Читати книгу - "Мауглі"

Цієї миті відчинилися двері хатини, і на порозі з’явилася жінка, яка почала вдивлятися у темряву. З дому через напіввідчинені двері чувся крик дитини, і жінка, озирнувшись, заспокоювала її:

— Все спокійно. Спи! Це, мабуть, завив шакал і розбудив собак. Скоро почне світати.

Мауглі затремтів усім тілом, коли почув голос жінки. Цей голос він добре знав. Але щоб зовсім впевнитися, що не помиляється, Мауглі тихо крикнув:

— Мессуа! Мессуа! — з подивом слухав свою людську мову Мауглі.

— Хто кличе мене? — голос жінки затремтів.

— Хіба ти забула мій голос? — відповів Мауглі, відчуваючи, як у нього стискається горло і сохне в роті.

— Якщо це ти, скажи ім’я, яким я тебе називала. — Жінка відчинила двері, її груди важко підіймалися.

— Нату! Нату! — відповів Мауглі, пам’ятаючи, що саме так називала його Мессуа, коли він прийшов до Людської Зграї.

— Підійди до мене, мій сину, — мовила жінка.

Мауглі вийшов із темряви на освітлене місце, а Мессуа дивилася на нього. Він побачив, що це та сама жінка, яка колись була такою доброю до нього і чиє життя він колись врятував. Вона здавалася тепер старшою. Волосся її посивіло, але голос і риси обличчя залишилися такими ж. Мессуа пам’ятала Мауглі таким, яким бачила його останнього разу, коли розлучалася з ним. Вона тривожно оглядала хлопця згори донизу, її погляд блукав по його грудях, обличчю, по всій його високій фігурі дорослої людини.

— Ти мій син, — повільно сказала вона, але потім, опустившись до його ніг, додала: — Ні, ти не мій син — ти якийсь лісовий бог.

Справді, Мауглі був схожим на лісового бога, яким його змальовують у казках. Він стояв, освітлений смугою світла, що падала з вікна: високий, стрункий, прекрасний, з довгим чорним волоссям, що розсипалося по плечах, з ножем біля пояса і з вінком з білого жасмину на голові. Так, його можна було прийняти за якесь лісове божество. Дитина в хаті знову прокинулася, підвела голову і закричала від переляку. Мессуа підійшла до неї, щоб заспокоїти, а Мауглі продовжував стояти біля порогу, роздивляючись глечики для води, горщики, ящики для зерна та інші речі, які використовують люди і які він тепер пригадував.

— Ти, мабуть, хочеш поїсти і попити? Все, що ти бачиш тут, усе твоє. Ми зобов’язані тобі життям. Але скажи правду, хто ти? Той, кого я звала Нату, чи якийсь лісовий бог?

— Я саме той Нату. Я зайшов сюди випадково. Місця, де я живу, дуже далеко звідси. Я побачив світло у вікні й пішов на нього. Я не знав, що ти живеш тут.

— Коли ми пішли тоді до Ханівари, — несміливо почала Мессуа, — англійці захистили нас від поселенців, які хотіли нас спалити. Ти пам’ятаєш це все?

— Так, я не забув.

— Але коли наш позов задовольнили і ми, маючи на своєму боці англійський закон, повернулися до рідного села, до цих злих людей, то вже не знайшли нічого.

— Це я добре пам’ятаю! — мовив Мауглі, й губи його затремтіли.

— Тоді мій чоловік пішов у робітники. Він був працьовитим і сильним, тому ми змогли купити собі тут трохи землі. Звичайно, тепер ми не так добре живемо, як у тому селі, але нам і не потрібно багато.

— А де ж він, той чоловік, який тоді длубався в землі, перед тим як піти з села? Той, що так тоді боявся?

— Він помер рік тому.

— А він хто? — запитав Мауглі, показуючи на дитину.

— Це мій син, який народився рік тому. Якщо ти бог, то пошли йому благодать Джунглів, щоб його не чіпав твій… твій народ, як не чіпав нас тієї страшної ночі.

Вона взяла дитину на руки. Малий, не боячись, простягнув рученята до Мауглі — дитина зацікавилася ножем біля його пояса. Помітивши цей рух, Мауглі тихенько відвів його руки вбік.

— Якщо ти саме той Нату, якого забрав тигр, то він твій молодший брат. Дай йому своє братерське благословення.

— Знову нічого не розумію, — із сумом сказав собі Мауглі. — Я не знаю, що таке благословення! Я не бог, я не його брат. Ох, мамо, мамо, тяжко в мене на серці!

І Мессуа бачила, що він весь тремтів, коли повертав їй дитину.

— Це тому, що ти усю ніч бігав по болотах, — говорила Мессуа, щось роблячи з горщиками. — Мабуть, у твої кістки забралася лихоманка.

У відповідь Мауглі посміхнувся. Йому було смішно думати, що є в його рідних Джунглях щось таке, що може нашкодити йому.

— Я зараз розпалю вогнище, — продовжувала жінка, — і дам тобі гарячого молока. Зніми з себе краще свій вінок, бо від нього йде занадто сильний запах. У такому тісному приміщенні й без нього задушливо.

Мауглі опустився на землю, щось бурмочучи собі під ніс, і всівся, схиливши голову на руки. Цілий вир дивних відчуттів охопив його, і він знову подумав, що отруївся. В голові все крутилося, і він почувався хворим. Хлопець пив молоко великими ковтками, а Мессуа стояла поруч і гладила його по плечу, ще не впевнена, чи перед нею її син, той Нату, з яким вона розлучилася колись, чи якась дивна лісова істота. Але вона таки була задоволена тим, що ця істота принаймні створена із плоті та крові.

— Сину мій, — мовила вона нарешті, — чи говорив тобі хто-небудь, що ти красень серед людей? — При цьому в її очах спалахнула гордість.

— Що ти кажеш? — здивовано запитав Мауглі, бо він, звісно, ніколи не чув нічого такого. Мессуа не відповідала йому, а лише щасливо посміхалася. Її погляд був досить красномовним.

— То я перша кажу це тобі?