Читати книгу - "Меллорі"

Коррідон відчув, як дрож пройшов його спиною.

— Ви хочете сказати, що бачили Меллорі? — запитав він, пильно вдивляючись у її обличчя.

— Так.

— Ви його впізнали? Чи не міг то бути хтось інший, кого ви сплутали з Меллорі?

Обличчя Жанни стало жорстким, і, підвищивши голос, вона злостиво сказала:

— Невже ви думаєте, що я можу побачити Меллорі й не впізнати його?

— Вона бреше, — прошепотіла Енн, і Коррідон відчув, як дівчина тремтить коло нього.

— Заждіть, — стиха сказав він їй. — Нехай вона договорить. — І продовжив, звертаючись до Жанни: — А що сталося після того, як Яна було вбито?

Жанна безтямно витріщилася на нього, нахмурилася, а тоді, явно докладаючи чималих зусиль, немовби їй було вкрай складно видобувати спогади із закамарків своєї непевної пам'яті, сказала:

— Я йшла слідом за Меллорі аж сюди. Він вирушив на острів.

— Не поспішайте, — сказав Коррідон. — Меллорі знав, що ви були у тому потягу разом з Яном. Чому ж він не покінчив також і з вами?

Раптом очі Жанни спорожніли, а маузер, націлений на них, захитався в її непевній руці.

— Він вирушив на острів. Я бачила його, — неспокійно промовила вона.

— Звідки ви знаєте, що він на острові? — запитав Коррідон.

— Я бачила його.

— Але як він туди дістався? Ось це — його човен. Чому він ним не скористався?

Рука Жанни здійнялася до чола. Її обличчя набуло збентеженого вигляду.

— Я бачила, як він туди вирушає, — затято правила своєї Жанна. — Він узяв човна з гавані. — Вона зупинилась, а тоді продовжила, немовби промовляючи сама до себе: — Я — остання з них. Вони усі загинули, один за одним. Меллорі виявився надто розумним для них, але не для мене. — Вона зробила рух уперед, погрожуючи їм маузером. — Сідайте у човен, — веліла вона. — Хутчіш! Ми й так змарнували достатньо часу. Меллорі — на острові. Цього разу для нього не буде порятунку. Сідайте у човен.

— Ходімо, — сказав Коррідон до Енн і тихо додав: — Вона геть збожеволіла.

Вони першими залізли до човна, а Жанна — слідом. Вона, скулившись, сіла осторонь на кормі, тримаючи їх під прицілом.

Енн, напружена та зі сполотнілим обличчям, запустила двигун, вивела човен з елінґу та скермувала його у відкрите море.

2

Острів Відлюдника виявився набагато більшим, ніж Коррідон уявляв. Він малював його у своїй уяві як скелясту платформу площею, либонь, зо двісті ярдів, на якій зведено будинок, та коли моторний човен увійшов у невеличку, добре приховану від сторонніх очей гавань, Коррідон поглянув угору та був неабияк вражений, побачивши величезні скелясті стіни, що здіймалися над ним й губилися в густій темряві ген-ген угорі. Вигляд гострих зубчастих скель нагадав Коррідону слова Енн, і тепер він почав розуміти, чому вона казала, що цей острів може бути небезпечний для тих, кому не відомий кожнісінький клаптик його землі.

Густі тумани з моря оповивали острів, у розколинах скелястої стіни завивав вітер, а коли човен наблизився до острова, звідкись із темряви здійнялася величезна зграя мартинів і їхні скорботні крики заглушили ревіння могутніх хвиль, що розбивалися об прибережні кручі.

Поруч з елінґом, точною копією того, що був у Данбарі, починався марш вирубаних у скелі сходів. Саме цими східцями вони утрьох почали спинатися нагору, борючись із поривами вітру, який немовби намагався схопити подорожніх і щомиті загрожував змести їх у море. Коррідон нарахував двісті сходинок, поки вони дісталися широкої кам'янистої платформи, з якої він міг розгледіти неясні, загострені чорні обриси величного піка, що здіймався вдалині на тлі нічного неба.

Він ішов слідом за Енн, пригинаючи голову від вітру, спинаючись вузенькою стежиною, що полого здіймалася вгору, у темряву. Жанна йшла останньою, і Коррідон чув, як вона час до часу щось стиха бурмоче, спотикаючись на нерівній стежці.

Аж раптом вони геть неочікувано натрапили на дім. Він був збудований просто перед скелястою стіною та захищений обабіч масивними скельними утвореннями, але попереду відкривався пронизливим вітрам, що віяли з Північного моря[65]. То був приземкуватий двоповерховий будинок, прип'ятий сталевими стрижнями до суцільної міцної скелі. Дах, підлоги першого та другого поверхів і стіни були зроблені з бетону, причому стіни сягали фута[66] завтовшки. На вигляд той дім був незугарний та міцний, як стародавня шотландська фортеця.

Неподалік від будинку Коррідон міг ледве розрізнити ще один вирубаний у скелі марш сходинок, які вели нагору. Згодом від дізнався, що цими східцями можна піднятися на плато — найвищу точку острова після далекого піка Відлюдник, якому цей острів завдячував своєю назвою. Саме його обриси Коррідон розрізнив ще тоді, коли підіймався стежиною до будинку.

Дім стояв у цілковитій темряві. У його вікнах, неначе у чорних дзеркалах, відбивалися хмари, що повільно сунули небом. Коли Енн зробила крок у бік вхідних дверей, Коррідон упіймав її за руку та потягнув назад.

— Не так швидко, — застеріг він, дивлячись на будинок. — Не кваптеся так. Якщо там усередині хтось є...

— Нікого там немає, — нетерпляче урвала його Енн. — Ви ж не вірите в її побрехеньки?

— Однаково немає сенсу ризикувати.

— Мені нема чого боятися, — відказала вона, вириваючись, і, перш ніж Коррідон устиг її зупинити, підбігла до вхідних дверей. — Маєте чим присвітити? — запитала вона, озираючись через плече. — Ми завжди запечатуємо вхідні двері, коли їдемо з острова. Якщо печатка неушкоджена, то всередині нікого немає.

Коррідон став коло неї та спрямував промінь свого ліхтарика на чималу сургучеву печатку, що неодмінно зламалася б, якби двері відкривали. Йому вистачило кинути на неї побіжний погляд, аби зрозуміти, що сургуч, яким було запечатано двері та одвірок, був неушкоджений і нанесений вже давно.

— Чи є інші входи до будинку? — запитав він, коли Жанна обережно вийшла вперед і стала коло них.

— Ні, — сказала Енн. — Це — єдиний вхід. Як ви можете бачити, на усіх вікнах долішнього поверху є віконниці, й усі вони зачинені зсередини.

Вона