Читати книгу - "Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1, Галлея Сандер-Лін"

Сніжка летіла в обіймах сьомого Неверваля і почувалася пречудово. Вона не знала, куди вони прямують, просто оглядала околиці з висоти драконячого польоту.

— Сетаре, я дещо хотіла тебе попросити... — почала дівчина трохи невпевнено, але потім все ж таки випалила. — Навчи мене, будь ласка, часткового перевтілення. Хочу так само мати крила і ​​літати в людській подобі. Це можливо? Чи я поки що занадто слабка?

— Мені, звичайно, приносить ні з чим не порівняне задоволення носити тебе на руках, але ти маєш рацію: тобі потрібно поступово освоюватися і єднатися зі своєю драконячою суттю, — відгукнувся він. — Сьогодні я ще побуду твоїми крилами, а завтра спробуєш обернутися. Щось мені підказує, що ти зараз і так надто виснажена...

Який спостережливий!

— Є трохи, — не заперечила Сніжа. — А куди ми летимо?

— До кордонів Темних земель.

Одна ця фраза моментально викликала неприємний озноб. Темні землі — володіння Арзакаса. Сетар не знає, що темний зараз на волі, а їхня вилазка може виявитися дуже небезпечною. І взагалі, навіщо їм туди? А якщо вони раптом зустрінуть Нероу...

— І що ми там робитимемо? — обережно запитала вона, намагаючись не видати тремтіння в голосі.

— Тобі ж було цікаво, чим я займаюся. Скажімо так, до моїх негласних обов'язків входить спостереження за кордонами Сніжних земель, — він випустив чари, і Сніжа відчула, що їх знову накрило невидимим коконом. — Так нас ніхто не помітить.

— Тобто... ти, можна сказати, шпигун? — округлила очі дівчина. — Чи таки розвідник?

— Я б не використовував таких гучних слів, — відмахнувся дракон. — Я просто промацую обстановку, тільки й усього.

Ну точно, він справжнісінький шпигун під маскою безтурботного і легковажного хлопця. Оце так молодець! Здивував так здивував. Так от хто серед сніжних займається розвідувальною діяльністю! І не подумаєш на нього, весь такий «що у полі вітер».

— І як? Тобі вдалося промацати щось цікавеньке? — поцікавилася Сніжана.

— Скоро дізнаєшся… — загадково відповів кавалер, продовжуючи цілеспрямовано летіти у бік кордону.

Незабаром їм зустрілися прикордонні вартові, що патрулювали повітряний простір, сидячи на величезних білих вівернах, але Сетар продовжував летіти вперед, навіть не думаючи зменшувати швидкість.

Сторожа, судячи з усього, не бачила Неверваля та його супутницю, інакше неодмінно висловила б свою повагу представникам сімейства лускатих. Мабуть, драконячі чари приховування справді дуже сильні, якщо навіть самі сніжні (до того ж маги військового гарнізону) не можуть відчути їх. Так, крилаті ящери воістину істоти вищого порядку, принаймні в цьому конкретному світі.

Сніжі було приємно усвідомлювати, що вона теж належить до драконячого роду, хоча цей факт досі здавався дивовижним. Всього якихось два дні тому в неї і в думках не було вважати себе не такою, як усі, але вчора вночі ситуація кардинально змінилася. Луската, крилата, озброєна магічним даром, Сніжана більше не та, що раніше. Не кажучи вже про наявність другої іпостасі, що взагалі схоже на роздвоєння особистості.

— Там Темні землі, — Неверваль завис у повітрі, показуючи вперед. — Ми знаходимося на самому кордоні.

З боку Темних земель сторожі видно не було. Чи то темні не вважали за потрібне виставляти охорону, не чекаючи, що хтось настільки збожеволіє, щоб ризикнути на них напасти, чи то у них були припасені на цей випадок якісь хитромудрі пастки, але факт залишався фактом: навколишній повітряний простір здавався неживим, навіть птахи не літали, а природа змінила снігове оздоблення на вбрання пізньої осені, коли дерева та земля майже голі. Густий чорний ліс, що стелився далеко внизу, виглядав похмуро і страшно.

— Сьогодні зупинимося тут, далі тебе не візьму: попереду купа пасток, — повідомив Сетар, підтверджуючи припущення Сніжки.

— Моторошно тут, — зіщулилася вона.

— Це ще не найстрашніше. Дивись!

Тільки-но починало сутеніти, але все ж таки було видно, як далеко на обрії, якраз за краєм лісу, збираються чорні хмари, які зовсім не були схожі на грозові. Немов якесь зло тяжіло над тим місцем, і від цього стало лячно.

— Що це?

— Темні активізувалися, затівають щось... — лускатий виглядав похмуро. — І моє завдання — з'ясувати, що саме. Швидше за все, вони мають намір здійснити напад на академію, щоб визволити свого володаря (адже тобі чорно-бурий розповів про Арзакаса, так?). Ну і, зрозуміло, спробують дістатися до тебе. Їхнє завдання — не допустити відродження роду драконів, а ключ до цього відродження — саме ти.

Ой, краще б він цього не казав. Сніжані й без того було тривожно, а вже тепер... Втім, у небезпечному місці вони затримуватися не стали і полетіли назад. Цікаво, а що було б, якби темні їх помітили? Або якби вони випадково потрапили до пастки? Невидимий охоронець кинувся б захищати свою підопічну? Він хоч поряд узагалі? Від нього, як і раніше, ні слуху ні духу, як вона й замовляла, але Сніжка почувала б себе куди впевненіше, якби знала напевно, що Рінар десь недалеко.

Коли вони повернулися до академії, лускатий приземлився на даху, поставив дівчину на ноги і несподівано сказав:

— До речі, з днем ​​народження. Вчора все якось сумбурно вийшло... загалом, ось...