Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- Батьку, це несправедливо! Я виконав твоє завдання! Тепер я заслуговую на право брати участь у бою!

- Я не можу ризикувати твоїм життям. Ти - майбутнє цього королівства. Тому ти підеш і збережеш для нас це майбутнє.

- Щоб я втік і покинув тебе? Ні! Я вже не дитина!

- Ти нестерпний хлопчисько! Послухай мене хоч раз!

- Чому ти проганяєш мене? Тобі начхати на мою думку! Ти завжди мене ігноруєш! Ти мене не любиш!

- Артуре!

- Я не можу допустити, щоб ти жертвував собою заради мене!

- Я можу за себе постояти, - твердо сказав Петроній.

Король показав Артуру невелику скляну посудину у формі краплі води, заповнену блакитною рідиною.

- Це бойовий артефакт, залишений мені Віолою. Я застосую його для захисту у разі смертельної небезпеки.

Артур спідлоба дивився на батька, не бажаючи погоджуватися з ним.

- Зроби, як я прошу, синку. В нас немає іншого вибору. Подбай про людей. Може, ми більше не побачимося.

Петроній хотів обійняти Артура, але той вирвався і мовчки пішов униз у внутрішній двір замку.