Читати книгу - "Друга одіссея"

— Дякую, Катерино. Бажаю приємної мандрівки.

Флойд, хоча й був уже зовсім сонний, раптом усвідомив, що головний лікар Руденко здається непевною, навіть — хіба це можливо? — трохи засоромленою. Схоже, вона хоче щось йому сказати, але не може дібрати слів.

— Що таке, Катерино? — промовив він сонним голосом.

— Я ще нікому не казала, але ти точно не базікатимеш. У нас тут є маленький сюрприз.

— Краще… тобі… поквапитися…

— Макс і Женя збираються одружитися.

— Це… мав… бути… сюрприз?..

— Ні. Я лише тебе готую. Коли повернемося на Землю, то ми з Вальтером теж одружимося. Що на це скажеш?

«Тепер я розумію, чому вони проводили вдвох так багато часу, — у Флойда промайнула думка. — Так, це справді сюрприз… хто б міг подумати!»

— Дуже… радий…чути…

Голос Флойда стих до того, як він завершив речення. Та він ще досі був напівпритомним, отож зосередив свій пригаслий розум на цій ситуації.

«Я справді не можу в таке повірити, — сказав він собі. — Вальтер, напевно, передумає, коли прокинеться».

А потім останнє, що спало йому на думку перше, ніж він поринув у сон: «Якщо Вальтер передумає, то ліпше йому й не прокидатися».

Докторові Гейвуду Флойду це здалося дуже кумедним. Решта команди часто дивувалася, чому він усміхається всю дорогу до Землі.

Розділ 55. Світанок Люципера

У п’ятдесят разів яскравіший за повню, Люципер змінив небеса над Землею, прогнавши ніч на кілька місяців. Усупереч зловісній конотації, саме таке ім’я найкраще йому пасувало: насправді «Світоносний» приніс як зло, так і добро. Лише століття й тисячоліття покажуть, куди схиляться шальки терезів.

На боці «добра» було те, що кінець ночі значно розширив межі людської діяльності, особливо в менш розвинутих країнах. Скрізь суттєво знизилася потреба в штучному освітленні, що привело до величезної економії електрики. Гігантська лампа, підвішена в космосі, освітлювала половину земної кулі. Навіть удень Люципер світив досить яскраво, усі предмети тепер мали подвійні тіні.

Фермери, керівники міського господарства, поліція, моряки і майже всі, хто працював надворі, вітали Люципера; він зробив їхнє життя набагато безпечнішим і простішим. Однак його ненавиділи коханці, лиходії, натуралісти й астрономи.

Перші дві групи потерпіли, бо Люципер суттєво обмежив їхні можливості. Натуралісти ж переймалися тим, як друге сонце вплине на тваринний світ. Багато нічних тварин серйозно постраждали, хоча деякі види змогли зрештою пристосуватися. Тихоокеанський груніон, чиї славнозвісні подружні танки могли відбуватися лише на високій воді та в безмісячні ночі, опинився на межі вимирання і, здається, мав скоро зникнути з лиця Землі.

Так само, як і наземні астрономи. Утім, зараз це не стало аж такою катастрофою, якою могло обернутися на кілька десятиліть раніше: нині понад п’ятдесят відсотків астрономічних досліджень перемістили на пристрої в космосі чи на Місяці. Їх можна було прикрити від сяйва Люципера, але нове сонце утруднювало спостереження для земних обсерваторій, які раніше досліджували тільки нічне небо.

Людство потроху адаптується до нового сонця, як воно адаптувалася до багатьох природних змін у минулому. Незабаром народиться покоління, що ніколи не знало світу без Люципера, але ця найяскравіша з зірок назавжди залишиться найбільшою загадкою для всіх глибокодумних чоловіків та жінок.

Чому пожертвували Юпітером? Як довго сяятиме нове сонце? Чи воно швидко вигорить, чи розтягне свою силу на тисячі років, можливо, протягом усього подальшого існування людства? І найголовніше — чому людям заборонили приземлятися на Європі, яку зараз вкривали хмари, немов Венеру?

Відповіді на ці запитання мали існувати. Людство не заспокоїться, доки не знайде їх.

Епілог

Позаяк у всій Галактиці вони не знайшли нічого ціннішого за Розум, то й заохочували його появу скрізь. Вони стали фермерами на зіркових ланах. Вони сіяли й іноді пожинали. А інколи мали байдужливо виполювати бур’ян.

Лише протягом останніх кількох поколінь європеянці наважилися заходити на Інший бік за межі світла й тепла свого сонця, що ніколи не сідало. Там, у пустелях, іще знаходили лід, який колись покривав усю планету. А кілька з них навіть залишалися там, коли блискуче, але безсиле Холодне Сонце сідало за обрій і наставала коротка й страшна ніч.

Одначе ті кілька витривалих мандрівників дізналися, що Всесвіт довкола дивовижніший, аніж вони собі уявляли. Чутливі очі, які розвинулися в європеянців протягом життя в каламутному океані, досі добре їм прислужилися: вони бачили зорі та інші тіла, що рухалися в небі. Європеянці почали закладати підвалини астрономії, а деякі сміливі мислителі навіть припускали, що величний світ Європи — це ще не весь усесвіт.

Вийшовши з океану протягом вибуху надзвичайно швидкої еволюції, спричиненої таненням криги, вони збагнули, що небесні світила поділяються на три різні класи. Найважливішим, звісно, є сонце.

Деякі легенди — хоч мало хто сприймав їх серйозно — твердили, що сонце було не завжди, а раптово з’явилося, переживши катастрофічно короткий період трансформації, протягом якого більша частина буйного життя на Європі загинула. Якщо це правда, то й ціна за невичерпне джерело енергії, що непорушно висіло в небі, не надто висока.

Можливо, Холодне Сонце є його далеким братом, якого прогнали за якийсь злочин і змусили довіку блукати небом. Загалом нікого це не цікавило, окрім тих дивакуватих європеянців, які постійно ставили запитання про причини тих явищ, що їх усі розумні істоти вважають за очевидні.

Утім, треба зазначити, що ці диваки протягом своїх подорожей у темряву Іншого боку зробили кілька цікавих відкриттів. Вони розповідали, хай у це й важко повірити, що там всеньке небо світиться незліченними міріадами маленьких вогнів, менших і слабших навіть за Холодне Сонце. Ці вогники відрізнялися один від одного яскравістю; і хоча вони сходили й заходили, але ніколи не змінювали своїх фіксованих позицій.

На цьому тлі три об’єкти рухалися, напевно, підкорюючись складним законам, які ще ніхто не годен був зрозуміти. На відміну від усього іншого в небі, вони були досить великими — проте і їхня форма, і розмір постійно змінювалися. Подекуди вони видавалися дисками, часом півколами, іноді тонкими півмісяцями. Зрозуміло, що вони перебувають ближче за інші тіла у Всесвіті, бо на їхній поверхні помітно безліч мінливих деталей.

Нарешті європеянці постановили, що це справді інші світи — а втім, ніхто, опріч кількох фанатиків, не вірив, що вони можуть виявитися чимось так само великим і важливим, як їхня планета. Один із них лежав у напрямку до Сонця, і там постійно щось відбувалося. На його нічному боці можна було розгледіти сяйво