Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

змісту з допомогою аналізу. Проте є й сновиддя, що їх ми теж називаємо «типовими», вони трапляються геть в усіх людей і мають однаковий зміст, при тлумаченні якого теж постають уже згадані труднощі. Людині сниться, що вона падає, летить, ширяє, плаває, що її щось душить, що вона гола, а також інші страшні сновиддя, які в різних людей можна тлумачити по-різному, нічим не можучи пояснити їхньої одноманітності та типовості. Адже й при цих сновиддях ми помічаємо, що в них є спільна основа, на яку накладаються різні для кожного індивіда додатки. Цілком може виявитись, що й вони відповідають нашим уявленням про сновидне життя, які сформувались при вивченні інших сновидь: ми не втиснемо їх силоміць у готові рамки, а просто далі посунемо межі нашого розуміння.

Лекція 18

Фіксація на травмі. Неусвідомлене

Вельмишановні добродійки і добродії! Минулого разу я казав, що ми далі поведемо свою працю, починаючи не з сумнівів, а з уже вироблених знань. Ми з вами ще взагалі не говорили про найцікавіші висновки, що випливають з аналізу двох випадків, які ми взяли для прикладу.

По-перше: обидві пацієнтки справили на нас враження, ніби вони зафіксовані на якійсь певній частині своєї минувшини, не знають, як звільнитися від неї, й через те відчужені й від сьогодення, і від майбутнього. Тепер вони заховались у свою хворобу, як у давніші часи люди замикались у монастирях, щоб пережити там свою нещасливу долю. У випадку з нашою першою пацієнткою таку лиху долю підготував їй шлюб, що насправді розпався з самого початку. Завдяки симптомові пацієнтка й далі підтримує стосунки зі своїм чоловіком; нам ніби вчуваються голоси, які захищають, вибачають, підносять його, оплакують його втрату. Хоча жінка ще молода і приваблива для інших чоловіків, вона вдається до всіх реальних та уявних (магічних) засторог, щоб зберегти йому вірність. Нікому чужому вона не показується на очі, забуває про свою зовнішність, нерадо піднімається з будь-якого стільця, на який їй трапиться сісти, відмовляється ставити свій підпис і нікому не робить ніяких подарунків, мотивуючи це тим, що ніхто не повинен мати якоїсь її речі.

У нашої другої пацієнтки, молодої дівчини, еротична прив’язаність до батька, сформована ще до періоду статевого дозрівання, й далі відіграє свою роль у її житті. Вона навіть зробила для себе висновок, буцімто їй не можна виходити заміж, поки вона така хвора. Можна припустити, що вона тому й стала хвора, щоб не виходити заміж і далі лишатися біля батька.

Тепер не можна ухилитись від запитання, яким чином і завдяки яким мотивам формується в людини таке дивне й таке невигідне ставлення до життя. Припустімо, що таке поводження — загальна риса, характерна для всіх неврозів, а не особливість, притаманна цим двом хворим. А це й справді загальна і практично дуже важлива риса, властива всім неврозам. Перша Броєрова пацієнтка-істеричка так само була зафіксована на часі, коли доглядала свого тяжко хворого батька. Попри своє одужання, вона відтоді певною мірою відцуралася життя; будучи здорова і активна, все ж уникає звичайної жіночої долі. В кожного з наших пацієнтів завдяки аналізові можна з’ясувати, що в своїх хворобливих симптомах та наслідках, які з них випливають, вони повертаються до певного періоду своєї минувшини. А в переважній більшості випадків обирають навіть дуже ранні періоди свого життя, часи свого дитинства і, хоч як сміховинно це звучатиме, часи свого існування як немовляти.

