Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Печеня з черепахи

(рецепт дони Кармен Діас, що вона надала його доні Флор, люб’язно погодившись поділитися ним з ученицями)

Беремо черепаху, здавлюємо її з боків до смерті (варварський метод), але так, щоб не пошкодити голову. Підвішуємо її за задні лапи і відрізаємо голову. Так вона повинна повисіти годину, щоб стекла вся кров. Потім кладемо черепаху на спину і відрізаємо лапи, але не викидаємо їх, а лише обережно знімаємо шкіру. Далі виймаємо черепаху з панцира, тельбушимо її — зрізуємо м’ясо, вибираємо лівер (серце та печінку) та яйця (якщо вони є), — а кишки викидаємо. Все це потрібно робити дуже обережно та максимально дбайливо. М’ясо та потрух гарненько промиваємо, солимо, поливаємо оливковою олією зі спеціями, додаємо лимон, часник, цибулю, помідори та перець, ставимо в добре розігріту піч і печемо до золотистої скоринки й вишуканого аромату. Цю страву слід подавати з королівською картоплею, звареною в несоленій воді, або з фарофою[48] й коріандром.

1

ПІВРОКУ ВДОВУВАННЯ ДОНА ФЛОР ДОТРИМУВАЛАСЯ СУВОРОЇ ЖАЛОБИ, надворі і навіть удома ходила тільки в глухих чорних сукнях. Дозволяла собі лише сірі панчохи.

Ось чому учениці (нова, велика і галаслива група), побачивши її якось уранці в білій блузці з темними візерунками, в намисті зі штучних перлів та з підфарбованими губами, натхненно зааплодували вчительці. Одначе мине ще півроку, перш ніж дона Флор дозволить собі в одязі яскраві кольори — зелений, рожевий, помаранчевий, блакитний і червоний, а також новомодні: небесно-блакитний, барвінковий та кольору морської хвилі.

Вона знову стала «веселою вчителькою», такою, як її змалювала у своєму жартівливому віршику багатійка Маґа Патерностро. Насправді ж разом зі спогадами про Гульвісу дона Флор поховала у своєму серці й внутрішню скорботу ще тоді, через місяць після його смерті. З поваги до звичаїв та про сусідське око вона ще вдягалась у все чорне, проте вже віднайшла у собі звичний м’який сміх, добродушність, свою колишню жагу до життя і працьовитість. Іще відчувавсь якийсь задумливий смуток, але це лише додавало їй принадності, чарівливості, призабутої завзятості й натхнення, коли дона Флор знову взялась за свою школу, що після втрати Гульвіси так її занедбала.

Ніколи не промовляла в присутності інших імені свого чоловіка, здавалося, вона вже зовсім оговталася, забула, наче його ніколи і не було; здавалося, що після важких і тривалих роздумів, після її тужливої одержимості вона раптом погодилася з доною Динорою та іншими сусідками, що чоловікова смерть принесла їй тільки довгождане полегшення. Здавалося…

Повернувшись тоді з кладовища, де вона поклала на могилу Гульвіси квіти і букетик від провидця, дона Флор повідчиняла всі вікна в домі, дозволивши сонцю осяяти кімнати і повиганяти тіні та примари. Потім підмела, взяла швабру та ганчірки і почала прибирати.

Дона Розилда зголосилася допомогти дочці, але дона Флор напосілася прибрати так ретельно, щоб вимести з хати все зайве, зокрема і дону Розилду, тож матір було випроваджено в Назаре-дас-Фариньяс, хоча син із невісткою вже почали плекати марні ілюзії, що спекалися її назавжди. Хіба ж овдовіла і невтішна Флор — думали вони — не потребує материної турботи та опіки? Після всього пережитого самотній і беззахисній Флор зараз як ніколи потрібне досвідчене та рішуче материне плече, допомога як у хатніх клопотах, так і підтримка в подоланні всіх негараздів, що її спіткали. Хтозна, може, саме зараз станеться диво, і вони назавжди звільняться від нагляду дони Розилди, матері та свекрухи, хоча останнім часом більше свекрухи, ніж матері… Селеста була більше служниця, ніж невістка, навіть дала обітницю святій Богородиці Скорботній, попросивши в неї заступництва.

Однак їхніх молитов не почуто, мабуть, святий заступник дони Флор був сильніший, а може, їй допомагали язичницькі боги Кету й Ошоссі — ориша її куми Діонісії (а що!). Хай там як, а доні Флор вдалося позбутися дони Розилди, яка перед від’їздом зчинила несамовитий ґвалт, пересварившись з усіма сусідами, які, мовляв, створили навколо неї нестерпну атмосферу.

Як же мучилася вона в тісному доньчиному помешканні, де для неї навіть окремої кімнати не знайшлося, тож бідолаха змушена була спати на розкладачці у вітальні, де дона Флор проводила свої заняття. Та що там казати, для неї навіть шафи окремої не знайшлось, ніде було навіть привезені речі розкласти. Не те, що в сина: великий просторий будинок з усіма вигодами. До того ж у Назаре дону Розилду шанували. Там вона була не просто собі мати сеу Ейтора — заслуженого працівника залізниці вищої категорії й другого секретаря Громадського руху, а ще й одного з найкращих у місті гравців у нарди та шашки (не минули марно зусилля покійного сеу Жиля) і чудового художника-портретиста, — у Назаре вона й сама була чудовою оздобою тамтешнього суспільства, розповідаючи скрізь про свої зв’язки з найповажнішими людьми столиці: Мариньйо Фалкау, д-ром Зителманом Олівою, доною Ліжією; журналістом Насіфе, доною Маґою, підприємцем Нілсоном Костою, і передусім — з її кумом доктором Луїсом Енріке, «світлою головою», гордістю того краю.

А тут — дарма, що це столиця — її донька живе у кварталі, де мешкають люди небагаті або середнього достатку, та й до дони Розилди вони не виявили ні поваги, ні зацікавлення, більше того, її навіть недолюблювали. Близькі доньчині подруги — дона Норма, дона Жіза, дона Еміна, дона Амелія Руас, дона Жасі — нахабно закидають, начебто це вона, рідна мати, своїми докорами, поганим ставленням до небіжчика-зятя й безглуздою ненавистю до нього довела Флор до такого жахливого стану. Ба більше, вони знахабніли вкрай і поставили їй умову: або вона змінить поведінку і перестане паплюжити пам’ять зятя, або нехай котиться під три чорти. Ультиматум їй поставили.

Тільки на зло тим знахабнілим сусідкам дона Розилда вирішила продовжити свій візит, незважаючи на нестерпні умови і неналежне до неї ставлення. (Дона Жасі навіть знайшла для Флор служницю — похмуру та мовчазну Софію, свою похресницю.) Однак цей спротив тривав недовго, і відбувши місячну панахиду за нелюбим зятем, дона Розилда вирішила повертатися, отримавши до того ж через свого кума-доктора звістку про те, що преподобний Валфридо Мораїс призначив її скарбничною ради зі збору коштів на перебудову та реставрацію собору в Назаре. До цієї ради входили дружина судді (президент), дружина префекта (перша заступниця), дружина інспектора поліції (друга заступниця) та інші шановані особи вищих кіл міста Назаре. Дона Розилда вже давно мріяла приєднатися до лав членів адміністративної ради, нехай навіть на незначну посаду, а тут її так неочікувано