read-books.club » Наука, Освіта » Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 64 65 66 ... 107
Перейти на сторінку:
у «Просвіті» випадково (!!! – Д. Я.) дізнався майор абвера Ганс Кох, уповноважений вермахту в українських справах. До приміщення «Просвіти» він прийшов, коли вже йшли збори, і зупинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха до президії як гостя, особливо акцентуючи перед зборами на слові «гість» і даючи зрозуміти останньому, що він тут не господар (питання про те, як про це «дати зрозуміти», міг дізнатися шановний науковець, який народився через 34 роки після того зібрання, – ще одна нерозв’язувана загадка в цій історії. – Д. Я.).

«Німець (він, уродженець Львова, був, власне, австрійцем, але це вже деталі. – Д. Я.) відповів відмовою, але взяв слово, в якому негативно висловився щодо зборів, вимагав їх розпустити. Заявив, що Рейх не потерпить будь-якої держави на землях, завойованих кров’ю німецьких вояків, а українці, якщо хочуть німецькій владі допомогти, то мають це робити працею. Проігнорувавши виступ німця (в минулому, між іншим, старшини УГА. – Д. Я.), Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням акта із балкона «Просвіти» перед львів’янами, що зібралися на Ринку. Лунав гімн «Не пора, не пора…», і на обличчях людей було видно хвилювання та надію»

Читаємо далі: «Ганс Кох ще раз намагався вплинути – він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни, та відрубав, що якщо Кох має що сказати, то хай наступного дня приходить до приміщення уряду. Цього німець стерпіти вже не міг і негайно пішов повідомляти командування».

«Але, – пише Р. Забілий, – всі дізналися про акт відновлення незалежності швидше – з передач 30 червня та 1 липня 1941 року, які вела львівська радіостанція, захоплена „Нахтіґалем”».

Перед цим оголошенням тут було чи то обрано, чи то призначено (але в будь якому разі невідомо ким і за якою процедурою. – Д. Я.) Державне правління. До нього «ввійшли не тільки представники ОУН (11 осіб – Я. Стецько, Р Шухевич, Я. Старух, О. Гасин, М. Лебідь та ін.), але й представники інших партій (15 осіб). Від УСРП – чотири особи (генерал В. Петрів, М. Росляк, В. Лисий та К. Паньківський), від ФНЄ (Фронту національної єдності. – Д. Я.) А. Пясецький, УНДО – О. Марітчак та Є. Хропливий, решта – безпартійні.

Цікаво, – продовжує дослідник, – що першим заступником голови Українського державного правління став Мар'ян Панчишин, колишній депутат Верховної Ради СРСР Це засвідчило демократичний підхід ОУН, яка прагнула до порозуміння та співпраці із представниками різних політичних середовищ, які поділяли ідею створення незалежної України. Через три роки – в 1944-му – ця позиція втілилася в понадпартійній Українській Головній Визвольній Раді, (про це «втілення» докладно див. у нашій розвідці «Проект „Україна"»: «Жертва УПА, місія Р. Шухевича». – Д. Я.). 2 липня держсекретар Генерального губернаторства Кундт викликав на розмову у Кракові Степана Бандеру, Василя Мудрого та інших. Розмова переросла у допит: Кундт твердив, що тільки Гітлер може приймати рішення щодо створення якоїсь держави на Сході. А Бандера вперто стояв на тому, що для такого рішення йому не потрібна згода німців, оскільки єдине, чим він керується, – це мандат від українського народу (коли цей мандат був виданий Степанові Бандері – впродовж всіх 70 років залишається таємницею за сімдесятьма сімома замками. – Д. Я.).

Розв'язка зі справою «відновлення» настала 5 липня – інформація дійшла до Гітлера.[185] Практичним результатом до кінця 1941-го стало ув'язнення до в'язниць і концтаборів 1500 націоналістів.[186]

Версія В. Кучера

Відомий сучасний історик Другої світової війни, спираючись, вірогідно, на спомини Стецька, не мав сумнівів у тому, що члени його групи, діставшись Львова, «налагодили зв'язок з керівниками Крайової екзекутиви ОУН, що діяли в підпіллі. Увечорі того ж дня були проведені Національні збори за участю представників громадськості міста, всього близько 100 чоловік». Дослідник підкреслює: на цих зборах було обрано не ДЕРЖАВНЕ, а КРАЙОВЕ правління: «За кілька днів Крайове правління було реорганізоване в Українське державне правління (УДП)», до якого увійшли Стецько, Панчишин, Ребет, Петрів, Лисий, Лебідь, Стахів, І. Федорович (міністр юстиції), Павликовський, Ольховський, Пясецький, Радзикевич, Гай-Головко, Климів, Н. Мороз (міністр зв'язку).

Далі, – вважає В. Кучер, – «за дорученням уряду (хоча не вказує, коли відбулося це засідання, хто був на ньому присутній і які ще питання на ньому розглядалися або могли розглядатися. За В. Кучером, засідання відбувалися 5, 6 та 7 липня. – Д. Я.) міністр закордонних справ В. Стахів виїхав до Берліна, маючи на меті добитися визнання Української держави. Він розсилав у посольства різних держав, акредитованих у Берліні, меморандуми та інформацію про утворення незалежної Української держави».

Останнє твердження шановного дослідника, на мою скромну думку, не оперте на факти. Адже Стахів ні за яких умов не міг потрапити до Берліна раніше, ніж відбулося «засідання» ДП. Це могло статися тільки між 1-м і 9 липня, днем затримання Стецька. У липні 1941 p. y Берліні залишалися посольства союзних та нейтральних до Німеччини держав. їхньому персоналу, очевидно, в дні, коли на їх очах Радянський Союз зазнавав нечуваних і небачених воєнних поразок, нічого було більше робити, як читати меморандуми пана «міністра».

Далі, за В. Кучером, події розвивалися так. 8 липня «нарада Проводу ОУН» (за невідомого складу учасників. – Д. Я.) ухвалила перехід у підпілля. Вирогідно саме тут, «незважаючи на заборону (німців. – Д. Я.), Провід сформував спеціальну групу у складі 30 чоловік із завданням дістатись до Києва і створити там український уряд (а саме такою була

1 ... 64 65 66 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"