Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

Бувають такі хвилини, коли й найтверезіший ум піддається дитячим страхам. Елізабет усміхнулася, коли на думку їй спливли різні дурні байки, що мешканці селища розповідали про Шкіряну Панчоху. Мабуть, те саме подумала й Луїза, бо, пригорнувшись до подруги, вона боязко глянула на прибережні дерева та кущі й прошепотіла:

— Ви чули, які дивні історії розповідають про Шкіряну Панчоху? Ще нібито замолоду він був індіанським воїном, або — а це одне й те саме — союзником дикунів і брав участь у їхніх наскоках на поселення білих.

— Можливо, — відповіла Елізабет. — Не він один такий.

— Ні, звичайно. Але хіба не дивно, що він так пильно стереже свою хатину? Виходячи, завжди старанно замикає двері, а коли кілька разів діти чи чоловіки з селища хотіли перечекати негоду в його оселі, він брутально, з погрозами проганяв їх! Це зовсім незвичне для наших країв.

— Авжеж, не дуже гостинно, але не треба забувати про його відразу до цивілізації. Пам'ятаєте, кілька днів тому мій батько розповідав, як привітно зустрів його колись Шкіряна Панчоха?

Хвилинку помовчавши, Елізабет лукаво всміхнулася, чого Луїза в темряві не помітила, й додала:

— До того ж, у нього часто буває містер Едвардс, а його, як ми обидві переконалися, дикуном не назвеш.

Луїза нічого не відповіла на ті слова й мовчки дивилася на вогняну кулю потойбіч озера. Тепер до того вогню додався ще один, такий самий розміром і формою, але блідіший, розташований на кілька футів нижче і клинцюватий донизу. Між обома вогнями був ніби якийсь промінь, і це скидалось на перевернутий знак оклику. Скоро стало зрозуміло, що другий вогонь — то тільки відбиття у воді першого, який рухався понад поверхнею озера і був на одному рівні з дівчатами. Наближаючись, полум'я помалу втрачало правильну круглу форму, перетворюючись на тремтливе пасмо.

— Це справді щось надприродне! — прошепотіла Луїза, поквапливо відступаючи назад, до багаття.

— Але воно чудове! — вигукнула Елізабет.

Тепер було виразно видно яскраве, хоч і нестійке полум'я, що плавно ковзало над водою, кидаючи на неї червонясті відблиски. Темрява була така густа, що, здавалось, її можна було відчути на дотик, а полум'я було ніби вставлене в оправу з чорного дерева. Але ось промінь від вогню простерся вперед, освітивши все перед себе, а позаду лишився той самий непроглядний морок.

— Гей, це ти, Натті? — почувся голос шерифа. — Греби сюди, друже, я дам тобі риби, якою хіба лиш губернаторові ласувати!

Вогонь на озері змінив напрямок, з темряви виплив довгий вузький човен, і червоні відблиски впали на обвітрене обличчя Шкіряної Панчохи. Він, випроставшись на весь зріст, стояв у легкій пірозі й вправно орудував довгим остенем, тримаючи його посередині й занурюючи у воду то один, то другий кінець. Човен, здавалось, летів над водою. На кормі невиразно видніла постать іншої людини, яка стернувала із впевненістю досвідченого човняра. Шкіряна Панчоха поворушив остенем у багатті, розкладеному на решітці з старих обручів, і соснове суччя спалахнуло яскравіше, освітивши на мить смагляве обличчя й чорні блискучі очі могіканина.

— Сюди, могіканине, — гукнув Мармедюк. — Сюди, Шкіряна Панчохо! Завантажуйте ваш човен окунями. Соромно їх бити остенем, коли риби тут стільки, що все селище неспроможне буде її з'їсти.

— Ні, ні, судде! — відповів Натті. — Я б'ю остенем вугра або форель, коли мені захочеться поїсти рибки, але ніколи не братиму участі в такій недобрій справі, навіть за найкращу рушницю з далеких країн. Коли б то риба мала хутро, як-от бобри, або коли б можна було з неї здирати шкуру, як з оленя, то ще б знайшлося хоч сяке-таке виправдання цьому розбоєві, але ж риба створена тільки на харч людині і ні на що інше. Тож це гріх і неподобство — ловити риби більше, ніж можеш з'їсти.

— Я думаю так само, друже, — хоч тут ми з тобою згодні, — і я всім серцем бажаю, щоб нам пощастило умовити шерифа. Невід, удвічі менший за цей, одним заходом міг би на тиждень забезпечити селище рибою.

Старого мисливця, очевидно, не дуже втішила ця підтримка, бо він, із сумнівом похитавши головою, відповів:

— Ні, ми не однодумці, судде, бо інакше ви б ніколи не обернули чудові мисливські угіддя на поруби. Та й не додержуєтесь ви ніяких правил полювання й риболовлі. Мені ж м'ясо смакує куди більше, коли дичина має змогу врятуватися, тим-то я й стріляю завжди кулею, навіть у птаха чи білку. Якщо людина вміє стріляти, то однієї кулі вистачить на всякого звіра, окрім хіба дуже живучого.

Шериф, стримуючи обурення, давно прислухався до цієї розмови. Він довго вагався, в котру з чотирьох куп покласти останню велику форель, щоб поділ був справедливий, і, прилаштувавши її нарешті, дав волю своєму роздратуванню:

— Гарненька спілка, далебі! Суддя Темпл, власник земель і всього селища, і Натаніель Бампо, приблуда й браконьєр, розпатякують про збереження дичини! Ні, Дюку, коли я рибалю, то вже рибалю, тож, хлопці, закидаємо невід ще раз, а на ранок пришлемо сюди фургони й візки по здобич.

Мармедюк, мабуть, переконався, що сперечатися із шерифом — марна справа, й відійшов від багаття до піроги мисливців, де вже стояли дівчата з Едвардсом, Якщо дівчат спонукала до цього цікавість, то юнака вабило щось інше. Елізабет захоплено розглядала легке суденце, зроблене з тонких ясенових дощечок, обшитих корою, і дивувалася відвазі людини, яка довіряє своє життя такій шкаралупці. Але юнак розповів їй про плавучі властивості піроги та її цілковиту надійність, а потім з таким запалом почав розказувати, як полюють риб з остенем, що Елізабет заманулося спробувати самій. Вона навіть звернулася з цим проханням до батька і, сміючись із свого бажання, зізналася, що то лише жіноча примха.

— Ні, Бесс, не примха, — відповів суддя. — І я хотів би, щоб ти не мала ніяких дурних дівочих страхів. Колись я переплив у такому човні Онеїду і мушу сказати, що це — найзручніший і найбезпечніший засіб пересування по воді в руках того, хто вміє ним користуватися.

— А я перепливав Онтаріо, — втрутився Шкіряна Панчоха. — До того ж, у пірозі сиділи жінки. Щоправда, делаварки веслують добре й уміють поводитися з пірогою. Якщо панночка бажає подивитися, як старий Натті добуватиме собі на сніданок рибу за допомогою остеня, ласкаво прошу. І Джон не заперечуватиме. Цю пірогу змайстрував він сам і вчора вперше спустив на воду. А я