Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Що ти сказав, Дене? Це не жарт, ви справді збираєтеся переселитися на Марс? - здивовано запитав Ерік. - Ти і Джулія? Але ж тамтешні колоністи, як кажуть, отримують "білет в один кінець"... Той клімат і різні екзотичні болячки мало хто довго витримує. Туди добровільно летять хіба що злочинці, які воліють замінити переселенням відсидку у в'язниці!
- От даремно ти так розпалився, - як завжди, флегматично, відповів Ден, посьорбуючи міцно заварену каву. Вони з другом сиділи за столиком у маленькій кав'ярні неподалік університету, де домовилися зустрітися, бо вже давненько не бачились. - Зараз на розвиток марсіанської інфраструктури найвпливовіші уряди Землі виділяють солідні інвестиції. Ну, це правда, середньомісячна температура на четвертій планеті близько мінус шестидесяти трьох за Цельсієм, і його атмосфера у сто п'ятдесят разів розрідженіша від земної. Проте на Марсі цілком придатний для рослинництва грунт, з яким на Землі проводили експерименти, і все на ньому чудово росло, за умови нормальної температури, звісно. Там навіть вода є, хоч і заморожена. Всього лиш треба трохи "підігріти" планету, і можна буде спокійно жити. Таким чином і проблему перенаселення нашої матінки - Землі можна вирішити - місця всім вистачить, Уяви собі, Теде, на Марсі скільки ж корисної площі, як на усіх земних континентах, разом узятих! Зараз там усім бажаючим безкоштовно роздають земельні, чи то пак, марсіанські ділянки...
- Я чомусь слабо уявляю тебе в ролі фермера, - Ерік пив чай з лимоном, каву він не дуже полюбляв. - Ні, ну справді, це якась авантюра з вашого боку. Ви ж навіть ще не довчилися...
- Влада обіцяє, що вже незабаром на Марсі теж відкриється університет. Власне, тому й оголосили цей молодіжний проект, усе фінансує держава - і дорогу, і "підйомні", як я вже сказав, там дають землю, житло, безкоштовну освіту. Ну, і головне, мені самому цікаво, що з цього вийде. Я, Теде, хочу прислужитися науці, а не щодень мити пробірки у шкільній лабораторії, - Ден замріяно усміхнувся.
- Ти сказав, "підігріти планету"? Щось мені не дуже віриться, що це можливо зробити так швидко. Хіба, як пропонував Ілон Маск у дві тисячі десятих, скинути на полюси Марсу термоядерні бомби?
- Як на мене, то була занадто ексцентрична ідея, - промовив Ден. - Насправді все можливо. Ти ж знаєш, який на Марсі рельєф. Там знаходиться найдовша з відомих у Сонячній системі група каньйонів Долини Марінер. Її ширина - до двохсот , а глибина - до семи кілометрів. На дні каньйонів атмосферний тиск вищий у півтори рази, ніж на поверхні планети, і там відчутно тепліше та вологіше. Зовсім близько до грунту там знаходиться вода, і навіть часто бувають тумани. От саме в цих каньйонах долини Марінер, там, де вони не дуже широкі, і споруджені діючі поселення колоністів. Їх перекривають куполами з аерогелю, що призводить до формування локального більш-менш комфортного клімату зі своїми власними опадами і водою.
- Але ж каньйони каньйонами, а ти казав про заселення усієї поверхні планети... Хіба це реально - накрити цілий Марс якимось куполом?
- Ну, якби планувалося робити ці куполи зі скла, чи там пластику, то, може, це було б і складно. Але аерогель - досить цікава штука. Це, по суті, звичайний спиртовий гель, нагріваючи який, випарюють увесь спирт, при цьому залишається мережа наповнених повітрям каналів. Його теплоізоляційні властивості майже у вісім разів вищі, ніж у пінопласту чи мінеральної вати, при цьому він практично прозорий, а ще конструкції з нього легко переносити з місця на місце. Досліди у Антарктиді, де клімат дуже схожий на марсіанський, дали неймовірні результати - там зараз під цими куполами ростуть справжні оранжереї. Купол, товщиною у два сантиметри, добре пропускає видиме світло, нагріваючи грунт, але затримує шкідливе ультрафіолетове випромінювання, ну, і тепло зберігає. До того ж, сировиною для виготовлення аерогелю є звичайний пісок, якого на Марсі сила-силенна. Там уже відкрито фабрику з виробництва цього матеріалу...
- Я бачу, ти вже подумки там, на Марсі, - посміхнувся Ерік. - Але подумай, це ж уже назовсім. П'ятдесят шість мільйонів кілометрів - це не жарти. Повертатися назад наразі дуже дорого... А що скажуть твої батьки?
- Ось побачиш, уже через кілька років злітати на Марс і назад буде так само просто, як зараз на Місяць, - впевнено відповів Ден. - Трохи обживуся - і батьків заберу до себе. Там через деякий час і куполи будуть не потрібні. Зараз учені активно працюють над виробництвом елегазу, це парниковий газ, який легко доведе атмосферу Марсу до звичних на Землі температур.
- Щось чув про це, - замислився Ерік. - Здається, професор Морган нам розповідав.
- Так, коли в нас була тема про парниковий ефект на Землі. Правда, тут це явище спричинює вуглекислий газ, але елегаз - значно крутіший! Його молекула складається з одного атома сірки, навколо якого знаходяться шість атомів фтору. За рахунок своєї "громіздкості" молекула чудово перехоплює і ультрафіолетове, й інфрачервоне випромінювання, при цьому добре пропускаючи видиме світло. Тільки уяви собі - за силою парникового ефекту, який він викликає, елегаз майже у тридцять п'ять тисяч разів випереджає вуглекислий газ! Тобто усього мільйон тонн цієї речовини дає такий само ефект, що і десятки мільярдів тонн вуглекислого газу, які людство викидає на сьогодні в атмосферу Землі. Крім цього, елегаз дуже довговічний - він залишається в атмосфері від восьмисот до понад трьох тисяч років, тобто один раз вироблений, він працюватиме дуже довго. Ще й є абсолютно безпечним для людини і інших живих організмів. Тому аерогелеві куполи - це лише тимчасове явище, під ними ми будемо мешкати до того часу, поки не виробиться достатня кількість елегазу, щоб підняти температуру на Марсі на кілька десятків градусів. І - вуаля! - незабаром можна буде обійтися без них!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сміттяр, Мар'яна Доля», після закриття браузера.