Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

Ескалар опустив голову.

— Все не так просто, Айхо. Сподіваюсь, що зможу усе пояснити. Лише б ти захотів слухати.

— Доки Зуфар не повернеться, не хочу нічого чути. Якщо ти й справді бажаєш добра, не розлучав би з братом.

— Невже не хочеш дізнатися про батьків?

— Ні! — випалив я, відчуваючи, як образа підступним черв’яком занила в животі.

— Гаразд. Знайдіть цього Зуфара. Приведіть сюди. Але так, щоб не бачив, куди везуть. І делікатніше з юнаком, — віддав накази Ескалар. — Цього достатньо?

— Знайди Зуфара.

— Гаразд, Айхо. Я розумію. Все надто незрозуміло і несподівано. Відпочинь. Гаряча ванна, їжа та прохолодні вина — в твоєму розпорядженні. Усе погане, Айхо, в минулому. Я проведу до твоєї кімнати.

Мелодійне дзюрчання фонтану за вікном, втомлений захід сонця і вечірня прохолода, що через легкі, майже невагомі, фіранки потрапляла в кімнату, гаряча духмяна ванна — усе заспокоювало. Хотілось вірити, що й справді усе погане в минулому. І Зуфар скоро прибуде. Не торкнувшись їжі, я зручно розмістився на канапі. Не маючи більше змоги боротися з дрімотою, майже заснув, коли в кімнату увірвався Зуфар:

— Айхо, ти живий! Хвала небесам! Хто ці люди і що їм потрібно?

За спиною товариша мовчки стояв Ескалар.

— Я ненадовго залишу вас, але, Айхо, ти пам’ятаєш, маємо поговорити сам на сам.

— Гаразд, Ескаларе.

Маг усміхнувся. Двері обережно зачинились.

— Брате! — кинувся в обійми Зуфару, — я майже втратив надію побачити ще колись тебе!

— Я ж казав, що так легко ти від мене не відкараскаєшся! — білозубо вишкірився друг.

— Неймовірно, але там, на базарі, я думав, що бачимось востаннє, — я втомлено опустився на канапу.

— Радий, що з тобою, Айхо, все гаразд! Але все це якось дивно…

— Пам’ятаєш, Зуфаре, я розповідав про мага, що подарував амулет. Це Ескалар, чоловік, за наказом якого мене викупили з рабства.

— І для чого ця вистава? А Алакег… я бачив його в будинку…

— Знаю, брате, знаю. Більше запитань аніж відповідей… Але Ескалар обіцяв усе пояснити. І найголовніше — розповісти про батьків.

— Надто багато таємничості. Не подобається це. Чому маг не розповів про батьків, коли ви зустрілися вперше?

— Не знаю. Можливо, Ескалар не був упевненим, що я їхній син?

— Давай напхаємо животи досхочу, я від ранку нічого не їв, — раптом перебив Зуфар, розламуючи навпіл запечену птицю. — Ситим я краще міркую.

От тепер я впізнавав життєрадісного друга.

— А де ж твої пишні шати? — спохватився я, побачивши Зуфара у звичному одязі мандрівника. — І взагалі, що це за перевтілення? Я ледве дар мови не втратив, коли побачив тебе, пишного, мов принца!.. Ой, тобто принца… Ну, ти зрозумів…

— І як я? — розреготався Зуфар.

— Та красень, звичайно! Але де ти все це взяв: гроші, персні? Що, когось пограбував? — сміявся я, бо й справді ситому живеться веселіше.

— Ти забуваєш, що я і є принц.

— Схоже, ти це забув, коли вирішив мандрувати.

— Моє повернення в «принци» — короткочасна необхідність. І щаслива випадковість! Коли я дізнався, що ти в халепі…

— Мія розповіла? — схвильовано перебив.

— Ні, прибіг хлопчина і сказав, що друг на невільничому ринку і його ось-ось продадуть.

— Це Мія… — мрійливо констатував я.

— Хм, можливо… Так от, після того, як домовився з работорговцем про ціну, я миттю повернувся в порт. Ще вчора помітив корабель з Захрейну, та тоді боявся, що хтось впізнає. А сьогодні трусився від думки, що такого обірванця ніхто і слухати не захоче. Та, на щастя, міністр батька Тапер-Хаз одразу впізнав принца і зрадів, що зможе привезти королю блудного сина. Проте, дізнавшись, чого я хочу насправді, всупереч субординації, навідріз відмовився допомогти. Тоді я запропонував домовленість: якщо Тапер-Хаз допоможе викупити тебе з рабства, я повернуся до Захрейну; якщо ж відмовиться, і тебе спіткає гірка доля раба, то навіть уся королівська дружина не зможе силоміць втримати на кораблі. Я собі щось заподію. І як тоді міністр подивиться в очі володарю? Наостанок доконав я бідного Тапер-Хаза. Так отримав гроші, одяг і перстень — знак влади.

— То ти повертаєшся в Захрейн? — стараючись не видати розчарування, спитав я.

— Повертався б, якби вдалось викупити тебе з рабства, — весело відповів Зуфар. — Але за мене це зробили інші. Так що я повернув назад одяг, гроші, перстень і знову став вільним мандрівником, який опинився на початку шляху, бо навіть не уявляв, де тебе шукати. Але ти сам знайшовся!

У двері настирно постукали. На порозі з’явився кумедний невисокий чоловічок у довгому картатому халаті:

— Господар чекає на вас, пане. Я проведу.

Зуфар стривожено зиркнув.

— Все гаразд. Я обіцяв поговорити з Ескаларом. До того ж маю безліч запитань і прагну почути нарешті відповіді.

Коротун пересувався