Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

істотних наслідків ані в його близькому, ані в далекому майбутньому, ми, проте, відзначимо, що перша самостійна подорож Ісуса виявилася досить-таки багатою на зустрічі, досить лише згадати про доброго фарисея, якого послало йому само провидіння й завдяки якому хлопець зміг не лише нарешті наповнити собі шлунок, а й, затримавшись на певний час, щоб поїсти, він прийшов до Храму саме вчасно, щоб почути запитання й вислухати відповіді, які, так би мовити, підготували ґрунт для того запитання, з яким він прийшов сюди з Назарета, про відповідальність і провину — сподіваюся, читач про це пам’ятає. Люди, обізнані з правилами, за якими слід будувати оповідь, можуть сказати, що вирішальні зустрічі слід чергувати — бо в житті відбувається саме так — та перемішувати з тисячею інших, які мають дуже мало або й не мають ніякого значення, бо інакше герой нашої історії може перетворитися на створіння виняткове, з яким усе може статися в житті, крім подій банальних і буденних. І вони також скажуть, що лише в такий спосіб наша оповідь досягне бажаного ефекту правдоподібності, бо якщо епізод, який ми уявляємо собі або описуємо, ніколи не відбувався й не відбудеться в реальній дійсності, то треба принаймні зробити так, щоб цей епізод був схожий на реальну подію, і все було інакше, аніж у цій оповіді, де автор так нахабно намагається ошукати довірливого читача, адже не встигає Ісус з’явитися у Віфлеємі, як тут-таки зустрічається з повитухою, що приймала його, так ніби зустріч і розмова з жінкою, яку так безцеремонно підсунув йому автор і від якої він здобув свої перші відомості — я маю на увазі молоду матір, що йшла з дитиною на руках, — і так уже не переступила через усі можливі кордони вірогідності. Проте найнеймовірніші події ще чекають нас попереду, після того як рабиня Саломея проведе Ісуса й покине його, бо так він її попросив: Я хочу залишитися тут сам-один, між цими чорними стінами, хочу почути свій перший крик, якщо відлуння може звучати так довго, саме такі слова вчулися старій жінці й саме тому ми їх тут наводимо, хоч нічого менш правдоподібного уявити собі не можна, й тому з міркувань логічної обережності нам залишається тільки приписати їх старечій недоумкуватості Саломеї. Так чи інак, а проте старенька поплентала геть, похитуючись і за кожним кроком намацуючи тверду землю костуром, який тримала обома руками, й немає сумніву, що хлопець учинив би вельми шляхетно, якби допоміг бідолашній старій, що пішла задля нього на таку жертву, дістатися додому, але юним притаманно бути себелюбними й зарозумілими, й не було жодних причин вимагати від Ісуса, щоб він відрізнявся від своїх перевесників.

І ось він сидить на камені, під стіною печери, поставленому на інший камінь, каганець тьмяно освітлює нерівні, бугруваті стіни, чорну пляму на тому місці, де було вогнище, руки в нього безсило опущені, обличчя серйозне. Я тут народився, думає він, я спав у цих яслах, на камені, де я тепер сиджу, сиділи мій батько та моя мати, тут ми ховалися, коли у Віфлеємі вояки Ірода вбивали невинних малюків, і як не можу я тепер почути перший крик, що вихопився в мене, коли я прийшов у це життя, так само не почую я й розпачливих зойків нещасних хлопчиків та їхніх батьків, що бачили, як помирають їхні діти, ніщо не порушить глуху тишу цієї печери, де поєдналися початок і кінець, батьки платять за гріхи, які вони вчинили, а діти за гріхи, які вони ще скоять, так мені пояснили у Храмі, але якщо життя — вирок, а смерть — правосуддя, тоді немає у світі нікого невиннішого за цих віфлеємських малят, які померли без вини, й за тих батьків, що злочини не чинили, й ніколи не буде людини, чия провина була б тяжчою, аніж провина мого батька, який промовчав, коли йому треба було говорити, й тепер якщо навіть я більше не вчиню нічого поганого, ця провина мене вб’є, людину, яка була врятована ціною смерті тих малюків і яка про це знає. У сутіні печери Ісус підвівся, здавалося, він вирішив утекти, але ступив лише два непевні кроки, й раптом ноги йому підігнулися, він затулив обличчя долонями, щоб утримати сльози, які накотились йому на очі, бідолашний хлопець, ніби від нестерпного болю, він звивається й корчиться на землі, в пилюці, його терзають докори сумління за злочин, якого він не вчинив, але, поки житиме, він вважатиме себе головним винуватцем, а свою провину тяжкою і непрощенною. Ми відразу скажемо, що цей потік болючих, невтішних сліз назавжди позначить Ісуса печаттю глибокого смутку, постійним вологим і розпачливим блиском, так ніби він щойно плакав. Час минав, сонце скочувалося до обрію, тіні на землі ставали дедалі довшими, провіщаючи, що скоро прийде велика всеохопна тінь, якою огорне землю ніч, що ось-ось настане, й навіть у печері стало помітно, що колір неба змінюється. Густа темрява насувається й ось-ось поглине крихітний вогник, який тремтить на кінчику ґнота, очевидно, що в каганці закінчується олія, але незабаром погасне не тільки вогник каганця, а й само сонце, і люди скажуть: Нічого не стало видно, не розуміючи, що очі їм тепер непотрібні. Ісус уже спить, його здолала милосердна втома останніх днів, позначених такими важливими й нерідко страшними подіями — жахливою смертю батька, успадкуванням його кошмарного сну, зізнанням матері, стомливою мандрівкою до Єрусалима, тим страхом, який навіяв на нього Храм, невблаганними словами книжника, зустріччю з Віфлеємом і могилою невинно вбитих малюків, появою рабині Саломеї, яка прийшла з глибин часу, щоб надати йому останні відомості, тож немає нічого дивного в тому, що змучене тіло провалилося в сон і забрало з собою не менш змучений дух, здавалося, обидва спочивають, але дух уже заворушився, уві сні примусив тіло підвестися, обоє подалися до Віфлеєма й там на головному майдані зізналися у своїй великій провині. Я той, сказав дух голосом тіла, хто винен у смерті ваших дітей, судіть мене, піддайте тіло, яке я вам сюди привів і в якому я проживаю як дух і душа, найнещаднішим тортурам і катуванням, бо ж відомо, що лише через страждання плоті дух здобуває спасіння й винагороду. Уві сні Ісус бачить віфлеємських матерів із мертвими дітьми на руках, лише одна дитина жива, а її мати — це та сама жінка з дитиною, яка зустрілася Ісусові, коли він прийшов до Віфлеєма, й вона йому відповідає: Якщо ти не можеш