read-books.club » Детективи » Червоногрудка 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоногрудка"

253
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Червоногрудка" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 64 65 66 ... 114
Перейти на сторінку:
я просто одинак.

— До того, як тебе перевели до нас, я чула щось про твого напарника з відділу вбивств.

— Елен? Ні. Ми просто добре ладнали. Ладнаємо. Вона все ще час від часу мені допомагає.

— З чим?

— Із справою, яку я веду.

— А, ну так, із справою.

Ракель знову поглянула на годинник.

— Тобі допомогти відчинити дверцята? — запитав Харрі.

Вона посміхнулася, похитала головою і штовхнула дверцята плечем. Ті, жалісливо вискнувши, відчинилися.

На схилі Холменколлена було тихо, лише стиха шарудів вітер у вітті старих ялин. Ракель поставила ногу на сніг.

— Добраніч, Харрі.

— Ага, і ще одне питання.

— Що?

— Коли я був тут минулого разу, чому ти не спитала мене, навіщо я шукаю твого батька? Ти лише спитала, чи можеш чим-небудь мені допомогти.

— Звикла на роботі. Не хочу запитувати про речі, які мене не обходять.

— Ти перестала бути допитливою?

— Я була і буду допитливою, просто не запитую. То навіщо тобі був потрібний мій батько?

— Я шукаю колишнього легіонера, з яким твій батько міг бути знайомий на війні. Цей легіонер купив гвинтівку Меркліна. До речі, коли я говорив з твоїм батьком, він зовсім не справив враження жовчного старого.

— Схоже, книга повернула його до життя. Я сама здивована.

— Може, колись ви знову помиритеся?

— Можливо, — відповіла Ракель.

їхні погляди зустрілися, зачепилися один за одного і вже не могли відірватися.

— Ми фліртуємо? — запитала вона.

— Ніколи про це не замислююся.

Її розсміяні очі стояли перед Харрі і потім, коли в Бішлеті він припаркував машину в недозволеному місці, забіг до своєї порожньої квартири і ліг спати, не звернувши уваги на блимання червоного вогника автовідповідача — сигнал про нове непрочитане повідомлення.

Сверре Ульсен замкнув за собою двері, роззувся і став тихенько підійматися сходами. Він переступив скрипучу сходинку і відразу ж зрозумів, що даремно.

— Сверре?

Мати кричала з відчиненої спальні.

— Що, мамо?

— Де ти був?

— Просто гуляв, мамо. Але я вже прийшов і зараз ляжу спати.

Він не слухав, що мати говорила далі, — він приблизно знав, що вона може сказати, і просто пускав її репліки повз вуха. Ульсен увійшов до своєї кімнати і зачинився. Нарешті він сам. Він ліг на ліжко, втупився в стелю і прокрутив у пам’яті те, що сталося. Як кіно. Ульсен заплющив очі і спробував зупинити плівку, але та крутилася далі.

Ульсен не знав, ким вона була. Принц, як вони й домовилися, зустрів його на Скяус-плас і одвіз на вулицю, де вона жила. З автомобіля її вікна видно не було, зате вони добре бачили під’їзд — тільки-но вона вийде, вони відразу помітять. Принц сказав, може, доведеться прочекати так усю ніч, порадив Ульсенові розслабитись, увімкнув цю кляту негритянську музику й опустив спинку крісла. Але вже за півгодини двері під’їзду відчинилися, і Принц сказав: «Ось вона».

Сверре кинувся за нею, але не встиг наздогнати, бо вона випірнула з цієї темної вулиці, і довкола відразу стало багато народу. Якоїсь миті вона зненацька обернулася і подивилася прямо на нього. Ульсену відразу ж здалося, що його розкусили — що вона помітила біту, сховану під курткою. Він так злякався, що в нього перекривилось лице, але потім, коли вона вибігла з магазину «Севен-елевен», страх минув і поступився місцем злості. Подробиці того, що сталося під тим ліхтарем біля річки, Ульсен пам’ятав і не пам’ятав одночасно. Він знав, що сталося, але щось випало з пам’яті. Як у грі, де тобі показують лише частину картинки, а ти маєш угадати, що це.

Ульсен знову розплющив очі. Поглянув на набубнявілу штукатурку стелі. Коли він отримає гроші, то викличе нарешті службу ремонту, аби ліквідували ці патьоки, — мати стільки з цим б’ється. Ульсен почав думати про ремонт, але в голову лізли інші думки. Щось не так. Цього разу все інакше. Не як з тим вузькооким в «Денніс-кебаб». Ця жінка — звичайна молода норвежка. Коротке русяве волосся, блакитні очі. Вона могла б бути його сестрою. Ульсен спробував повторити, що йому втовкмачував Принц: що він боєць, що це задля Справи.

Він поглянув на фотографію, яку почепив на стіну під прапором зі свастикою. На фотографії рейхсфюрер СС і начальник німецької поліції Генріх Гіммлер стояв на трибуні в Осло. 1941 рік. Він звертався до норвезьких добровольців, що прийняли присягу військ СС. Зелена уніформа. На комірі літери «СС». На задньому плані — Відкун Квіслінґ. Гіммлер. Славна смерть 23 травня 1945 року. Самогубство.

— Чорт!

Сверре підвівся і почав занепокоєно ходити туди-сюди кімнатою.

Він зупинився перед дзеркалом біля дверей. Провів рукою по голові. Потім почав порпатися в кишенях. Чорт, куди поділася шапка? На мить він злякався, що вона зараз лежить у снігу поряд із забитою, але потім пригадав, що, коли він знову сідав у машину Принца, шапка на ньому була. Ульсен перевів дух.

Біти він позбувся, як і радив Принц. Витер відбитки пальців і викинув у Акерсельву. Зараз треба просто затаїтися і чекати, що буде далі. Принц сказав, що поклопочеться про все, як робив раніше. Де Принц працює, Сверре не знав, але був певен, що в нього так чи інакше є гарні зв’язки в поліції. Ульсен роздягся перед дзеркалом. У місячному світлі, що пробивалося крізь завіски, татуювання на його шкірі здавалося сірим. Ульсен провів пальцями по залізному хресту, який висів у нього на шиї.

— Сука, — пробурмотів він. — Клята червона сука.

Коли він нарешті заснув, уже починало сіріти.

ЕПІЗОД 51

Гамбург, ЗО червня 1944 року

Люба, кохана Хелено!

Я кохаю тебе більше за життя, тепер ти це знаєш. Хоча ми були разом усього лише коротку мить, а попереду на тебе чекає довге і щасливе життя (я в цьому певен!), сподіваюся, ти не забудеш мене зовсім. Зараз вечір, я сиджу в кімнаті відпочинку в гамбурзькому порту, а знадвору падають бомби. Я сам-один, решта сховалися в бомбосховищах і підвалах. Світла немає, але від спалахів за вікнами видно так, що я можу писати.

Нам довелося зійти з потяга, не доїхавши до Гамбурга, — минулої ночі залізницю розбомбили. До міста нас відвезли вантажівками, і перед нами постала жахлива картина. Кожен другий будинок зруйновано, серед повитих димом руїн сновигають собаки, і скрізь я бачив худих, обшарпаних дітей, які дивилися на нас великими порожніми очима. Я проїздив Гамбург, коли їхав у Зеннхайм два роки тому, але тепер міста не пізнати. Тоді я думав, що Ельба — найкрасивіша річка на світі, а тепер по

1 ... 64 65 66 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоногрудка», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Червоногрудка» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоногрудка"