Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

я, то хтось інший у будь-якому разі відкрив би спеціальну теорію відносності. Але загальну теорію відносності — навряд чи. Чого не врахував Ньютон у своїй теорії, то це впливу на планетарну орбіту гравітаційного викривлення простору-часу, описаного в загальній теорії відносності. І хоча помилка від неврахованого фактора була незначною, її вплив на результати обчислень мав катастрофічні наслідки. Якщо ж взяти поправку на збурення, що виникають від кривизни простору-часу в класичних рівняннях, то ми отримаємо правильну математичну модель. Необхідна обчислювальна потужність для таких розрахунків набагато перевершує ту, яку ви мали у своєму розпорядженні на Сході, але для сучасних комп'ютерів це насправді не є проблемою.

— І результати обчислень підтверджено результатами астрономічних спостережень?

— Якби так сталося, ви думаєте, я опинився б тут? Але з погляду естетики, правим повинен виявитися я, а не Всесвіт. Бог залишив мене, і всі люди покинули також... Я всюди персона нон-грата. Прінстонський університет позбавив мене звання професора. ЮНЕСКО відмовляється навіть розглядати мою кандидатуру на посаду наукового консультанта. Раніше, навіть якби вони благали на колінах мене обійняти цю посаду, я б відмовився. Я навіть розмірковував репатріюватися до Ізраїлю і стати президентом, але вони змінили свою думку і сказали, що я просто брехун...

Ейнштейн знову опустив смичок на струни, продовживши гру з тієї частини, де перервав її. Послухавши його ще деякий час, Ван Мяо попрямував до входу в будівлю ООН.

— Там немає ані душі, — сказав Ейнштейн, не припиняючи грати. — Усі члени сесії Генеральної Асамблеї перебувають позаду будівлі, беруть участь у церемонії запуску маятника.

Ван Мяо обійшов будинок, і його погляду відкрилася захоплива картина: маятник колосальних розмірів, який, здавалося, сягав небес. Насправді Ван Мяо бачив частину цього велета, стоячи спереду будівлі, але не усвідомлював, що це. Маятник нагадував ті, які зводив Фу-сі для гіпнотизування божества-Сонця у Період Воюючих держав, у першу ігрову сесію Ван Мяо в «Трьох тілах». Але ця модель була повністю модернізованою: дві колони, які утримують маятник, були виконані з металу, і кожна була заввишки з Ейфелеву вежу. Гиря також була металева, обтічної форми, з гладенькою дзеркальною, гальванізованою поверхнею. Тонкий кабель підвіски, виготовлений із якогось ультраміцного матеріалу, був практично невидимим, і складалося враження, що гиря ширяє в повітрі між двох веж.

Біля маятника стояла група людей у костюмах, ймовірно, лідери різних країн, які беруть участь у роботі сесії Генеральної Асамблеї. Вони поділилися на групки і тихо розмовляли, немов очікуючи чогось.

— Дивіться, це — Коперник, людина, що була свідком п'яти історичних епох! — крикнув хтось. Інші також привітали його.

— Ти один з небагатьох, хто бачив на власні очі маятники Періоду Воюючих держав! — доброзичливий чоловік потискав його руку. Хтось відрекомендував цю людину як діючого Генерального секретаря ООН з однієї африканської країни.

— Так, я бачив їх, — сказав Ван Мяо. — Але чому ви надумали побудувати ще один?

— Це пам'ятник і одночасно надгробок «Трисоляри-су», — сказав Генеральний секретар, глянувши на маятник. Звідси він здавався величезним, немов субмарина.

— Надгробок? Для кого?

— Для бажань і прагнень двохсот цивілізацій знайти вирішення проблеми трьох тіл, закономірності в русі трьох світил.

— Усі спроби припинено?

— О, так, беззастережно і безапеляційно.

Ван Мяо зачекав вагаючись, але потім усе ж вийняв стос паперів з викладом математичної моделі Вен Чена.

— Я... я прийшов сюди заради цього. Це математична модель, яка дає змогу знайти рішення задачі трьох тіл. У мене є достатні підстави вважати, що вона справді робоча, і за її допомоги вдасться закінчити необхідні розрахунки.

Але тільки-но Ван Мяо вимовив це, люди, що оточували його, як за помахом чарівної палички, втратили до нього інтерес. Вони знову розбрелися по своїх групках за інтересами з наміром продовжити перервані дискусії. Він зауважив, що деякі осудливо хитали головою і починали сміятися, відійшовши від нього. Генеральний секретар узяв у Ван Мяо папери і, навіть не заглядаючи в них, простягнув довготелесому чоловікові в окулярах, що стояв поруч.

— Винятково з поваги до вас я дам нашому науковому консультантові ознайомитися з цією моделлю. Але ми всі і так виявляємо вам глибоку повагу. Якби хтось інший озвучив таку пропозицію, його б давно підняли на кпини.

Науковий консультант пробігся очима паперами Ван Мяо:

— Еволюційний алгоритм? Коперник, ви геній! Той, хто може запропонувати подібний алгоритм, — геній. Такий хід думок потребує не тільки неординарних математичних здібностей, а й гарної уяви.

— Ви хочете сказати, що хтось уже пропонував подібну математичну модель?

— Так, ми вже бачили десятки таких математичних моделей, половина з яких були прогресивніші, ніж ваша. Усі розрахунки за ними проводили на комп'ютері протягом останніх двох століть — це було головне завдання нашої цивілізації. Усі очікували результатів обчислень, немов настання Судного дня.

— І що?

— Ми остаточно і безповоротно довели, що задача трьох тіл не має розв'язання.

Ван Мяо подивився на величезний маятник над головою. Його деформована дзеркальна поверхня блищала у світлі зорі й спотворено відображала все навколо, подібно до ока світу. На цьому місці в непросту епоху, віддалену численними цивілізаціями, він у компанії Чжоу Вень-ва-на пробирався крізь ліс гігантських маятників до не менш гігантського палацу Чжоу Синя. Історія, описавши коло, повернулася у вихідну точку.

Науковий радник сказав:

— Усе насправді так, як ми вважали спочатку: система трьох тіл — хаотична за своєю природою. Малі збурення здатні нескінченно наростати, унаслідок чого траєкторії руху не можуть бути визначені математичними методами.

Ван Мяо відчув, як усі його наукові пізнання й усталена система поглядів втрачають чіткі обриси, змінюючись небувалою плутаниною та нагромадженням домислів.

— Якщо навіть відносно проста система трьох тіл є хаотичною, то як ми можемо бути впевнені в правильності відкритих законів устрою цілого Всесвіту?

— Бог — безсоромний шахрай, він покинув нас усіх! — кинув Ейнштейн, продовжуючи грати на скрипці. Ван Мяо і не помітив, як він підійшов.

Генеральний секретар повільно кивнув:

— О, так. Бог — відчайдушний гравець, і єдина надія цивілізації «Трисоляриса» — спробувати щастя в цій азартній грі.

Гігантський Місяць знову з'явився з-за темного боку горизонту. Його срібний образ відбивався на сріблястій поверхні гирі маятника. Заломлення світла було незвичайним, так немов гиря і Місяць відчували таємничу симпатію одне до одного.

— Ця цивілізація, схоже, досягла значного прогресу у своєму розвитку, — сказав Ван Мяо.

— Так, нам скорилася енергія атома, і ми ввійшли