Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

18.2

Чорт. З усіма цими інопланетянами я скоро збожеволію. Потім. Коли на це буде час.

Тепер я знову можу спостерігати за тим, що відбувається, лише за допомогою камер на безпілотниках і сканерів на самому кораблі. І це неймовірно важко морально.

Ніяк не виходить не думати про те, що до паличників могла з'явитися підмога, або що вони могли скористатися якоюсь свою таємною зброєю, щоб знову оглушити тепер уже двох на-агарів.

До того моменту, як з печери з'являються обидва брати, тягнучи з собою якусь дивну штуку, в якій я ошелешено розпізнаю щось дуже схоже на величезний кокон, минає, мабуть, ціла вічність, сповнена для мене нестерпною тривогою.

Але ось вони разом вантажаться в джет Са-арда, хоча я ніяк не збагну, як туди можуть поміститися два здоровенних на-агара, плюс ця дивна штуковина, що, судячи з усього, і є моєю невидимою співрозмовницею Чарпатчхе.

І ще за кілька хвилин нарешті злітають, поспішно залишаючи небезпечну зону. А я нарешті надсилаю новий запит на відновлення зв'язку з мінішатлом.

− Ж-шеня, як чуєш-ш-ш мене? − розноситься в кімнаті управління голос Са-арда перш ніж з'являється віконце зображення з камер на джеті.

− Добре чую, − посміхаюся ошалілою, щасливою посмішкою, жадібно вдивляючись у картинку, що відкрилася мені, намагаючись роздивитися їх обох, зрозуміти, як себе почуває Шоа-дар, переконатися, чи не поранений Са-ард. – І шалено рада цьому. Словами не можу передати, наскільки.

Змій молодший сидить на підлозі за кріслом пілота і, почувши нашу розмову, здивовано повертає голову в бік панелі управління. Вочевидь він не очікував мене почути. Навряд чи брат встиг розказати йому, що надав мені доступ до бортових систем корабля.

Са-ард підносить руку до свого шолома і натискає щось за вухом, відкриваючи обличчя. Дивиться прямо на мене, і чуттєвих губ торкається задоволена посмішка.

− Забирай усі наш-ш-ші безпілотники з планети, крихітко, − командує. − Ми тут закінчили.

− Прийнято. Виконую, – кивнувши, знову довіряюсь я закладеним у мене знанням та вмінням.

Набираючи потрібні команди, кидаю ще один погляд на екран зв'язку з джетом. Очі так і притягуються до моторошних рваних ран на плечах молодшого на-агара, які тепер стали знову видно після того, як він зняв скафандр, виданий братом.

− Шоа-дар сильно поранений? – питаю я тихо, спостерігаючи за чоловіком, що сидить із заплющеними очима.

− Досить с-с-серйозно. Але нічого смертельного. Регенераційна капс-с-сула впорається з цим. Не тривожся, – заспокоює мене Са-ард.

Шоа-дар, розплющивши очі, знову спрямовує на мене пронизливий погляд, що здається скляним від болю.

− А ти ж тепер можеш-ш-ш і с-с-сама додому дістатися, Ж-шеня, − посміхається криво. − Все ще з цієї причини переймаєш-ш-шся наш-ш-шою долею?

От же… нестерпний. Далася йому та причина.

− Ні, вже не з цієї, − визнаю, підтискаючи губи.

− А з якої ж? – примружується змій молодший.

Ну от ніяк йому ця тема не дає спокою. Але перед Са-ардом я не ховала своїх почуттів, коли він вирушав рятувати брата. Мабуть, буде справедливим, якщо і перед молодшим змієм я трохи відкриюсь. Але не зараз.

− Скажу, коли одужаєш, − ухиляюся від відповіді. Але губи мимоволі починають тремтіти від ледь стримуваної посмішки. Нехай це буде для нього невеликим стимулом.

− Гаразд, ловлю на с-с-слові, − посміхається з обіцянкою в інтонаціях Шоа-дар і, повільно відкинувши голову, знову заплющує очі.

Виглядає він, м'яко кажучи, виснаженим і мені величезних зусиль коштує відірвати від нього погляд і зосередитися на поставленій переді мною задачі.

За наступну годину, яка потрібна на-агарам, щоб долетіти до корабля, я встигаю прибрати з атмосфери всі безпілотники, задавши їм курс на наш корабель. Тим самим скоротивши час, який знадобиться Са-арду, щоб вивести міжзоряник з орбіти цієї клятої планети,

І от вони нарешті пристиковуються. І я з усіх ніг кидаюся в технічний відсік, хоч і гадки не маю, де саме їх слід зустрічати.

Виручає мене мій чудовий біосинтезодний слух. З боку вантажного відсіку доноситься шиплячий звук гідравліки, а потім і тихий голос Са-арда. Влетівши у просторе приміщення, я гарячково оглядаюся навкруги й одразу помічаю праворуч те, чого тут раніше не було. Прямокутна частина підлоги повільно підіймається, демонструючи моєму погляду щось схоже на відкриту з одного боку кабіну ліфта та обох на-агарів. Причому Шоа-дар тепер буквально висить на старшому братові, який його підтримує. Варто підіймачу зупинитися, Са-ард підіймає пораненого брата на руки й спускається з платформи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно