Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

«Всі знають про наш договір». — слова Давида прокручувались в моїй голові, ніби заїжджена пластинка.  Я не могла повірити, що це сталось насправді.

Хто? Як? — перші слова, які мені вдалось витиснути з себе. Але Давид лише похитав головою.

Всю дорогу назад Давид сидів, не сказавши ні слова. Він мовчав у літаку. Мовчав, коли ми були на шляху до його офісу… Це його мовчання, повільно вбивало щось всередині мене. Чоловік ніби замикався в собі.

Автомобіль зупинився, і Давид швидко вийшов. Я схопила свій телефон та ступила однією ногою на асфальт, щоб піти за ним, але Давид зупинив мене. Він глянув на мене пустим поглядом.

— Ігор відвезе тебе до будинку,  — холодно сказав він.

— Але…

Давид подивився на мене суворим поглядом, а потім схоже зрозумів свої дії, і його обличчя трохи пом’якшилось.

— Будь ласка, — прошепотів він, крізь стиснуті зуби. — Їдь додому.

Його погляд став важким. Він тиснув на мене, щоб я погодилась, і не перечила йому. Що я власне хотіла зробити. Я мала намір піти з ним, бо була впевнена, що йому буде краще, коли я буду поруч. Але він не хотів, щоб я йшла з ним. Тому, я все ж здалась та переможено кивнула головою, погоджуючись.  

— Якщо ти так наполягаєш, то я поїду, — сказала я, відчуваючи неприємний клубок в горлі.

З неприємним відчуттям всередині, я повернулась назад в салон автомобіля та глянула на нього. Мені чомусь стало образливо, те як він поводився. Чоловік не попрощавшись, зачинив дверцята та пішов до вхідних дверей будівлі, де знаходився офіс компанії. Я стиснула пальці на своїх колінах, та зітхнувши глянула на будівлю, яка почала віддалятись, коли автомобіль зрушив з місця.

Останні п’ять хвилин я сумно дивилась у вікно, не намагаючись взяти телефон до рук. Я не хотіла дивитись, що там пишуть, бо знала, що нічого хорошого це точно.

Я кинула свій погляд на телефон, коли почула звук сповіщення. На екрані висвітилось повідомлення від однієї з найближчих мені людини. Відкривши чат, помітила, що повідомлень було декілька.

Ліна : Я бачила в інтернеті опублікували ваш договір.

Ліна : Сподіваюся ти  в порядку?

Ліна : Подзвони мені.

Мені зараз не завадило б з кимось поговорити, тож не довго думаючи, я набрала її номер.

Буквально після першого гудка, я почула її дзвінкий голос.

— Господи, Алісо я вже думала, що зійду з глузду, — я скривилась, злегка відсунувши телефон від вуха. Ліна буває інколи голосна. — Я коли побачила статтю намагалась тобі зателефонувати, але мене весь час перекидало на голосову пошту. — дівчина на мить затихла, а тоді тихіше додала : — Алісо?

— Зі мною все в порядку. — відповіла я. — Принаймні в такому порядку, якому могла бути в цій ситуації.

Я почула як Ліна важко видихнула.

— Давид з тобою? — запитала вона. Мою увагу привернув шум на задньому фоні.

— Ні, я їду в дім. — почула ще більший шум, і не витримала. — Ти де вештаєшся?

— Сусіди в під’їзді задумали одночасно зробити ремонт, — я впевнена, що вона закотила очі.

Я пам’ятала як раніше вона жалілась через шум в будинку, а тепер мені хочеться її пожаліти. Адже знаю, що вона тримається як може. Потім почулось як закрились вхідні двері.

— Знаєш, мені не завадило зараз би з кимось поговорити, — випалила я, перш ніж передумати. Вона, напевно,  і без мене мала купу справ. І я почувалась зараз егоїсткою. — Звичайно якщо в тебе немає ніяких справ. — одразу швидко добавила.

— Я не проти втекти з цього хаосу. — безтурботно сказала вона.

— Мені просто треба комусь виговоритись, — пояснила я, дивлячись кудись вгору.

— Ти казала що в порядку, — дорікнула Ліна.

Я кинула погляд у вікно, помітивши під’їзну доріжку маєтку та сам будинок. Автомобіль зупинився, вийшовши я попрямувала до будинку.

— Я в порядку, — запевнила її. — Просто…

— Червоне чи біле, — перебила вона.

Я насупилась.

— Що? — запитала я, не зрозумівши, що вона має на увазі.

— Вино червоне чи біле? — перепитала дівчина. — Хоча… червоне більше підійде. — пробурмотіла вона. —  Без вина розмова не пройде, тому я вирішила забігти в магазин.

— Гаразд, я чекатиму тебе, — сказала я, відчиняючи вхідні двері.

— Особистий психолог буде через декілька хвилин, — кинула вона наостанок, і вимкнула дзвінок.

Я засміялась сама до себе та похитала головою. Ми з нею завжди поводились як особисті психологи одна для одної. Ми знали таємниці одна одної, і ніхто ніразу з нас не промовився. Я почувалась щасливою маючи таку хорошу подругу.

Через деякий час Ліна з’явилась на порозі будинку з пляшкою вина та моїми улюбленими тістечками. Вона завжди знала, що я любила. Ми засіли у вітальні. На кухні в одній із шафок, я знайшла якісь бокали і налила в них вина. Перед тим як всістись на диван, я простягнула один келих Ліні.