Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

Король тоді й каже прикажчикові:

— Ти вирятував мою дочку, бери ж її собі за жінку, ще й королівство тобі дам так, як обіцяв.

— Ні, постривайте лишень, — каже прикажчик, — не хочу я королівства, дайте тільки мені свою дочку за жінку.

От і пішли вони до шлюбу та й справили таке весілля, що було чути на всі королівства.

Зараз після весілля і каже прикажчик до короля:

— Ну, — каже, — тепер я поїду до купця і одвезу йому пера.

І поїхав уже зі своєю жінкою. Приїжджають вони у те королівство, де була яблуня, що родила золоті яблука. Прийшов до короля і каже:

— Тут була у вас яблуня, що родила золоті яблука, а після вона всохла. Оце ж і прийшов я вам сказати, що це хробак підточив, якби її пересадить, то вона буде ще краща.

Король зараз казав її пересадити, коли гляне, а вона ще краща зробилась, як перш була. От король і дав тому прикажчикові півкоролівства. Поїхав він далі. Їде та й їде, приїжджає у те королівство, де була криниця. Приїхав до короля та й каже йому:

— У вас була криниця з такою водою, що як слабий умиється, то зараз відчуняє, а тепер вона зіпсувалася. Там є жаба. Вийміть її звідтіля, то вода буде ще краща.

Король звелів зараз її викинути. Як тільки викинули, то вода стала краща, як перш була, і дав той король прикажчикові півкоролівства. Тепер поїхав він з жінкою до купця.

А той купець уже й не рад був, що послав у дорогу прикажчика. Як йшов він, то його дочка ходила ні жива, ні мертва, аж заслабла бідненька та така зробилася, що аж сумно було на неї дивитися. Так то вона дуже любила того прикажчика.

От він приїхав до купця, а той як побачив, що він таким паном зробився, злякався так, що страх. Це, думає він собі, прийшов мені оддячити за те, що я його посилав до змія. Що мені робити? А далі і каже: — Не гнівайся на мене. Що ти захочеш, всього тобі дам, навіть оддам за тебе свою дочку.

А прикажчик і каже:

— Я тобі вибачаю. Ти хотів мене зі світа звести, а от, бач, я живу і паном яким зробився, дочки твоєї мені уже не треба, бо я повінчався з королівною та ще і ціле королівство маю, а ось і три зміїних пера.

— Чи вже ж ви, — каже купець, — були у того короля-змія?

— Був, — каже, — от як не віриш, то дивись.

Взяв він одно перо. Як махнув ним, то звідки не взялась вода, так і шумить хвилями, аж пінить, та й пливе просто на купця хату. Той перелякався та й почав просити того прикажчика, щоб він її зупинив. От він махнув другий раз — води так як не було. Вийняв він друге перо, знову махнув ними, тут почала злазитись всяка гадь, звір, та так багацько, що двір малий, він махнув другий раз — як мітлою змело. От він вийняв тоді третє, махнув тим пером та й полетів з жінкою до короля, її батька, і жили вони собі там, аж поки зовсім не постарілися. От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.

Про Сучченка-богатиря

Жив собі король і не мав собі від роду дітей, а довкола королівського палацу велике озеро таке, що ні його переплисти, ні його переїхати. І от король велів збудувати через те озеро міст і оголосити так:

— Хто б міг десь почути, що треба зробити, аби в мене діти були — половину королівства тому віддам.

Один бідний чоловік забрів попід міст і сів перепочити. Аж ідуть три ченці, і говорить один:

— Спасибі тому королеві, що цей міст вистроїв.

А другий каже:

— Е, пане брате, коли в нього од роду дітей нема.

Третій каже:

— А я, отче брате, знаю, од чого б у його королеви діти були.

— Ходіть же, отче брате, на край мосту, посідаємо і віддихнемо, та скажеш, отче брате, і нам.

Посідали вони напроти того чоловіка і стали говорити:

— Він король на всю свою імперію, він може це зробити. Якби привезли шовку і виплели з шовку невід та поїхали до моря, і виловили золотоперую щуку, привезли до королеви і дали їй з’їсти, у неї б діти були.

Встає той чоловік з-під мосту і йде прямо до короля і розказує йому:

— Привезіть шовку, виплетіть невід, піймайте у морі тим неводом золотоперую щуку, королева з’їсть і тоді у неї діти будуть.

— Добре, поштивий чоловіче! Як є тому правда, половину королівства віддам, як ні, то мій меч, а твоя голова з плеч.

Король дав наказ, і навезли йому шовку, виплели невід, і поїхали до моря. Закинули той невід зараз у море, натягли силу риби, але нема золотоперої щуки. Закинули другий раз, ще більшу силу риби витягли — нема золотоперої щуки.

— Закиньмо, братці, ще третій раз, якщо за цим разом не витягнемо, то поберем цієї риби і повеземо королеві на гостинець.

Закинули третій раз — здається, знову порожній невід йде, коли дивляться — нема нічого, тільки золотопера щука. Привозять ту щуку до короля. Стала кухарка варить її, попробувала юшки й завагітніла. Наїлася королева — і також завагітніла, сучка під столом попробувала кісточок — і та завагітніла, всі три ходять вагітні.

Привела сина кухарка, привела сина королева, привела сина і сучка. Охрестили їх, а вони ростуть не по родах, а по годинах — так ростуть, як з води йдуть. Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять років. Король їх послав у школу і вони навчилися грамоти ще краще від свого вчителя. Приходять вони до отця свого:

— Отче наш любий! Дай нам по коню, по лучку, і по стрілці: ми підемо на полювання.

Вони вже його отцем всі три називають, бо він же їх до хреста повводив.

Отець їм говорить:

— Ви ще молоді юнаки, заблукаєте чого доброго.

А королева говорить:

— Дай їм по коню, нехай вони поїздять, бо вони молоді та й занудилися на місці сидіти.

Дав їм король по коню, по лучку і по стрілочці. Поїхали вони, і заїхали в інше панство, десяте королівство.

Сучченко