Читати книгу - "Перший спалах"

— Все гаразд, все уже гаразд! — затараторив Андрій зі штучною усмішкою на губах, пробираючись крізь натовп. — Дайте мені спокій!

Натовп неохоче почав розходитись. Андрій, в свою чергу, пірнув у клас і вмостився на парту, почуваючись ні в сих, ні в тих. Що вона з нього хотіла? Марта, чесно кажучи, ніколи не відрізнялась блискучим інтелектом. Як їй узагалі вистачило нахабства звинувачувати в своєму провалі Андрія? Тим більше, що він їй не відмовив, а допоміг, чим тільки зміг... Хіба він винен, що вона навіть не докумекала перевернути аркуш (бо, бачте, числа були записані догори ногами)? Дурепа... Та й до чого тут Кіра?

Дідько би вхопив ту Марту... Тільки проблеми від неї. Та й узагалі... Що за дівчата пішли? Вічно все перекрутять так, як їм вигідно. А ти потім розгрібай...

Марта більше не дзвонила. Вибачатися й телефонувати першим Андрій теж не збирався. Кілька разів бачив її після уроків з рудим студентом-баскетболістом. Це був минулорічний випускник. Здоровенний і дурний, як пробка. Ну що ж, Андрій не збирався довго побиватися. Хай собі зустрічається, з ким хоче. Може, з ним їй пощастить більше.

Іноді згадував про Кіру. Шкода, що так і не взяв її номера.

Через кілька тижнів його зі Славком запросили на церемонію нагородження. Все як має бути — офіційні листи, дзвінок у школу. Директор, радісінький, як слон після бані. Всі його вітають, всі його хвалять, дружно плескають по плечу, демонструють великий палець. Штани і піджак — не дай бог у джинсах припрешся! Мати метушилась, батько ліниво курив на балконі. Виріс, синку. Може, й тобі одну? Та ні, дякую, ти що, тату? Я ж не курю, забув? Молодець, молодець. Оце синочка виростив, ух! Бачиш, Олю, який він у нас! Не піддається на провокації! Навіть рідного батька на місце поставить. Ну Андрійку, пора вже тобі вирушати в доросле життя. Хутко давай! Бо спізнишся ще! Іди-йди! Чого ти стоїш, як стовп?

Андрійко втікає на церемонію. Всі галасливі і прибрані. Дівчата в сукнях, хлопці з прилизаними чубами. Зборисько папужок, інакше не назвеш. Розсипаються по залу, галасують, метушаться. А там у першому ряду... Ти ба? В синенькому сарафанчику? Невже вона?

— Кіро-о!

Шум, гам, чийсь лікоть під ребром. Та де там. Не чує.

— Кіро-о-о!

Мимо проноситься секретарка з тацею. Зненацька жінка спотикається — і вміст таці опиняється на його новенькому, ретельно випрасуваному піджаці.

— От дідько... Кіро!

Кіра нарешті повертає голову — і помічає, як Андрій зосереджено розмазує по сорочці вершки. Якусь мить вона дивиться на хлопця серйозним поглядом, а тоді починає голосно сміятися.

Не припиняючи сіпатись від сміху, Кіра встає зі стільця і, наступаючи на десятки ніг, прямує до виходу.

— Салют незайманим! — репетує на ввесь зал.

Андрій приречено затуляє обличчя рукою.

— Вибач, не втрималась! — сказала Кіра, повиснувши в нього на шиї. Але Андрій не сердився. Він був страшенно радий її бачити. Радість від зустрічі захопила хлопця настільки, що він, не довго думаючи, підхопив Кіру на руки і закружляв над неспокійним натовпом.

Кіра щиро засміялась і поплескала його по спині.

— Опусти! Зараз же опусти! — звеліла жартівливо. — Бо через тебе ще туфлі погублю...

— Хм... А ти красива! — сказав Андрій згодом, маючи на увазі її не надто вже звичний прикид, але замість того, щоби ввічливо подякувати, Кіра презирливо хмикнула у відповідь.

— То все мама! — буркнула вона. — Нап’яла на мене оце лялькове платтячко — і сказала, що хай тільки спробую зняти! Про кишенькові гроші можу забути. Та й це ще не все. Дивись! Навіть бантик є!

І вона продемонструвала невеличкий блакитний бантик, майже не помітний між її синюватим волоссям.

— Ти тільки поглянь, мене ще й причесали! — Кіра закотила очі, незадоволена своєю зачіскою. Але Андрієві, навпаки, сподобалось. Акуратне, пригладжене, злегка відросле (хоча, можливо, не надто й рівне) каре пасувало їй значно більше, ніж хаотичні, розтріпані пасма. Навіть колір — і той не виглядав таким диким, як минулого разу.

— Ти схожа на якусь казкову героїню! — сказав їй Андрій. — Тільки я от ще не визначився, на яку!

— Думаю, ми це переживемо! — посміхнулася Кіра. — Мої вітання, до речі.

— Спасибі! А ти тут з ким? — поцікавився Андрій, вирішивши, що вона прийшла з дівчинкою зі своєї школи.

— З братом! — випалила Кіра, навіть не моргнувши.

— З братом? — здивувався хлопець. — Чому з братом? А як же твоя