Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– О так. Потрапив та опанував. Зокрема, тим знанням, що Хуан Дісальса був огидним садівником. Якісь дві тисячі років минуло, а в нього там усі кактуси встигли зогнити. Я ледве зміг відновити цих бідолах.

– Кактуси… Що… А як же таємні магічні знання? Щоденники? Записи досліджень та заклинань?!

– Дорогий Леоне... Право слово, іноді мені здається, що в дорослому тілі досить могутнього і, начебто, навіть не дурного мага сидить відверто наївний хлопчик. Ну, скажіть мені, на милість. Де ваші власні таємні записи? Де таємні техніки, що передаються з покоління в покоління чарівниками славетного роду Д'Альбон? У якому із ящиків столу в вашій кімнаті вони лежать, га?

– Столу, пф, скажете теж, вчителю. – Глузливо пирхнув Леон. – Найважливіші техніки ми просто запам'ятовуємо напам'ять для подальшого вивчення та оволодіння, ну а деякі записи, звичайно, зберігаються в особистій підпросторовій кишені, яка крім мене… Оу… – Зніяковів, несподівано пізнавши істину, представник старовинного магічного роду.

– Саме так! Починаючи з Магістра, чарівники можуть оперувати невеликим кишеньковим виміром, чи вам не знати. Ваш зараз, гадаю, розмірами нагадує сейф десь у кубічний метр об’ємом. Цілком достатньо місця, щоб сховати робочий щоденник і кілька улюблених артефактів. А у стародавнього Архімага, за належної підготовки, ця штука могла бути розміром з будинок! І всі необхідні записи, результати експериментів, а також артефакти, він, вочевидь, зберігав там. Тому, свій таємний кабінет майстер Хуан, гадаю, використовував виключно з метою розваги та відпочинку. Ну і, звичайно, щоб стимулювати жагою до таємних знань наступні покоління.

– Але, якщо ви не знайшли в тому кабінеті нічого... То звідки ж тоді знання?

– Можливо, віконт, колись, я розповім вам цю історію повністю. Але зараз – перепрошую, мені потрібно трохи прибрати той бардак, що ми з вами тут розвели.

Грегор Грейткіллс змахнув рукою у бік знищених головних воріт. І завал почав ніби розгрібатися сам собою. Камені, ставши чимось куди пластичнішим, ніж глина і спритнішим, ніж вода, «потекли» до своїх початкових місць. Зливаючись із сіро-коричневих крапель у краплі більші, заповнюючи тріщини, усуваючи пробиті дірки.

– Що ж, добре, мені начхати на походження та історію отримання цих знань. Я згоден на будь-що, якщо ви допоможете опанувати техніку створення заклинань-артефактів!

– Я подумаю про це, віконте. – Серйозно кивнув геомант. – А тепер, з вашого дозволу – на нас чекає прибирання у моєму замку.