Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ще й виступає, блін! — сплюнув у кущі Вадим.
— Починай ще ти! — розсердилась дівчинка і згадала Радзивілчині слова: — Між іншим, видатного письменника Хемінгуея мама в дитинстві за кожне брудне слово примушувала полоскати рота з милом!
— Ще й ти зі своїми лекціями!
— Я можу піти!
— Ой, мовчу вже, мовчу, сорі!
Одну руку на Вадове плече, другу на Софійчине… Ох, знову сповзла! Ану якщо підтримувати? Вже краще… Отак потроху-потроху доволочуть…
А стидовисько ж яке, Господи! Софійка опускала голову (от би знадобилась перука, яку вдягала колись на розвідку з Кулаківським!), а в тій голові бемкало: «Я і себе, і норму свою знаю…», «Етикет… Не курити стоячи й на ходу…» А лежати напившись, мордою в газон, за етикетом чи ні?
Вадим у дверях бігом попрощався, здавши усе на Софійку. Ех, якби не педагогіка Хемінгуеєвої мами, Софійка б наговорила йому зараз та-а-акого!..
Пояснила родичам усе як є. Пустельник поміг укласти «потерпілу» на канапу. О, не про таку зустріч із ним Софійка мріяла, сюди рушаючи! Ірка щось знов хотіла сказати, але тільки гикнула, і Софійка від ганьби утекла до тітоньки на кухню.
— Звіробій — щоб все очистити, м’ята — щоб шлунок заспокоїти, — мурмотіла під ніс Сніжана і вже варила якесь зілля. Все-таки чудова у неї тітонька! На відміну від не дуже чудової небоги…
Поки настоювалась трава, Сніжана про всяк випадок винесла з ванної до Ірчиного ліжка стерильно чисте (як і все у лікарчиній квартирі) пластикове відро:
— Подзвони її батькам і скажи, що вона заночує тут! Слухняно знайшла в довіднику й набрала номер Ірчиного домашнього. Новину про те, що після вечірки Іра заночує в однокласниці, там сприйняли спокійно і навіть байдужо.
Потім набрала домашній номер і кількома словами переказала свою пригоду. Мабуть, теж заночує в тітоньки: ану ж уночі доведеться чергувати біля недужої? Мама поахкала-поойкала, але теж зрозуміла. І мама в Софійки чудова!
— Тітусю, вам помогти?
— Ох, уже й так помогла — далі нікуди!
— Поки що нічого. Мий руки і йди до хлопців. Як потрібно буде, покличу.
Ірка то лежала трупом, то скручувалась клубком, то щось горлала, то вила від болю.
Молода родина з малою дитиною мала затишний вечір!
50. Вечір-р-ранок— Бачила? — змовницьки шепнув Пустельник, чукикаючи малюка, щойно Софійка зачинила двері з вітальні в кімнату.
— Ох, ліпше б не бачити! — було і прикро, і соромно.
— Я про теленовини!
— Ой? Невже показували?
— На двох каналах! Прогриміли на всю Україну, хай йому грець! Але нас тепер уже ніякими дзвінками не залякати!
— А що, були ще дзвінки?
— Та… Так, трохи! Забудьмо! Ух, ти моє хороше! — Сергій весело підкинув хлопчика. — Твої картини й диктофонні записи уже долучені до справи як речові докази!
— Ой, це ж мені старим парком тепер хоч не ходи! Калинич мене зненавидить!
— Поживемо — побачимо! Думаю, ми це залагодим, і все буде гаразд!
Ні, ну не розумник хіба?
— О-о-ой! — загорлало з вітальні.
— Софійка з Сергієм вибігли на поклик.
— Галімо ж мені як, о-о-ой!
«Галімо», «гальомий»… Десь ще, крім Ірки, чула це слово… Мокренків блокнот?..
— О-о-о! Як же мені галімо!..
— Спокійно, Іринко, спокійно! Ану підводься! — Тітонька приклала до Ірчиної голови мокрого рушника і простягнула чашку. — Звіробій все очистить, м’ята шлунок заспокоїть!
Завадчучка спраглими й гучними ковтками поглинула вариво і по-собачому віддано подивилась на Сніжану:
— Я ж не помру, нє?
— Не вмреш, Іринко, не вмреш!
— О-о-о! — Завадчучка відкинулась на подушку й заплющила очі.
Але як тітонька з’являлась на Ірчиному горизонті, та припиняла стогнати, скиглила:
— Я ж не вмру?
— Не помреш, Іринко, не помреш!
Заснули аж під ранок.
Уранці Пустельник побіг втрясати музейні справи, а тітонька пішла гуляти з Сергійком:
— Прокинеться — ви вже тут якось самі! — кивнула на «сплячу красуню».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту», після закриття браузера.