Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

Попіл був ще ледь теплий, каміння довкола нього теж. Роман з Тасею нарешті прокинулись і, з подивом дивлячись одне на одного, одночасно заговорили:

— Ну що, тобі теж таке наснилось?

— Атож! І ще бабуся щось знає про наші космічні мандри, бо коли ми вже повертались сюди, вона просила добре слухати і запам’ятати все, що нам тут казатимуть, — сказала Тася.

— Слухай, а де Пірат та Террі? Щось обох не видно, — запитав Роман.

Віслючка діти знайшли побіля струмочка, той смачно хрумтів зелено-блакитним мохом. Пірат бігав у нього під ногами та час від часу ніжно облизував потішну мордочку свого друга, що від задоволення заплющував очі.

— Яка ж між ними виникла дружба! Дивись як ластяться один до одного, — легенько штурхнула Тася Рому. — Пірат же літав разом з нами на Землю.

— То це нам не наснилось? Ми і справді провідували бабусю і дідуся? І у мене народилась сестричка, яку я назвав Оксанкою?

— Я думаю, що все це відбулось насправді, але, як і все, що відбувається з нами на цій планеті, відбулось у формі сну.

— Отже, вони весь час нас чують, якщо почули моє прохання про мандрівку додому, — вголос розмірковував Роман.

— А я й хвилі у тому не сумнівалась з першої ж хвилини нашого перебування на Дріоді. Просто вони стараються нам не заважати і хочуть, щоб ми самі у всьому розібрались і власним розумом, без підказок, осягнули різницю між Дріодою та Землею. І як хороша мати своїм дітям, тільки розповідають, оберігають та підтримують нас, ні у що особливо не втручаючись. Завжди вчаться на своїх власних помилках, чужий досвід ще нікого нічому не навчив. Добре, залишимо їх тут і підемо щось поїмо. А пам’ятаєш ту смачнючу картоплю, що її насмажив наш дідусь Матвій, коли ми побували на Землі?

— А бабусині пироги з малиною? То що ж ми маємо зараз приготувати? — Роман, як завжди у задумі, пошкріб свою чорну кучеряву голову. — От біда, треба було попросити дідуся, щоб трохи мене підстриг, — зблиснувши синіми очима, засміявся хлопець. — Скоро можна буде заплітати косичку, — і він провів долонею по своєму блискучому волоссю, що вже справді хвилями спадало на широкі плечі.

— А тобі пасуватиме, будеш схожий на молодого пірата. Хочеш, щось скажу, як справжній друг? Ти останнім часом став таким вродливим, м’язистим та ставним, ніби тобі добавилось років зо п’ять і не виходиш з тренажерного залу. І ріст вже під метр вісімдесят. А тобі ж лише чотирнадцять! Закладаюсь, скоро візьмеш головний приз на міському конкурсі «Містер Одеса», а то й «Містер Всесвіт».

Хлопець зашарівся і, подивившись на біляве волосся сестри, її величезні блакитні очі та ніжний витончений овал обличчя, промовив:

— Красно дякую за комплімент, але й ти не пасеш задніх і теж стала справжньою красунею, і це чиста правда, а не просто відповідь на твою похвалу. Ще розіб’єш не одне серце романтичного юнацтва.

— Та покинь. Я добре знаю собі ціну. Я просто дуже симпатична, а ти насправді вродливий, взяти хоча б надзвичайно рідкісний колір твоїх очей. І з кожним днем стаєш все кращим та кращим. І знаєш, що я ще помітила — ти дуже схожий на лицаря Харольда, я маю на увазі зовнішність. Справді, як це не дивно.

Роман знову зашарівся і постарався перевести розмову в інше русло.

— То що ж ми маємо вечеряти? Так і не вирішили.

— Я б хотіла справжнього українського борщу, але де ж тут візьмеш відповідні овочі?

— Хто тобі таке сказав? Якщо ти з першої хвилини зрозуміла, що Зіб нас чує і бачить, то я зрозумів, у свою чергу, що тут можливо все. Як і знаю те, що зараз у фургоні лежить все, що потрібно для борщу. Закладаємось?

— Та ну тебе, краще ходімо перевіримо.

І обоє дружно пішли до фургона.

І справді, там лежали пакети з нарізаними та висушеними бурячками, сушене м’ясо, порізана морква, капуста та інші інгредієнти, спеції, картопля, томат, сметана, смалець, цибуля, часник, приправи та зелень. А ще їх чекав справжній сюрприз, на який випадково натрапила Тася. На самому споді, під усіма дарами, знаходився пакет, на якому був напис українською: «Вареники з сиром та картоплею».

— Ура! Ура! Ура! Дякуємо вам, щиро дякуємо, Зібе, Забе і всі, хто зараз нас чує і хто поклав це сюди, — закричав Роман, цілуючи пакет.

Раптом вітер гойднув завісу і у його шумі дітям почулось: «Будь ласка».

— Ти чув це, вони точно і бачать, і чують нас, з ними навіть можна поговорити. О диво! — проголосила Тася і, схопивши в оберемок пакунки, призначені для борщу, затанцювала довкола фургона. Через хвилину по сходинках спустився Роман, притискаючи вареники до своїх широких грудей та усміхаючись на всі тридцять два.

— А мені що танцювати, гопака чи польку? — і він, з гучним вигуком, високо підскочив у повітрі, зробивши ногами неймовірне па.

— Хай живе Дріода і всі, хто її заселяє, земляни вас люблять! Давай швиденько розведемо вогонь та зготуємо з усього цього смачні страви. А сметани скільки — вистачить ще й до вареників! — вигукнув хлопець, вихопивши пакет