Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Уже в кареті він отямився і подякував долі, що граф не з'явився. Ад'ютант Браницького неодмінно прийшов би на допомогу своєму патрону під час дуелі. Казанова зауважив, що серед поляків не є ганебним нападати на одного групою, коли випадає нагода, що було немислимою поведінкою в цивілізованих країнах.

У Чарторийських він застав усіх важливих осіб Сімейства, включно з князем Любомирським, який, як виявилося, був випадковим свідком події з Браницькими. Звичайно, він розповів про сварку за столом, але став на бік Казанови.

– Браницький був п’яний, – закінчивши розповідь, звернувся він прямо до Джакомо. – А шляхтича не можна образити словами п’яного бешкетника.

Казанова чудово знав, що граф діяв абсолютно тверезо, але не заперечував, не бажаючи загострювати ситуацію.

Після обіду Август Чарторийський відвів його вбік і попросив Казанову докладно розповісти про сварку з Браницьким. Джакомо нічого не приховував від цієї людини, настільки могутньої, що міг би, якби захотів, забезпечити йому захист від Браницьких.

– Він, звичайно, мав намір повестися зі мною, як з бідолашним Томатісом, але він не очікував, що я кину йому виклик, — зізнався він Чарторийському.

Князь занепокоївся.

– Твоя справа виглядає погано, кавалере. Браницький точно тобі цього не попустить і використає першу нагоду, щоб за допомогою своїх слуг нашкодити тобі.

– Ваша княжа високість може мені щось порадити?

– Не проси цього від мене, пане Казанова. Ви зробите все найкраще, керуючись власним розумом.

Стало очевидно, що князь не захоче вплутуватися в справу, яка може посварити його з королем.

Джакомо повернувся до власних апартаментів в похмурому настрої. Навіть вино не принесло йому розради. Більшу частину ночі він розмірковував над тим, що йому робити. Він не збирався тікати, так що довелося зіткнутися з Браницьким, перш ніж той пошле проти нього своїх прислужників. Прийнявши рішення, він мав намір спровокувати Браницького на поєдинок один на один, а якщо останній відмовиться від почесного рішення проблеми, вдатися до вбивства потайки.

Ледве поспавши, на світанку Казанова написав Браницькому записку.

Чекаючи відповіді, він пішов у ванну, щоб зголити щетину на обличчі та викупатися.

Посильний від графа знайшов його у ванні. Браницький у своєму листі погоджувався на дуель і залишив за ним вибір зброї.

Схвильований успіхом власного плану, Джакомо без зволікання завершив купання і написав графу, що пропонує дуель холодною зброєю і чекатиме його наступного дня о шостій ранку.

Казанова, втомлений довгою ніччю, задрімав на дивані. Від сну його розбудив стукіт у двері.

Відчинивши, він побачив, що це Браницький зі своїми слугами. На мить Джакомо злякався, що це напад, але граф наказав супутникам залишитися в передпокої, потім увійшов до апартаменту й замкнув за собою двері.

Зробивши це, він сів на ліжко. Казанова про всяк випадок відкрив секретар і потягнувся до пістолетів.

– Я не прийшов вбивати тебе у твоєму домі, мій пане, — заспокоїв його Браницький, - але забрати вас на двобій, бо я ніколи не залишаю таких справ на другий день. Ми будемо битися сьогодні або ніколи.

– Чому ви не хочете почекати до завтра, граф?

– Бо король про все дізнається і сьогодні ж заборонить дуель. Він ненавидить сварок з застосуванням зброї. Напевне, через свою вроджену лагідність, хоча дехто каже, що це через старшого брата, Казиміра. Колись він вбив на дуелі воєводу Адама Тарло і ти самим стягнув на родину Понятовських публічний осуд. Одним словом, я не хочу, щоб нам заважали вирішити суперечку. Але це має статися сьогодні або не станеться взагалі.

Казанова знав історію дуелі, про яку згадував граф. Ходили також чутки, що пораненого воєводу Тарло добив один із слуг Чарторийських. Якщо так обійшлися з воєводою, то яка гарантія була у нього, що Браницький, як тільки вони опиняться в глухому місці, не накаже своїм слугам убити його, як собаку.

Звісно, ​​він тримав цю підозру при собі, судорожно шукаючи в голові вагомий привід, відмовити Браницькому в негайному від’їзді. Раптом його осяяло.

– Тоді я мушу написати заповіт! – вигукнув він.

Браницький багатозначним поглядом оглянув кімнату.

– А є що відписувати? – прозвучало зневажливо, і Казанова аж затрясся від злості.

– Тоді я згоден, — випалив він, дозволивши емоціям понести себе. – Прошу прибути за мною після вечері.

Але ця поступка також не задовольнила Браницького.

– Я сподівався, що ми підемо негайно, — настирливо сказав він.

– Відмовляюся, я сьогодні нічого не їв, – заперечив Казанова. – Мені потрібно підкріпити свої сили, перш ніж наражати себе на смерть.

– Робіть, що хочете, а я стріляюсь натщесерце, — сказав граф, зовсім не бажаючи іти.

– Стрілятися? Хто каже про стрілятися? – обурився Казанова. - Ми будемо битися, як лицарі, на шпагах!

– А я вимагаю на пістолетах.

– Я не буду стріляти і маю право вибору зброї, ви це ясно представили у своєму листі, пане граф!

– Я передумав, як той, кого викликали, вибір зброї належить мені, – твердо заявив Браницький. – Однак якщо ми обидва промахнемося, ми можемо вирішити суперечку шпагами.

– Отже, графе, ви прийдете після обіду з двома пістолетами. Їх зарядять в моїй присутності. Якщо один обмін пострілами не принесе результату, ми будемо битися на шпагах, поки не станеться перше поранення.

Браницький кивнув, а Казанова продовжив:

– Графе, ви обіцяєте запевнити мені безпеку від ваших слуг, якщо я вас уб’ю.

– Таку гарантію даю, пане, — відповів Браницький і підвівся з ліжка. – А зараз бувай. Я заберу тебе о третій!

Коли граф зачинив за собою двері, Казанова випив келих вина, а потім покликав пана Кампіоні, власника кам'яниці. Він передав йому свій заповіт і попросив подавати обід. Він також замовив найкращі вина в сусідньому ресторані. Ризик завжди стимулював його апетит. Так було і цього разу. Також Джакомо випив кілька склянок вина під час їжі, але почувався цілком тверезим. Потім він сховав невеликі пістолети в плащі і сів біля вікна.

Графська карета прибула завчасно. Джакомо на мить задумався, чи правильно він чинить, довіряючи Браницькому, але було вже пізно відмовлятися, не завдавши шкоди власній честі.

Казанова взяв шпагу і плащ і вийшов на вулицю. Заглянувши всередину карети, він побачив, що Браницького супроводжують три ад'ютанта в гусарських мундирах.

Сповнений поганих передчуттів, він сів біля магната.

– Ви не хочете взяти власного свідка, пане Казанова? – запитав у