Найближчу аналогію до такого поводження невротиків можна спостерегти в захворюваннях, які вкрай часто виникають саме тепер, у воєнні часи: в так званих травматичних неврозах. Звичайно, такі випадки траплялися й до війни — після залізничних катастроф та інших жахливих інцидентів, пов’язаних із небезпекою для життя. Травматичні неврози, по суті, не такі, як неврози, які виникають спонтанно і які ми аналітично досліджуємо й лікуємо. Досі нам ще не пощастило поширити наші уявлення й на них, і, сподіваюся, колись я з’ясую вам, у чому полягає причина такого обмеження. Проте слід наголосити, що в одному пункті між цими двома різновидами неврозів є цілковита узгодженість. Травматичні неврози вочевидь свідчать про те, що в їхній основі лежить фіксація на моменті травматичної події. У своїх сновиддях такі пацієнти раз у раз відтворюють травматичну ситуацію; у випадках, коли з’являються істеричні напади, які можна піддати аналізові, ми дізнаємось, що напад полягає в повному зміненому відтворенні тієї ситуації. Здається, немов ті хворі не справилися з травматичною ситуацією, немов перед ними ще й досі стоїть невиконане реальне завдання, і ми сприймаємо таке ставлення цілком поважно: воно показує нам шлях до того, що можна назвати економічним уявленням про психічні процеси. Так, термін «травматичний» і справді немає ніякого іншого значення, крім економічного. Травматичною ми називаємо подію, яка протягом короткого часу спрямувала в психічне життя таку силу подразливих стимулів, що засвоїти або переробити їх нормальними способами вже не вдається, тож наслідком стає тривале порушення функціонування психічної енергії.

Така аналогія спонукає нас називати травматичними ще й ті події, на яких, здається, зафіксовані наші пацієнтки. Таким чином можна сформулювати просту умову виникнення невротичних захворювань. Неврози можна порівняти з травматичними захворюваннями, які виникають уна­слідок нездатності впоратись із надміру сильним афективним переживанням. Такого першого висновку й справді дійшли Броєр і я, теоретично узагальнивши результати нових спостережень 1893—1895 рр. Випадок із нашою першою пацієнткою, молодою жінкою, відлученою від свого чоловіка, дуже добре вкладається в це визначення. Вона не змогла пережити нестерпності свого шлюбу й весь час була пов’язана зі своєю травмою. Та вже другий наш випадок — із дівчиною, зафіксованою на батькові, показує нам, що формула не досить повна. З одного боку, така закоханість маленьких дівчат у батька — явище дуже поширене, й найчастіше її долають, тож означення «травматичний» втрачає всякий зміст; з другого боку, з історії хвороби ми дізнаємось, що ця перша еротична фіксація попервах була нібито безневинна і лише через кілька років виявилась у симптомах неврозу нав’язливих станів. Отже, ми тут бачимо ускладнення, наперед виступають багатство й розмаїття чинників, які призводять до неврозів, проте здогадуємось, що не можна відмовитись як від хибних від уявлень про травматичне походження неврозів; їх можна буде приєднати й узгодити десь пізніше.

Тут нам знову потрібно відступити з уже прокладеного шляху. Бо поки що він далі не веде, і нам треба ще багато дізнатися, перше ніж ми зможемо з’ясувати її дальший правильний напрям. Але, полишаючи тему фіксації на якомусь певному періоді минувшини, зауважмо, що таке явище виходить дуже далеко за межі неврозів. Така фіксація є в кожному неврозі, але не кожна фіксація призводить до неврозу, збігається з неврозом або постає на його шляху. Жалоба — чудовий приклад фіксації на минулій події, причому, як і при неврозах, людина цілком відвертається від сьогодення й майбутнього. Але навіть невтаємничена публіка чітко відмежовує жалобу від неврозів. Натомість є неврози, які можна вважати за патологічну форму жалоби.

Трапляється, що люди, зазнавши травматичних переживань, які похитнули дотеперішні основи їхнього життя, навертаються до цілковитого спокою, втрачають усякий інтерес до сьогодення й майбутнього і душею всякчас перебувають у минулому, проте ці бідолахи аж ніяк не завжди стають невротиками. Отже, характеризуючи неврози, нам не слід переоцінювати цю єдину рису, байдуже, хоч яка вона важлива в інших аспектах і хоч як часто можна спостерігати її.