Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Софійка лише тяжко зітхнула. І вчорашній вечір пропав, і сьогодні до школи не пішла! Кулаківський, правда, навіть подзвонив, не поскупився. Поцікавився чи то Ірчиним, чи то її, Софійчиним, здоров’ям і заспішив на уроки. Вчитись він буде!
— Хто це? Де я? — Диво сталося: Білосніжка прокинулась навіть без цілунку. Зате з ядом на язиці: — То що? Починай читати мені моралі?
— Тобі ще мало? — Софійка сьорбала чай. Не з м’яти і звіробою.
— Ой, що так, то так! О-о-о, це ж треба було так намірятись!
Кирати — здається, це слівце також є в Мокренковому блокноті!
Ще трохи — і Завадчучка остаточно прийшла до тями:
— Що я робила? Я була страшна, правда?
— Та ні, як завжди! — незворушно відповіла Софійка.
— О-о-о! Це ти як завжди! Слухай, а вчорашнього чаю нема? Так попускає від нього!
— Завжди напоготові! — Софійка долила окропу в прохололий напій.
— То тьотя твоя? Вона… Вона мені життя врятувала!
— Та було трохи…
Ірка спрагло сьорбала чай. Помовчали. Потім вона спитала за Кулаківського.
— Чмо болотяне! Кину його к чортовій матері, хай тепер гуляє вальсом! До Іваненка переметнусь!
— Іваненко від Кулаківського нижчий. — Софійка холодно.
— То й що?
— Не подужає тебе з вечірок тягати.
— У-у-у! Знущаєшся, так? Та якщо хочеш знати, мені варто йому зараз тільки дзенькнути…
— Дзенькни…
— …О Боже! Де мій мобільний?
— Третій кущ таволги на бічній алеї старого парку!
— У-у-у-у!
— А коли чесно, ми з Вадом його там не знайшли…
Невдовзі Ірка оклигала і від звістки про втрату мобільника. Знайшла дещо зі Сніжаниної косметики, замаскувала синці, наклала на носа дивом уцілілі затемнені окуляри й була готова до виходу:
— Перепроси від мене своїх родичів, подякуй за все… Бо мені самій, ти ж розумієш, якось не того… Стиднуватенько…
— Та вже ж.
Ще чогось не йшла, виляла хвостом. Нарешті зважилась:
— Ну, а той красунчик, що тут шастав учора…
— Мій дядько Сергій, Сніжанин чоловік. Для тебе Сергій Якович Кавун!
— Та зрозуміла, не дурна! Хочу лише спитати: коли я тут учора така гарна лежала, він…
— Він навіть поміг тебе покласти!
— У-у-у! І він бачив, коли я…
— Ні, він тоді чемно виходив з кімнати!
— О-о-о! — застогнала юна серцеїдка. Ще на очі не бачить, а вже красунчика їй подавай, ич!
51. Фреєзії-поезіїВірка, Надька і Любка вже були вдома. Непогано ж Ірка поспала! Півдня — як у прірву!
— Ви хоч не п'єте? — напалась на невинних дівчат. Усі троє здивовано витріщились на неї.
— Взагалі-то збираємось! — відповіла найшустріша, Надька. — Чай! Замість супу, якщо можна! Будеш з нами?
— Маю на увазі, спиртного не п’єте? Не курите?
— Ні, ти що?! — близнючки так замахали руками, аж вітер здійнявся. Нам Сашко давно сказав: «Як побачу хоч раз — повбиваю!»
О, в Сашка методи — в його стилі! — усміхнулась про себе. У глибині ж душі пораділа за свого друга.
— Але ми б і без Сашка такого ніколи в світі!
— Та це я так, пробачте! То де, кажете, ваш чай? Чайник уже шипів на плиті, котрась із сестер нарізала батона. Хазяйновиті дівчатка, нічого не скажеш!
І теж чудові, хоч і галасливі трохи. О, Любка про щось горлає!
— Вчора Сашко приходив, тебе чекав!
— Букета лишив! — підтвердила від кухонного стола Вірка, намазуючи хліб маслом.
— Ми його в твоїй кімнаті поставили! — Надька.
— Щось просив переказати? — поцікавилась Софійка, підстрибці крокуючи (настрій чомусь гарний) у свою кімнату. Цього разу букет купований, незвичайні різноколірні квіти з тонким ароматом.
— Здається, квітки звуться поезії! — кинула вслід одна з сестер.
— Ні, фезії! — поправила друга.
— Сама ти, Любко, фезія! — обізвалась третя. — А квітки звуться фре-є-зі-ї!
Фреєзії!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту», після закриття браузера.