Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Інших шансів для цього не буде, — вона намагалася вдавати буденний тон, хоча її виказували суворі нотки в ньому. — Не думаю, що їм уже відомо про твою брехню, але після повернення… вони ж не ідіоти, а ти сам під себе копаєш. Управління Куратора з тебе не спустить очей. Якщо поводитимешся ніби в чому винний, наш вундеркінд дійде єдино можливого висновку.

— А що як вони не помиляються? — зітхнув він. — А що як я і справді винний?

— Я тобі вірила, — щиро відказала вона. — Наче самій собі. Я не гралася в ігри. І мені не подобається, Мартіне, коли мені брешуть. Ні по роботі, ні в особистому житті.

— Що ж… — Чоловік розглядав блискучий ґудзик РЕП на своїй подушці. Це було простіше, ніж наразитися на її гнів і відчути її біль. — Якби я тобі сказав, що вони мені представилися співробітниками верфі, тебе це вдовольнило би?

— Ні, — мотнула вона головою. — Ти ж не настільки дурний, щоб купитися на таку легенду. Я не люблю, коли мені брешуть, — відвернулася й гірко промовила вона.

Мартін подивився на неї. Рейчел була висококласним професіоналом, не схожа на клишоногих аматорів із Нової Республіки; вона рефлекторно мала би реагувати на те, як він говорить, мала би відчувати неправду і навіть володіти ґаджетами, налаштованими персонально на нього, чи справді в цьому суть і чи справді вона зазнала поразки. Навіть так, її не було в чому винуватити за цей гнів. На її місці він почувався би так само. Сердився би. І ображався.

— Не люблю говорити неправду, — цілком щиро зізнався Мартін. — Принаймні тоді, коли маю вагому причину це робити, — визнав він, додаючи.

Рейчел глибоко зітхнула, тримаючи свої емоції в собі залізною хваткою.

— Іншого адвоката, ніж я, Мартіне, тобі тут годі й шукати. Я найближчий до тебе представник твого уряду (принаймні того, що вони вважають твоїм урядом) в радіусі чотирьох тисяч звичайних років і двохсот світлових. І попри всю свою середньовічну відсталість, ці добродії спираються на сяку-таку, але правову систему. Мені дозволили провідати тебе як адвокату. Ти цивільний, і тому я зможу тебе захищати, якщо справа дійде до трибуналу. І ще цілком можливо, мені вдасться не допустити до цього. Але за єдиної умови, що ти мені про все розповіси, щоб я знала, кого захищаю.

— Я не можу про це говорити, — ніяково промовив Мартін. Він узяв у руки книжку, намагаючись заховати в ній нечисте сумління. — Мені не можна. І мені здавалося, ти чи не єдина, хто справді міг би це зрозуміти.

— Послухай! — Рейчел зиркнула на нього лютим поглядом. — Пам’ятаєш, що я тобі казала про довіру? Так-от, я реально розчарована. Бо я тобі вірила, а тепер ти, здається, зрадив цю мою віру в тебе. І тепер мені доведеться тараторити, щоб урятувати твою сраку, принаймні зберегти тобі тут життя. Але до всього цього я хочу знати, про що ти мені брехав. — Вона підвелася. — Я — дурепа. Дурепа, що довірилась тобі. І ще більша дурепа — що злигалася з тобою. Трясця! Я непрофесійна дурепа! Але я вкотре поставлю питання, і тобі краще на нього відповісти чесно. Мартіне, на кону зараз стоїть багато життів, і ми не в іграшки з тобою граємо. На кого, блядь, ти працюєш?

Мартін задумався на мить, запаморочений од відчуття подій, що вириваються з-під його контролю. «Не можна розповідати їй, не можна». Він підвів погляд і вперше позирнув в її очі. Все вирішила образа, яка в них читалась. Якщо він отакою її залишить, то ніякі логічні міркування не порятують його від безсоння. Її очі говорили про образу, завдану єдиною людиною, якій вона довірилась у радіусі багатьох світлових років. І цей її непрофесіоналізм заслуговував на акт непрофесіоналізму з його боку. В нього пересохло в роті, він ледве ворушив язиком, коли відповів:

— Я працюю на Есхатона.

Широко розплющивши очі, Рейчел важко сіла:

— Що?

Він знизав плечима:

— А ти гадала, Великий Е тільки камінням здатен жбурлятися, коли потрібно розв’язувати проблеми?

— Це такий жарт?

— Ні. — На корені язика з’явився жовчний присмак. — І ще я вірю в те, чим займаюся. Інакше мене би тут не було, правда ж? Бо чесно кажучи, інакше цю задачу і справді потрібно було би розв’язувати за допомогою астероїда-вбивці. Есхатонові це простіше. Це шумно і це страшно для людей. От тільки в більшості випадків Е залюбки дає раду проблемам тихцем, з допомогою таких, як я.

— І давно?

— Років двадцять. — Мартін знову знизав плечима. — От і все.

— Чому? — Рейчел склала руки і міцно затиснула їх колінами, не зводячи з нього погляду, в якому гірко сплелися різні почуття.

— Бо… — Мартін намагався зібратися з думками. — Повір, Есхатон із радістю віддає ініціативу в руки таким, як ти. Це рятує від мороки. Та варто було ескадрі виступити в похід, а тобі не вдалося їх переконати, іншого вибору не лишалось. Невже ти насправді повірила, що вони вдадуться до всіх засторог складання замкнутої часоподібної траєкторії і не прослідують нею