Читати книгу - "Оголений нерв"

— Як скажеш, — Аліса ображено надула губи.

— Зайдеш іншим разом. Добре?

— Тоді почекай мене тут. Я швиденько! — Аліса кудись побігла, але швидко повернулася, тримаючи в руках дві чашки. — Тримай! — подала їх подрузі, — це тобі й Валерці мій подарунок на День хіміка, — пояснила Аліса. — Колись я у тебе розгепала чашку, а тепер ось згадала.

— Дякую, — сказала Настя. Вона поставила чашки на прилавок. — Що нового кажуть на ринку?

— Знаєш, що ми вирішили? — майже прошепотіла подруга. — Ми не дамо Нацгвардії захопити місто.

— Хто це «ми»?

— Усі ми, хто стоїть на ринку. Вирішили, що підемо до наших хлопців на блокпости, якщо потрібно буде, але «нациків» у Сєвєродонецьк не пустимо. Розумієш, не можна цього допустити! — гаряче шепотіла на вухо подрузі. — У нас тут діти, а вони прийдуть і всіх перестріляють!

— Кого це всіх?

— А ти не знаєш?! Усіх нас, російськомовних! У першу чергу Нацгвардія розстріляє тих, у кого російська національність, а потім — російськомовних. Ти що, не чула?! Усі вже знають, а ти сидиш вдома і нічого не знаєш!

— Не плети дурниць! — роздратовано сказала Настя. — Сама подумай, де логіка? Звільнити місто, щоб постріляти населення?

— Яка там логіка в «нациків»? Вони ж фашисти! Їм дала наказ Америка постріляти російськомовних людей, вони й виконають наказ! — вже голосно, не стримуючи себе, говорила Аліса.

— Яка ж ти дурна, Аліско! — кинула Настя, розвернулася й швидко пішла.

— Ей, чашки забула! — крикнула їй наздогін Аліса.

Настя вдала, що не почула. Вона поїхала в «Сільпо», щоб продовжити закупи. Біля супермаркету не було де припаркуватися, тож Настя знайшла вільне місце для автівки біля «Абсолюту» — магазину навпроти. Вона вийшла з машини, дістала цигарку. Потрібно було перекурити і заспокоїтися, бо після розмови з Алісою дрібно тремтіли пальці від збудження та хвилювання. Вона жадібно викурила цигарку і відчула полегшення.

Настя дістала із заднього сидіння свою сумочку, перевірила, чи на місці гаманець, почала складати пакети. Позаду неї припаркувалося авто. Вона боковим зором помітила, як водій вийшов з автомобіля і рушив в «Абсолют». Настя почула, що відчинилися передні дверцята, і відчула на собі чийсь погляд. Вона повернулася й побачила спочатку дуло автомата, направлене в її бік, а потім молодого чоловіка в камуфляжі. Настя була не ляклива, але завмерла, втупившись очима в круглий отвір дула, направленого на неї. Кожна нервова клітинка всередині неї здригнулася і завмерла, а по спині пробіг холод страху. З тієї круглої дірочки віяло холодом смерті, з неї будь-якої миті могла вилетіти металева куля у кілька грамів, яка здатна відібрати найдорожче у людини — її життя. Так, саме холодом віяло від автомата, який тримав чоловік.

Трохи отямившись від страху, який скував по руках і ногах, Настя знайшла в собі сили відірвати погляд від смертоносного металу і подивитися на його власника. То був ще молодий чоловік. На його обличчі — нахабна зверхність, ніби перед ним не така ж, як він, людина, а нікчемна істота, яка тремтить від страху, яку можна залякати зброєю або навіть позбавити життя. «Вона — ніхто, я — господар становища», — говорила його посмішка. Настя насилу відірвала погляд від хамовитої пики, тихо зачинила дверцята, боячись гахнути ними, сполохати людину зі зброєю і отримати ні за що кулю в потилицю, і поволі пішла геть. Ноги стали неслухняними, руки тремтіли, і від того пакети, які вона не встигла покласти в сумочку, тріпотіли, як на вітрі. Відійшовши на безпечну відстань, вона озирнулася. До автівки вже повертався водій із блоком цигарок у руках. Настя швидко пішла через дорогу і, коли зайшла до «Сільпо», відчула, що ноги почали її слухатися, хоча в колінах ще тремтіли. Вона зробила закупи, розрахувалася на касі, підійшла до столика, щоб перекласти продукти в пакети. Неподалік неї була колона, на ній — дві прозорі скриньки.

Поки складала продукти, помітила, як до однієї скриньки постійно підходили покупці й кидали в неї гроші, а до другої ніхто не поклав і копійки. Обвішавшись важкими пакетами, Настя підійшла ближче до скриньки, яка була вщент наповнена купюрами. «Пожертви для армії ополченців» — прочитала вона і побачила, як бабця підійшла до скриньки, перехрестила її й засунула туди стогривневу купюру. Біля іншої, порожньої скриньки — фотографія малюка і прохання батьків допомогти зібрати кошти на операцію по заміні спинного мозку дитини. Настя зітхнула, поставила на стіл пакети, дістала з гаманця п’ятдесят гривень і вкинула в порожню скриньку. «Господи, що робиться? — думала вона, йдучи до машини. — Що сталося з людьми? Вони ладні віддати останні гроші зрадникам, бандитам, окупантам, але не готові врятувати життя немовляті».

Розділ 37

— Нарешті ми всі зібралися разом! — радісно мовила Настя, коли приготування було закінчено.

— Мамо, тато, бабуньо! — Геннадій дістав коробку. — Це від мене та Оксанки вам подарунок.

— Що це? — спитала Настя.

— Знаю, що ти давно мріяла про хороший блендер, тож ти тепер його маєш.

Настя подякувала, поцілувала сина в щічку.

— А це від мене вам усім! — сказала Іванна, віддаючи матері запаковані в прозорий папір чашки. — Знаю, що у нас чашки мають здатність швидко розбиватися, тож вирішила, що згодяться.

— Тепер можна бити скільки завгодно? — пожартувала бабця. — Твоя мати робить це залюбки!

— Мамо! — подивився на неї Валерій з осудом.

— А це, Настю, тобі від мене особисто! — свекруха вручила новеньку каструлю. — У твоєї улюбленої відпала ручка, тож я купила точнісінько таку!

— Дякую вам, мамо, — сказала Настя.

— Ти не ображайся на мене, коли зачепила лихим словом, — продовжила свекруха, — я не зі злоби, ти ж знаєш, що я тебе люблю.

— Я вас також усіх люблю, — підтвердила Настя, — і дуже рада, що ми знову зібралися разом за сімейним столом у день нашого професійного свята. Валерику, відкорковуй шампанське, будемо святкувати.

— А я вас усіх разом сфоткаю! — Геник пішов за фотоапаратом.

Кілька фотоспалахів — і всі заходилися куштувати страви. Настя нетямилася від щастя. Здавалося, що всі її тривоги надумані, створені уявою від нервового напруження, що все добре, родина разом, усі усміхнені та щасливі — все, як раніше, як завжди. Свекруха, яка свого