Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

означає жінку, матір, то мала подушка може означати тільки доньку. Навіщо ж ту подушку класти ромбом і вмощувати свою голову точно посередині її? Дівчина легко пригадала, що на розписах, які можна побачити на кожному мурі, ромб є магічним знаком розкритих жіночих геніталій. Тобто вона сама грала роль чоловіка — батька, і замінила своєю головою чоловічий член. (Пор. відтинання голови як символ кастрації.)

Страшні думки, скажете ви, ширяють у голові цієї незайманої дівчини. Я теж це визнаю, але не забувайте, що я їх не вигадав, а просто з’ясував. Отакий спальний церемоніал — річ усе-таки незвичайна, і вам незмога заперечити відповідність між церемоніалом і фантазіями, які нам відкрило тлумачення. Проте для мене важливіше, щоб ви помітили, що в церемоніалі виявляється не одна фантазія, а кілька, які, однак, певним чином пов’язані між собою. Зверніть увагу, в подробицях церемоніалу відбите то позитивне, то негативне ставлення до сексуальних бажань і ці подробиці служать почасти їхньому вияву, а почасти — захисту від них.

З цього аналізу можна здобути ще більше інформації, якщо правильно пов’язати церемоніал з іншими симптомами хворої. Проте нам не годиться збочувати з обраного шляху. Задовольнімося вказівкою, що дівчина стала жертвою еротичної прив’язаності до батька, яка зародилась у ранньому дитинстві. Можливо, через те вона так неприязно ставиться до матері. Не можна не звернути уваги й на те, що аналіз цих симптомів знову привів нас до сексуального життя хворого. Може, ми менше цьому дивуватимемось, коли глибше зрозуміємо значення і мету невротичних симптомів.

Отже, на цих двох вибраних прикладах я показав вам, що невротичні симптоми — як і хибні дії та сновиддя — мають своє значення й найтісніше пов’язані з життєвим досвідом пацієнта. Чи можу я сподіватися, ніби ви повірите цьому вкрай важливому твердженню на підставі лише двох прикладів? Ні. Але чи можна від мене вимагати, щоб я й далі подавав вам приклади, аж поки ви нарешті признаєтесь, що вже переконані? Теж ні, бо при тій докладності, з якою я розглядаю кожен окремий приклад, мені знадобиться цілий семестр із п’ятьма лекційними годинами на тиждень, щоб викласти вам цей єдиний пункт теорії неврозів. Тож я обмежуся цими двома прикладами, які покріплюють моє твердження, а за рештою зверніться до літератури: передусім до класичного тлумачення симптомів у Броєра (істерія), до разючих пояснень цілком незрозумілих симптомів при так званій dementia praecox, що їх подав К. Ґ. Юнґ за часів, коли був лише дослідником-психоаналітиком і не прагнув стати пророком, а також до всіх тих праць, які виповнюють відтоді наші періодичні видання. Саме такого типу досліджень нам аж ніяк не бракує. Психоаналітики так захопились аналізом, тлумаченням і перекладом невротичних симптомів, що занедбали тим часом усі інші проблеми неврозів.

