Читати книгу - "Затемнення"

Ніколи ще я не бачила, щоб Карлайлів внутрішній спокій так сильно похитнувся. Взявши телефон, він підійшов до вікна і набрав номер. Потім підніс до вуха слухавку, а другу долоню притулив до шибки. Його очі дивилися в туманний ранок із болісним і суперечливим виразом.

Едвард узяв мене за руку і відвів на маленьку канапу. Я присіла поруч, вдивляючись у його обличчя, поки він дивився на Карлайла.

Карлайл говорив так тихо і швидко, що важко було розібрати слова. Я почула, як він привітався з Танею, а потім галопом описав, що відбувається. З цієї швидкої розповіді я зрозуміла небагато, проте було видно, що вурдалаки з Аляски добре знають, що коїться в Сієтлі.

Потім Карлайлів голос змінився.

— О-о, — сказав він, і від здивування його голос підскочив. — Ми не знали… що Ірина так почувається.

Повернувшись до мене, Едвард заплющив очі й застогнав.

— Прокляття. Клятий Лоран, щоб ти провалився в самісіньке пекло, де тобі й місце!

— Лоран? — збліднувши, перепитала я. Але Едвард не відповів, зосереджений на думках Карлайла.

Я гарно пам’ятала свою коротку зустріч із Лораном ранньої весни, у тому числі кожне слово, яке він сказав, перш ніж наспіли Джейкоб і його зграя.

Власне, я прийшов сюди, щоб виконати її прохання…

Вікторія. Лоран був її першим кроком — вона підіслала його, щоб повинюхувати, подивитися, наскільки важко до мене підібратися. Але він не вижив після зустрічі з вовкулаками і не зміг їй доповісти.

Хоча по смерті Джеймса він зберігав старі зв’язки з Вікторією, у нього також з’явилися нові зв’язки і нові стосунки. Він приєднався до Таниної родини в Алясці. Таня, рудувата білявка, та її сестри — найближчі друзі Калленів у вампірському світі, майже члени сім’ї. Лоран жив із ними майже рік до своєї смерті.

Карлайл продовжував говорити. Він уже не просив, радше переконував, але доволі різко. Потім різкість знову змінилася намаганням переконати.

— Про це не може бути й мови, — суворо сказав Карлайл. — Між нами угода. Вони її не порушували, і ми не будемо. Мені прикро це чути… Звичайно. Ми постараємося впоратися самі.

Не дочекавшись відповіді, Карлайл згорнув телефон і стояв, продовжуючи дивитися в туман.

— У чому проблема? — запитав у Едварда Еммет.

— В Ірини з нашим друзякою Лораном були тісніші взаємини, ніж ми уявляли. Вона має зуб на вовкулак за те, що ті його знищили, рятуючи Беллу. Вона хоче… — він замовк, дивлячись на мене.

— Говори, — сказала я якомога спокійніше.

Він примружив очі.

— Вона хоче помсти. Поквитатися зі зграєю. Деналі хотіли обміняти свою допомогу на наш дозвіл.

— Ні! — видихнула я.

— Не хвилюйся, — сказав Едвард рівним голосом, — Карлайл ніколи на це не погодиться, — він замовк, а потім зітхнув. — І я також. Лоран отримав по заслузі, — майже прогарчав Едвард, — і за це я досі в боргу перед вовкулаками.

— Погано, — промовив Джаспер. — Сили майже рівні. Ми досвідченіші, але нас менше. Ми переможемо, але якою ціною? — він мельком глянув на Алісу.

Я мало не зойкнула, коли зрозуміла, що має на увазі Джаспер. Ми виграємо, але водночас програємо. Хтось не повернеться. Я подивилася навколо, на їхні обличчя: Джаспер, Аліса, Еммет, Роза, Есме, Карлайл… Едвард… це обличчя моєї родини.

РОЗДІЛ 14. ОСВІДЧЕННЯ

— Ти що, серйозно? — сказала я в середу за обідом. — Ти зовсім з’їхала з глузду!

— Говори про мене що завгодно, — відповіла Аліса, — але випускного вечора ніхто не відміняв.

Від здивування мої очі так широко розплющилися, що, здавалося, вони зараз випадуть з орбіт просто на мою тацю з обідом.

— Заспокойся, Белло! Немає жодних причин, щоб на нього не піти. До того ж запрошення уже розіслані.

— Але… ти… я… божевільна! — пролепетала я.

— Ти вже купила мені подарунок, — нагадала вона, — тобі не треба нічого робити, лише прийти.

Я доклала зусиль, щоб заспокоїтися.

— На тлі всього, що зараз відбувається, ця вечірка трохи недоречна.

— Випускний — от що зараз відбувається, і вечірка з його нагоди настільки доречна, що її святкують з давніх-давен.

— Алісо!

Вона зітхнула і спробувала говорити серйозно.

— Є деякі справи, які ми ще мусимо владнати, а це забере трохи часу. Поки ми тут сидимо і чекаємо, чому б нам не відсвяткувати таку значиму подію? Ти ж випускаєшся зі школи — вперше… і востаннє. Ти більше не будеш людиною, Белло. Таке трапляється один раз у житті.

Едвард, який мовчки сидів і слухав наші маленькі дебати, кинув на неї застережний погляд. Вона показала йому язика, і цього разу справедливо — тихий голос Аліси ніколи б не перекричав гамору їдальні. До того ж ніхто б усе одно не збагнув істинного значення її слів.

— А що це за справи, які нам треба владнати? — запитала я, не бажаючи міняти тему розмови.

Едвард тихо відповів:

— Джаспер вважає, що ми можемо розраховувати на підкріплення. Танина родина — не єдиний наш шанс. Карлайл намагається розшукати декількох старих друзів, а Джаспер — Пітера й Шарлотту. Він запропонував поговорити з Марією… але ми не дуже хочемо залучати південців.

Аліса злегка здригнулась.

— Не те щоб їх важко було вмовити нам допомогти, — пояснив Едвард, — просто ми не хочемо візиту з Італії.

— Але ці друзі — вони ж не… вегетаріанці, правда? — запротестувала я, використовуючи іронічне означення, яке Каллени вигадали самі для себе.

— Ні, — відповів Едвард, несподівано спокійно.

— Тут? У Форксі?

— Вони друзі, — заспокоїла мене Аліса. — Усе буде гаразд. Не хвилюйся. Зрештою, Джаспер навчить нас, як знищувати перволітків…

Едвардові очі при цьому засвітилися, і на обличчі промайнула коротка посмішка. А я раптом відчула, як мій шлунок наповнився маленькими гострими скалками льоду.

— Коли ви рушаєте? — запитала я понурим голосом. Це було нестерпно — думати про те, що хтось не повернеться. Що як це буде Еммет, такий хоробрий і необачний, що ніколи-ніколи себе не береже? Або Есме, така мила, по-материнському турботлива, що я навіть уявити не могла її в бою? Або Аліса, така маленька і тендітна на вигляд? Або… але я не здатна була бодай подумки вимовити це ім’я, боялася навіть припустити таку можливість.

— За тиждень, — сказав Едвард спокійнісінько. — Цього часу має вистачити.

Крижані скалки неприємно заворушилися у мене в шлунку. Раптом мені стало млосно.

— Ти вся позеленіла, Белло, — промовила Аліса.

Едвард обійняв мене і міцно притис до себе.

— Белло, все буде гаразд. Повір мені.

«Звісно», — сказала я подумки сама до себе. Повірити йому. Не він же сидітиме осторонь і гадатиме, чи повернеться додому смисл його