Читати книгу - "Із Росії з любов'ю"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бонд уп'явся нігтями в свої долоні.
— Що ж до Трієста, приятелю, то я сів на поїзд не там, а їхав разом з тобою вже давно, тільки в іншому вагоні. А в Трієсті вийшов і почалапав собі платформою. Бачиш, приятелю, ми чекали на тебе в Белграді. Знали, що ти зателефонуєш своєму шефові, або в посольство, або комусь іншому. Прослуховували ті югославські телефони цілими тижнями. Шкода тільки, що не розшифрували оте закодоване слово, яке він передав Стамбулу. Можна було б запобігти кривавому феєрверку чи якимсь іншим чином урятувати наших хлопців. Та головна мішень — це ти, приятелю, і ми, звісно, таки пошили тебе в дурні. Ти втрапив у смертельний зашморг від тієї хвилини, як тільки зійшов з літака в Туреччині. Залишалося єдине питання: коли його затягти. — Неш кинув швидкий погляд на свій годинник. Його ошкірені зуби фіолетове зблиснули кольором. — Тепер уже не довго, приятелю. До страти залишилось п'ятнадцять хвилин.
Бонд подумав: те, що СМЕРШ добре організований, було відомим фактом, але така ефективність — чистий сюрприз. Це життєво важлива інформація, яку він повинен передати в Лондон за будь-яких обставин. ПОВИНЕН! Мозок Бонда кружляв навколо деталей його химерного плану — жалюгідної і відчайдушної спроби перейти на той берег тонюсінькою кригою.
— Виходить, СМЕРШ непогано все передбачив,— неохоче визнав Бонд. — Мабуть, це завдало чимало клопоту. От тільки одна обставина... — Бонд зумисне дав кінцю фрази повиснути в повітрі.
— Що саме, приятелю? — Неш, що вже обмірковував свій звіт, насторожився.
Поїзд почав уповільнювати швидкість. Домодоссола. Італійський кордон. Отже, митниця? Та надія зблиснула і згасла — адже прямі спальні вагони не перевірятимуть до самої Франції, але навіть там пасажирів таких вагонів не дуже турбують. Ці експреси мчать просто через Швейцарію. Митницю на станціях проходять лише ті пасажири, які виходять у Брігу чи Лозанні.
— Ну, кажи, приятелю. — Неш начебто проковтнув гачок.
— Без сигарети не скажу.
— О'кей. Можеш закурити. Та якщо ти зробиш рух, який мені не сподобається, одразу ж будеш мертвий.
Правою рукою Бонд обережно сягнув кишені на стегні і витяг звідти портсигар, зроблений з гарматної бронзи, відкрив його і взяв сигарету. Так само неквапом видобув із кишені штанів запальничку, припалив сигарету і поклав запальничку назад. Портсигар він залишив у себе на колінах поруч з книжкою. Ліву руку Бонд обережно поклав на книжку і портсигар, ніби утримуючи їх, щоб вони не сповзли з колін. Він пахкав сигаретою і думав: якби ж то в нього зараз була спеціальна сигарета-сюрприз із вмонтованим у середину спалахом магнію чи якоюсь іншою вибуховою начинкою, щоб пожбурити її в обличчя супротивникові! Якби тільки його служба займалася такими іграшками! Але принаймні він досяг своєї мети і його при цьому не застрелили. Це вже добре для початку.
— Бачте... — Бонд виписав сигаретою коло в повітрі, щоб відвернути увагу Неша на той час, поки лівою рукою він засовував плаский портсигар між сторінок книги. — Бачте, все нібито має непоганий вигляд, але що буде з вами? Що ви робитимете після того, як поїзд виїде із Сімплона? Адже провідник знає, що ви подорожуєте разом з нами. За вами миттю кинеться поліція.
— Он ти про що... — Голос Неша знову став знуджений. — Та вам ніколи не піднятися до рівня, на якому продумують свої акції росіяни. Я зійду в Діжоні і візьму машину до Парижа. А там мої сліди зникнуть. Чутки про «третю особу» не завдадуть цій історії ніякої шкоди. В будь-якому разі про мене згадають, коли виколупають із тебе другу кулю і не знайдуть другого пістолета. Та їм мене не спіймати, бо це станеться значно пізніше. Завтра опівдні у мене побачення в кімнаті номер двісті чотири в готелі «Рітц». Там я складу звіт Розі. Вона сподівається здобути за цю операцію славу, і то неабияку. Потім я перевтілюся в її шофера, і ми поїдемо до Берліна. Отак воно, приятелю. — У рівному голосі Неша раптом забриніло збудження. — Гадаю, у неї в сумці може лежати для мене навіть орден Леніна. Ласий шматок, як кажуть росіяни.
Поїзд рушив. Бонд напружився. Все мало статися через кілька хвилин. Яка ганебна смерть! Він має померти через власну дурість, сліпу фатальну глупоту, і не лише він, а й Тетяна. Господи! Скільки він мав нагод уникнути такого кінця! Безліч. Та зарозумілість, азартна цікавість і чотири дні кохання захопили його і понесли за течією, як і планував ворог. І це було найогидніше в усій справі — тріумф СМЕРШу, супротивника, якому він поклявся завдати поразки, хоч де б його зустрів. «Ми зробимо оце, ми вчинимо отак. Товариші, з таким пихатим дурнем, як Бонд, це буде зовсім не важко. Спостерігайте, як він ковтає принаду. Це треба бачити. Кажу ж вам, він — дурень. Усі англійці — дурні». А ще й Тетяна. Принада. Дорога принада, кохана. Бонд пригадав їхню першу ніч. Чорні панчохи і оксамитову стрічку на шиї. І весь цей час СМЕРШ стежив за тим, як він робить необачні кроки точно за спланованим ними сценарієм, як сам допомагає розростанню брудної плями на його репутації і тому, щоб ця пляма збільшувалася навіть після його смерті, лягла на М., який відрядив його до Стамбула, на всю таємну службу, яка пишалася магією його імені. Боже, в яку страшну халепу він вскочив!
Якби тільки... якби тільки його мізерна зачіпка за життя змогла спрацювати!..
Десь попереду гуркіт поїзда поступово переростав у глибоке гудіння. Ще кілька секунд. Ще кілька метрів. Овальна пащека між білими сторінками, здавалося, роззявлялася щомить ширше. За секунду темний тунель зітре місячне сяйво зі сторінок книжки і блакитний язик вислизне по його душу.
— Солодкі мрії. Ти, англійське падло!
Гуркіт перетворювався на суцільне ревіння. Корінець книжки розквітнув полум'ям. Куля, спрямована в серце Бондові, подолала свої два німотні кроки. Бонд заточився вперед, зсунувся на підлогу і розпростерся на підлозі під похоронним фіолетовим світлом.
Розділ 27
Десять пінт крові
Усе залежало від точності супротивника. Неш обіцяв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із Росії з любов'ю», після закриття браузера.