Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

49

Зазвичай я не маю звички розгулювати по дому вночі. Це заняття здається мені гідним тих оповитих вічним безсонням безумців, які ходять ночами, замість того, щоб бачити сни, моя ж власна голова завжди була настільки забита втомою після навчання, що засинала я без особливих складнощів. Тому зазвичай я не тиняюся тихою ходою темними коридорами, відкидаючи моторошні довгі тіні на стіни.

Зазвичай.

Але не сьогодні. 

Ця ніч якась принишкла та незвичайна. Через кілька недієвих спроб заснути я сідаю на ліжку, підтягнувши коліна до грудей. Піднімаю голову. Безмісячне і беззіркове небо схоже на темно-фіолетове покривало з безформними плямами чорних хмар, що швидко пролітають. Вітер трохи хитає гілки ільма на задньому дворі, грає з його листям, вивертаючи його на всі боки. 

Я починаю тинятися по дому, коли розумію, що не можу більше лежати в ліжку і чекати, коли настане сон. Моя голова гуде від переповнюючих її думок, здебільшого зовсім не веселих, серце працює як заведене, мимоволі вибудовуючи найгірші варіанти розвитку подій, збільшуючи мої тривоги за Кейна і наше майбутнє, мої переживання через батьків та мою освіту. Я планувала просто поблукати недовго коридорами, але натомість спускаюся на перший поверх, проходжу в темну вітальню і, коли чую невиразні приглушені звуки з кухні, звідки б'є слабке нічне світло, то не відразу приходжу до тями. Голоси мами та тата стають чутними та виразнішими.

- Почекай, Джордж, не гарячкуй так, - мамин голос стривожений, він звучить майже з надривом.

- Ну? І що ти мені пропонуєш? - Невдоволений татовий голос.

Піддавшись незрозумілому пориву, замість того, щоб повернутися назад і попрямувати до своєї кімнати, я швидко пересуваюсь на протилежний край арки і ховаюсь у вдало розташованій ніші в стіні. Чується, як засовується штора по балці карнизу.

- Не бачу причин, щоб обговорювати це знову, Джуліє, - стомлено тягне батько. - Ми вже все вирішили і домовилися, що ти хочеш від мене почути, я не зрозумію?

Я чую тихі мамині кроки; вона повертається і, судячи з шелесту її нічної сорочки десь неподалік, зупиняється біля обіднього столу. Я вже не знаю, чи варто мені чути далі те, що, очевидно, для моїх вух не призначалося. Але ж ще не пізно піти геть...

- Я просто подумала... - невпевнено починає мама і до мене поки що не доходить, про що вони говорять. - Тільки не гарячкуй одразу, але може варто дати хлопцеві шанс?

- Ти зараз про що взагалі, Джуліє?

- Я про цього хлопчика. Кейна.

Здається, на якусь мить у мене трапляється зупинка серця.

– Ти подивися на Кім, на ній же обличчя немає, - продовжує мама. - Згадай, коли вони познайомилися тільки. Адже минуло набагато більше, ніж півроку, Джордж. Я розумію, що це не так багато, але подивися, вони роблять все, щоб бути разом, незважаючи на перепони. Так, ми застукали їх разом, у не зовсім пристойному вигляді. Але він не втік, не злякався, а сказав, що кохає її і готовий нести відповідальність. Мені здається, він справді налаштований серйозно. Він навіть пропозицію нашій Кім зробив.

Так, я це пам'ятаю. Місяць тому. Я ж ще сама розповіла мамі про те, що Кейн запропонував мені вийти за нього заміж... Закушую губу до гострого болю. Господи, якби я повернула час назад! Я багато чого змінила б, щоб не допустити те, що відбувається зараз.

- І ти повелася? - у голосі батька прослизають металеві нотки. Він помітно підвищує тон. - Та від цього Кейна одні суцільні проблеми! Не буде в них майбутнього, як ти не зрозумієш! Господи, невже я один це розумію? А ця дурепа сама не знає, що робить. Навішав їй локшини на вуха, заманив гарними слівцями і все, рибка клюнула! Та він сам зараз у такому болоті, що навряд чи виплутається з цього раніше, ніж через кілька років, а в результаті ще нашу дочку потягне за собою на дно. Повір, я добре знаю, як у нього зараз йдуть справи. Навряд чи у нього взагалі знайдеться час на любовні пригоди. Потім вона скаже, що це ми у всьому винні, бо не розплющили їй вчасно очі.

- По-моєму, вона вже так вважає.

- Мізків у неї немає тому що. Не подорослішала ще. Загалом так, я більше не збираюся піднімати цю тему. Кім вийде за Стена і крапка.

Якийсь час вони мовчать і судячи з тиші, що настала далі, батько зміг переконати маму і вона примирилася з його відмовою. Надія, що ожила в моїх грудях, тут же зрушується вниз, розбиваючись під моїми ногами, як тоненьке неякісне скло.

- Мені треба поїхати завтра вранці, - примирливо повідомляє батько. Далі розмова перетікає в інше, спокійніше русло.

- Знову? - чується мамине зітхання. – На скільки?

- Днів три. Якщо я не поїду, то можу позбутися ласих клієнтів, а це нам зараз не потрібно, у нас і так туго з грошима, - це мене напружує, тому що я завжди вважала, що у нас достатньо грошей. Але оскільки мене не посвячують у фінансові питання, мене це навіть не дивує. - Але я вже маю сумнів, чи варто їхати, раптом ти передумаєш і зробиш по-своєму, поки мене не буде.

Мама якийсь час мовчить.

- Можеш не хвилюватись, Джордж, я не передумаю.

Твердо, рішуче.

От і все. Крапка.

Подальша розмова плавно перетікає у побутові питання, обговорення фінансових питань і татового відрядження, а я ще якийсь час стою, осмислюючи почуте, після чого тихенько повертаюся нагору до своєї кімнати. Опинившись у ліжку, я ще більше не можу заснути. Я ще довго думаю над цим і чіпляюся за мамині слова, як за останню ниточку, незважаючи на таке невтішне для мене завершення розмови. Я не звикла вважати маму своїм другом, проте, як би там не було, у моїх грудях знову здіймається маленький проблиск надії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно