read-books.club » Сучасна проза » Живі книги 📚 - Українською

Читати книгу - "Живі книги"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Живі книги" автора Людмила Петрівна Іванцова. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67
Перейти на сторінку:
ясно, що художниця – американка українського походження, що вона є посланцем ООН у сфері культури, подорожує світом і втілює різні доброчинні проекти, зазвичай направлені на допомогу хворим дітям і сиротам.

Учора в цій галереї при зачинених дверях вона й семеро хворих на рак дітей, що лікуються в київській клініці, створили цю картину, яку сьогодні виставлено на аукціон. Виручені гроші будуть передані лікарні для закупівлі чогось вкрай необхідного, а також художніх матеріалів для дітей, щоб вони продовжували творити.

На якісь хвилини Амалія перестала чути те, про що гарною українською, але із сильним акцентом говорила ця доброзичлива молода пані. Перед її очима виникали кадрами моменти, побачені вчора через вікно галереї. І лишень тепер вона усвідомила, чому діти, співавтори картини, видалися їй тоді дивними. У жодної дитини не було волосся! А в найменших на обличчі були марлеві медичні маски.

Вона здригнулася від чоловічого голосу неподалік, у якому бриніли агресивні нотки, знову напружила слух і сконцентрувалася на тому, що відбувалося в залі.

– Скажіть, невже не можна було вибрати якусь іншу тему для спільного малювання з дітьми, а не цю, перепрошую, Афродіту?! Я батько трьох дітей і не хотів би, щоб вони своїми долонями малювали в такому юному віці голих тьоть!

По залу пробігся шурхіт, хтось невдоволено зацитькав на чоловіка, який поставив запитання, але художниця не розгубилася. Вона на мить завмерла, розглядаючи чоловіка, і стримано пояснила:

– Це не Афродіта, а Янгол Любові та Надії. Він створений руками онкохворих дітей. Це їхня молитва за зцілення. Діти не бачать на картині цинічної «голої тьоті», як побачили ви. Створений ними Янгол одягнений у золоте волосся. Ми обговорювали це перед тим, як малювати картину. Саме так дітки бачили цього Янгола, це їхня мрія, бо ні в кого з них наразі волосся немає. Янгол оголений – це є символом Богом створеної первісної чистоти. Упевнена, що ви теж не в штанях народилися. І дуже шкода, що до чистого й прекрасного ви поставилися з таким сарказмом.

Люди загомоніли між собою, а господиня галереї оголосила про початок аукціону. При цьому звернулася до пана, якого обурила оголена натура:

– Пане, щоб показати свою шляхетність і неупередженість, ви маєте шанс купити цю картину й цим зробити внесок у конкретну допомогу хворим дітям!

– Навряд чи, навряд чи, – промовила якась літня пані, – такі любителі похаяти чужі добрі вчинки тільки й здатні читати моралі, а як до справи, то й тю-тю!

Невдоволений пан проштовхувався до виходу – його пуританські ідеї тут чомусь не прижилися.

Амалія вперше була на подібній акції, дивилася навколо, слухала, але погляд її постійно повертався до тендітної русявої художниці, маленької жінки з великим серцем, у якому знайшлося стільки тепла та любові до чужих дітей, які так потребують підтримки.

Вона також помітила, що ліворуч і праворуч від величезної картини були розвішані знімки вчорашнього спільного процесу. Амалія підійшла до них і впізнала тих дітей різного віку, які вчора то відходили від полотна вмочити долоньки у фарбу, то поверталися і відпечатували їх знову і знову на велетенських крилах Янгола, немов золоті пір’їни. По щоках її покотилися сльози. Сльози співчуття, розділеного болю, тривоги, надії і… сльози сорому за себе, молоду, здорову жінку, яка впала у відчай лишень тому, що колишній чоловік викреслив її зі свого життя. Який сором… Які це неймовірні дрібниці порівняно з тим, що відбувається у світі, за стінами її помешкання, з тим, що робить для наших хворих і самотніх дітей ця американка, віддаючи їм свої сили і свою любов, підживлюючи дитячу віру в диво зцілення! Чого вартий один цей Янгол Любові та Надії, створений рученятами малюків, які так хочуть вижити в той час, коли вона ладна була викинути решту свого непотрібного їй життя на смітник…

Вражена до глибини душі, Амалія раптом почула, що торги вже закінчилися й картину продано, але вона все одно стала пробиратися ближче до художниці. Віддалік помітила Віктора з фотоапаратом, але їй зараз було не до нього, жінка рухалася вперед. Там, поруч із картиною, вона побачила прозору коробку для пожертв, дістала із сумочки стодоларову купюру, яку збиралася сьогодні поміняти на гривні «на життя», згорнула й опустила в щілину. Зараз вона ладна була віддати все, що мала, на користь тих дітей і на підтримку справи цієї маленької сильної жінки. А ще… вона вважала будь-які гроші такою мізерною платнею за те, що сьогодні трапилося з нею самою…

Амалія зробила крок уперед.

Вони зустрілися очима з художницею.

Та всміхнулася й пішла назустріч.

Жінки обійнялися й завмерли.

«Ч-ч-ч!» – тендітна білявка погладила Амалію по спині.

Але сльози котилися і котилися з її очей.

«Я хочу допомагати… Разом із вами. Прошу! Please!»

«Добре, люба, добре! Дякую тобі!»

«Хочу, щоб вони жили!»

«Дякую тобі! Я теж…»

Епілог

Женька завжди точно знала, де в місті розташовується Дніпро. Вона відчувала присутність невидимої за будівлями, але вічної ріки, як кішка відчуває наявність миші в темній коморі. І внутрішній компас жодного разу її не підвів. От і зараз, ще на підземній станції метро «Поштова площа», вона вже знала, у який бік ітиме, коли підніметься нагору. Там на неї чекав Ілля, а трохи далі, у приміщенні річкового вокзалу, Амалія з Віктором. Женьку переповнювали емоції. І мало було того, що Злата сьогодні запропонувала дівчині працювати в неї, так ще й Амалія зателефонувала й загадковим голосом повідомила, що вони запрошують її ввечері покататися на кораблику по Дніпру. Ніяких подробиць не повідомлялося. Вона погодилася, але миттю зателефонувала Віктору спитати, що і як. Кумедність ситуації полягала в тому, що він був на той момент поряд з Амалією, про що й повідомив.

– То ви ще сліпий чи як? – прошипіла в слухавку Женька, щоб хоч трохи зорієнтуватися в ситуації.

– Ні, сталося диво! – засміявся він.

Женька нічогісінько не зрозуміла, але, судячи з інтонацій обох, щось там у них закрутилося, і досить позитивно.

– Ну, слава Богу! – промовила дівчина, пхикнула, знизала плечима й почала видзвонювати Іллю, щоб запросити до компанії і його. Він же колись пропонував прогулянку Дніпром, тож нехай познайомиться з її друзями і не думає, що коло її спілкування – то лише їхні спільні дворові приятелі та її клієнтки.

«Ооо, а як дізнається про запрошення від Злати! І дівчатам нічого не розповіла, геть закрутилася! – промайнуло в її в голові. – Але ж хвилююся, хвилююся страшенно! Проте це такий шанс

1 ... 66 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Живі книги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Живі книги"