Той із вас, хто не боятиметься клопоту ближче познайомитись із питанням, напевне буде вкрай вражений багатством матеріалу, який підтримує наше твердження. Та при цьому він зіткнеться і з труднощами. Як ми вже знаємо, значення симптому певним чином пов’язане з життєвим досвідом пацієнта. Що індивідуальніший утворений симптом, то швидше можна сподіватися визначити ту пов’язаність. Отже, наше завдання полягає якраз у тому, щоб для кожної безглуздої ідеї й безцільної дії знайти таку ситуацію в минувшині, коли ідея була виправдана, а дія служила певній меті. Нав’язлива дія нашої пацієнтки, що бігла до столу й викликала дзвоником покоївку, — просто чудовий зразок такого симптому. Але трапляються, причому досить часто, симптоми зовсім іншого характеру. Ці симптоми ми називаємо «типовими» симптомами хвороби, в усіх випадках вони більш-менш однакові, індивідуальні відмінності в них зникають або принаймні так затираються, що їх украй важко пов’язати з індивідуальним життєвим досвідом хворого і певною ситуацією, яку він справді пережив у минулому. Звернімо знову нашу увагу на невроз нав’язливого стану. Вже навіть спальний церемоніал нашої другої пацієнтки має в собі багато типового, але при цьому зберігає ще достатню кількість індивідуальних рис, щоб уможливити так зване історичне тлумачення. Але в усіх хворих із нав’язливими станами виявляється схильність до повторюваних ритмічних дій, не пов’язаних з іншими діями. Чимало з них надто старанно вмивається. У хворих, яку страждають на агорафобію (боязнь відкритого простору), яку ми вже відносимо не до неврозу нав’язливих станів, а до істерії страху, під час хвороби з утомливою одноманітністю виявляються ті самі загальні і однакові ознаки: вони бояться замкнутого простору, просторих відкритих місць, довгих нескінченних вулиць і алей. Вони почуваються в безпеці, коли їх хто супроводить або коли за ними їде автомобіль і т. д. Але на цьому спільному для всіх тлі окремі хворі вибудовують свої індивідуальні особливості, можна навіть сказати, настрої, які прямо суперечать настроям, виявленим в інших випадках. Один боїться лише вузьких вулиць, другий — лише широких, один може ходити, коли на вулицях мало людей, другий — коли багато. Так само й істерії, попри багатство індивідуальних виявів, властивий надмір спільних, типових симптомів, які, здається, дуже важко витлумачити в історичній проекції. Не забувайте: саме типові симптоми допомагають нам визначити діагноз. Якщо ми й справді в окремому випадку істерії встановимо зв’язок типового симптому з певною подією, переживанням або низкою таких переживань, наприклад істеричної блювоти з колись відчутою огидою, то збентежимося, дізнавшись, що при аналізі іншого випадку блювоти перед нами постане зовсім інша низка переживань, які нібито могли спричинитись до цього. Тоді нам невдовзі видаватиметься, нібито з якихось незрозумілих причин істерики мусять блювати, а розкриті аналізом історичні чинники — лише привід, яким користається та внутрішня доконечність блювати, коли раптом їй для цього трапиться нагода.

Тож невдовзі ми дійдемо невтішного висновку, що, хоча можна задовільно пояснити значення індивідуальних невротичних симптомів, пов’язавши їх із життєвим досвідом пацієнта, в набагато численніших випадках наявності типових симптомів наша наука виявляється безпорадною. А до цього додається ще й те, що я познайомив вас аж ніяк не з усіма труднощами, які постають, коли послідовно дотримуватися принципу історичного тлумачення симптомів. Я й не хотів цього робити, бо, хоч і маю намір анітрохи вас не щадити і нічого не приховувати, я не маю права вже на самому початку наших студій лишати вас у безпорадному становищі, створивши у ваших головах мішанину. Звісно, правда, що ми лише приступили до розуміння інтерпретації симптомів, але слід неухильно дотримуватись уже досягнутого і поступово опановувати ще не вивчене. Тож тепер я спробую звернути вашу увагу на думку, що навряд чи можна припускати, ніби між двома різновидами симптомів існує певна кардинальна відмінність. Якщо індивідуальні симптоми так безперечно пов’язані з життєвим досвідом пацієнта, то для типових симптомів зостається можливість, що вони пов’язані з досвідом, самим по собі типовим і спільним для всього людства. Інші риси, що регулярно виявляються в неврозах, як-от повторювані дії та сумніви при неврозі нав’язливих станів, можуть бути загальними реакціями, до яких пацієнтів спонукає сама природа хворобливих змін. Одне слово, в нас немає підстав завчасу складати зброю; слід побачити, що виявиться далі.

Із труднощами, цілком подібними до цих, ми вже стикалися при вивченні сновидь, проте під час наших тодішніх розмов про сновиддя я не міг вам викласти їх. Явний зміст сновидь украй розмаїтий і різний у кожного індивіда, і ми докладно з’ясували, що можна виснувати з того