наче це частина одного руху, сапер повертається до правильної позиції для розстрілу, котра в’їлася в його кістки в індійських і англійських казармах. Обгоріла шия знову під прицілом.

— Кіпе, поговори зі мною.

Його обличчя загострилося, як ніж. Сповнилося здивування і жаху від усього побаченого довкола під новим кутом. Між ними може впасти ніч чи мряка, але карі очі юнака не випустять з поля зору нового ворога.

— Брат попереджав мене. «Ніколи не повертайся спиною до Європи. Спекулянти. Вербувальники. Вони лише знають, що перекроювати карти. Ніколи не довіряй європейцям, — казав він. — Ніколи не ручкайся з ними». А що ми? На нас було легко справити враження — промовами, медалями, усіма вашими церемоніями. Чим я займався всі ці останні роки? Відрізаю і знешкоджую кінцівки диявола. Для чого? Щоб усе закінчилося так?

— Що сталося? Господи, скажи вже нам!

— Я залишу вам радіо, хай навчить вас історії. Не сіпайся, Караваджо. Всі ці промови про цивілізацію, виголошені королями, королевами і президентами, — просто випадкові звуки, білий шум. Понюхайте, чим це тхне. Слухайте радіо, і відчуєте сморід тріумфу. У моїй країні, коли батько зневажає закон, син вбиває його.

— Ти не знаєш, хто цей чоловік.

Приціл нерухомо застиг навпроти пацієнтової шиї. За кілька секунд сапер переводить його до чоловікових очей.

— Зроби це, — каже Алмаші.

У напівтемній кімнаті, котра наповнилася всесвітнім болем, погляди чоловіків зустрічаються.

Пацієнт киває саперу.

— Зроби це, — просить він тихо.

Кіп розряджає гвинтівку й ловить у повітрі обойму. Кидає зброю на ліжко — тепер це змія, позбавлена отрути. Краєм ока хлопець бачить Хану.

Обпечений чоловік стягує з голови навушники й повільно кладе перед собою. Потім його ліва рука зісмикує слуховий апарат, кидає на підлогу.

— Зроби це, Кіпе. Я не хочу більше нічого чути.

Чоловік заплющує очі. Він зісковзує в темряву, геть із цієї кімнати.

Сапер спирається на стіну, склавши руки й нахиливши голову. Караваджо чує, як його ніздрі швидко і важко вдихають повітря, наче духові інструменти.

— Він не англієць.

— Американець, француз, мені байдуже. Коли ти починаєш кидати бомби на людей зі смаглявою шкірою, стаєш англійцем. Ви мали короля Леопольда[120] в Бельгії, а тепер у США з’явився клятий Гаррі Трумен[121]. Ви усі навчилися найгіршого від англійців.

— Ні. Усі, крім нього. Виникла помилка. З усіх людей він, мабуть, єдиний на твоєму боці.

— Він скаже, що і це не має значення, — втручається Хана.

Караваджо сідає на стілець. Він думає, що завжди сидить на цьому стільці. У кімнаті тихенько попискує детекторний приймач, радіо досі передає новини приглушеним голосом, наче з морських глибин. Він не може змусити себе повернутися й подивитися на сапера чи нечітку пляму Ханиної сукні. Чоловік знає, що сапер має рацію. Вони б ніколи не скинули таку бомбу на білих людей.

Кіп виходить із кімнати, залишаючи Караваджо й Хану біля ліжка. Він кидає усіх трьох у своєму світі, більше не належачи до них. Згодом, якщо пацієнт помре, Караваджо з Ханою поховають його. Лиши мертвим ховати своїх померлих[122]. Він ніколи не був певний щодо змісту цієї фрази. Просто купка бездушних слів із Біблії.

Вони поховають усе, крім книжок. Тіло, простирадла, одяг, гвинтівку. Скоро він залишиться наодинці з Ханою. І причина цього ховається в радіоприймачі. Страховинна подія, котра припливла на коротких хвилях. Нова війна. Смерть цивілізації.

Навкруги незворушна ніч. Він чує, як шугають і гнітюче кричать нічні яструби, як приглушено звучать змахи їхніх крил, коли птахи повертаються. Кипариси стирчать над наметом, ніби хочуть розрізати безвітряну темряву. Хлопець лежить на спині й дивиться в темний куток. Коли він заплющує очі, то бачить вогонь, як люди стрибають у річки, у водойми, щоб врятуватися від полум’я й жару, котрі за кілька секунд знищать усе, що