Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

У Гетьманщині на початку XVIII ст. формується і поняття національного герба в модерному значенні. Проте нестабільна політична ситуація, запровадження замість гетьманського правління малоросійських колегій і нарешті повна ліквідація автономії Гетьманщини не дали змоги остаточно утвердитися власній геральдичній системі, окремі здобутки якої продовжили свою традицію на Кубані.

Символи українських земель у складі монархій Габсбургів та Романових

1772 р. відбувся перший поділ Речі Посполитої, наслідком якого стало приєднання частини західноукраїнських земель до Австрійської монархії. Формально цей акт було проголошено універсалом імператриці Марії-Терезії (яка тоді була також королевою Чехії й Угорщини) від 11 вересня 1772 р., за яким визначали й межі «здавна належних провінцій»[208]. Підставою слугували давні претензії угорських королів на Галицьку Русь. Обґрунтування причин захоплення цих територій австрійська дипломатія виклала в брошурі-маніфесті, виданій у Відні[209]. Анексію подано як ревіндикацію. Як важливий аргумент також зазначалося, що угорські монархи постійно використовували титул «короля Галіції і Лодомерії (Володимирії. — Авт.)», від якого ніколи не відмовлялися, а на своїх печатках поміщали герби цих земель[210].

Герб із левом не відповідав австрійській політичній декларації про «повернення давніх угорських провінцій», тому не дивно, що його скасовано, а натомість для «Королівства Галичини і Лодомерії» (так названо нову провінцію, хоча Волинь не увійшла до складу монархії Габсбургів) канцлер князь Кауніц рапортом від 6 жовтня 1772 р. рекомендував «зберегти» відповідні претензійні символи[211]. На цій підставі угорська королівська надвірна канцелярія 16 листопада того ж року визначила гербом Галичини в синьому полі три золоті корони, 2 над 1, а «Лодомерії» — у синьому полі дві балки, тричі шаховані червоним і сріблом[212]. До нової провінції також приєднали колишні претензійні території Чеської корони (Освенцимське та Заторське князівства в південній Польщі), то загальний герб складався з трьох полів — з доданим у срібному полі синім орлом[213]. 27 січня 1782 р. цісар Йосиф II своїм дипломом запровадив новий герб: овальний щит, розділений на 4 поля, де крім символів Галичини та «Лодомерії» подано окремо знаки Освенцимського й Заторського князівств[214]. Але вже згідно з наказом цісаря Франца II від 5 листопада 1804 р. запроваджено новий символ Галичини: в синьому полі червона балка, над якою чорна галка, а внизу — три золоті корони, 2 над І[215]. Цей символ надалі найчастіше й уживався як узагальнений знак «Королівства Галичини і Лодомерії».

Від 1786 р. до складу Галичини входила Буковина, яку в патенті цісаря Франца Йосифа І від 4 квітня 1849 р. уже названо окремою провінцією — «Герцогство Буковина». Герб цього коронного краю затверджено дипломом від 9 грудня 1862 р.: у розтятому на синє і червоне поля щиті чорна голова бика, над нею та обабіч — три золоті 6-променеві зірки[216]. Новий знак базувався на історичному символі Молдавського князівства, але мав деякі відмінності в колористиці й елементах[217]. Герб Буковини планувалося ввести 1871 р. до великого герба Австро-Угорщини, але цей ескіз не затвердили[218]. Разом із гербом Галичини його внесли до нового великого герба Австро-Угорщини лише 1915 р.[219]

Обидві провінції використовували спершу однакові прапори в «краєвих кольорах» з двох горизонтальних рівновеликих смут синьої та червоної, але згодом для Галичини порядок барв змінено — верхня смуга стала червоною, а нижня — синьою[220].

Давній територіальний герб із «руським» левом, замінений новими австрійськими символами 1772 р., досить швидко перестав функціонувати. Хоча Галицька дворянська гвардія у Відні й використовувала в 1781—1793 рр. синьо-жовті прапорці[221], однак їх колористика також збігалася з барвами колишнього претензійного, а тепер нового крайового герба — три золоті корони на синьому фоні.

Відродження історичного символа Руського королівства XIII—XIV ст. відбулося після «весни народів» — низки національно-демократичних революцій у Європі 1848 р. Саме ці революційні зміни дали змогу утрадиційнитися поняттю українських національних кольорів у Галичині, яке згодом поступово поширилося на інші етнічні землі й на початку XX ст. набуло всеукраїнського значення. Проте питання українських національних символів на початку 1848 р. було ще не до кінця з’ясоване.

Головна Руська Рада — представницький орган української спільноти Галичини — порушила проблему національних символів тільки на таємній раді 7-го засідання, що відбулося 16 травня, а вже на таємній раді 18 травня вирішено, «що знамя земли рускои тутейшои єсть левъ, а цвѣты руски жовтый и синый»[222]. Малюнок самого герба (з повернутим геральдично вліво левом) узятий із перевиданого гербовника К. Несецького, опубліковано з описом кольорів у «Зорі Галицькій» аж 27 червня[223]. Утвердження українських національних символів набуло великого поширення. Йосафат Кобринський у листі з Коломиї від 8 червня до Якова Головацького писав: «Льва в синѣм поле по шапках и капелухах даже селяне носятъ... В Коломыи зроблена хоругва Левъ в синим поли: и хороша робота коштує и хороши грош...»[224]

Відродження давнього територіального герба як українського національного знака викликало агресивну реакцію з польського боку, що своєю чергою провокувало українські вимоги заборонити використання в Галичині польського орла[225]. У відповідь на польські провокації згодом у «Зорі Галицькій» опубліковано вірш з такими глузливими словами:

...Где єсть теперь така сила,

Щобъ Русина повалила?

Левъ ся орла не боитъ.

Якъ Левъ рикне, птахтъ злетитъ...[226]

З 2 до 16 червня 1848 р. у Празі відбувався Словенський з’їзд, на якому однією з проблем українсько-польського порозуміння було питання атрибутів загонів Національної гвардії в Галичині. Відповідно до «Оуставу для учрежденія Гвардиі народовой (Стражи народовой) въ кесарствѣ Аустріяцкомъ» від 8 квітня у § 19 зазначено, що «каждий баталіоні) маєтъ корогву (хоронгевъ), а каждій швадронтъ штандаръ оздобленій колорами краю»[227]. Оскільки тогочасні крайові символи не влаштовували ні українську, ні польську сторону, то 5 червня в декларації Зенона Поглодовського запропоновано, щоб гвардія на території всієї Галичини мала спільні відзнаки (орла і лева)[228]. Незважаючи на домовленості під час празького Слов’янського конгресу, в Галичині почалося активне створення національних гвардій під польською атрибутикою. А 20 вересня Головна руська рада видала відозву до українського народу в справі організації національних гвардій[229]. Дано рекомендації про вигляд прапорів таких загонів: на синьому полотнищі