Читати книгу - "Пастка-22"

вам доведеться чекати за дверима, поки скінчиться інструктаж, бо вся інформація буде секретною. Ми можемо вас впускати, коли майор Денбі почне звіряти годинники. Гадаю, немає нічого таємного в точному часі. Поставимо в розкладі для вас півтори хвилини. Вам вистачить півтори хвилини?

— Так, сер. Якщо сюди не входить час, необхідний на те, щоб випустити з інструкторської атеїстів і впустити рядових.

Полковник Каткарт застиг на місці.

— Яких атеїстів? — ревнув він обурено, вмить він набрав виразу праведної І войовничої незгоди. — В моєму підрозділі атеїстів немає! Атеїзм протизаконний, хіба ні?

— Ні, сер.

— Дійсно ні? — здивувався полковник. — Тоді він антиамериканський, так?

— Не впевнений, сер, — відповів капелан.

— Зате я впевнений! — проголосив полковник. — Я не дозволю якійсь жменьці паршивих атеїстів зірвати богослужіння. Вони не отримають від мене жодних привілеїв. Нехай стоять, де стояли, і моляться разом з усіма. І до чого тут рядові? Якого чорта вони взагалі мають бути присутні?

Капелан відчув, як червоніє.

— Вибачте, сер. Я просто подумав, що ви захочете, щоб рядові також були присутні, адже вони полетять на завдання разом з офіцерами.

— Ні, не хотів. У них є свій Бог і свій капелан, хіба не так?

— Ні, не так, сер.

— Та що ви говорите? Хочете сказати, вони моляться тому самому Богові, що й ми?

— Так, сер.

— І він їх слухає?

— Думаю, що так, сер.

— Ну, хай йому біс, — відзначив полковник і пирхнув від подиву. За мить його настрій раптово зіпсувався, і він знервовано заходився пригладжувати рукою свої короткі чорні, сивіючі кучері. — Ви дійсно гадаєте, що слід було би впустити рядових? — спитав він стурбовано.

— Гадаю, що саме це і належить зробити, сер.

— Я б хотів, щоб їх не допускали, — зізнався полковник і забігав по кабінету, люто хрускаючи кісточками пальців. — Ох, тільки зрозумійте мене правильно, капелане. Я не те щоб вважаю, ніби рядові — брудні, вульгарні й посередні люди. Річ у тому, що в нас просто замало місця. Хоча, щиро кажучи, краще б наші офіцери не браталися з рядовими в інструкторській. Мені здається, їм досить того, що бачаться на бойових завданнях. Розумієте, капелане, дехто з моїх найкращих друзів — рядові, але ще ближче підпускати їх до себе я не збираюсь. Скажіть чесно, адже ви не хотіли б, щоб ваша сестра вийшла заміж за рядового вояка, хіба ні?

— Моя сестра — рядовий вояка, сер, — відповів капелан.

Полковник знову завмер на місці й уважно глянув на капелана, щоб пересвідчитися, що той з нього не насміхається.

— І що ви хочете цим сказати, капелане? Ви хотіли пожартувати?

— О ні, сер, — поспішно пояснив капелан з виглядом болісного занепокоєння. — Вона старший сержант морської піхоти.

Полковник завжди недолюблював капелана, а зараз відчував до нього ненависть і недовіру. Гостре передчуття небезпеки охопило його, і він задумався, чи капелан, бува, також не плете інтриги проти нього і чи капеланова смиренність не є часом зловісною машкарою, за якою ховається запекла гординя, що в глибині своїй лукава і безсоромна. Було щось кумедне в капеланові, і полковник невдовзі відгадав, що саме. Капелан увесь час стояв на «струнко», бо він забув сказати йому «вільно». Нехай і стоїть отак, мстиво вирішив полковник, просто щоб показати йому, хто тут головний, і вберегти себе від шкоди для власного престижу, визнавши свій недогляд.

Полковник Каткарт, мов лунатик, підійшов до вікна і, втупившись у нього важким, затуманеним поглядом, заглибився в понурі роздуми. Рядові завжди були ненадійні, вирішив він. Зі скорботним смутком дивився він униз, на полігон для стендової стрільби, який він звелів облаштувати для офіцерів свого штабу, і тепер йому пригадався той жахливий день, коли генерал Дрідл жорстоко вилаяв його в присутності підполковника Корна і майора Денбі й наказав відкрити полігон для всього бойового складу — і рядових, і офіцерів. Цей полігон для стендової стрільби був справжньою плямою на його репутації, змушений був визнати полковник Каткарт. Він був переконаний, що генерал Дрідл не забув про цей полігон, хоча, з другого боку, був також переконаний, що генерал Дрідл про нього не пам’ятає, а це насправді було дуже несправедливо, полковник Каткарт журився, бо сама собою ідея такого полігону для стендової стрільби мала б стати справжнім листком у вінок його слави, хоч насправді стала плямою на його репутації. Полковник Каткарт не міг точно підрахувати, скільки він втратив і скільки здобув з цим клятим стрільбищем, і йому захотілося, щоб поруч негайно опинився підполковник Корн і ще раз оцінив для нього цілу ту пригоду і розвіяв би всі його страхи.

Усе це дуже спантеличувало, усе дуже розхолоджувало. Полковник Каткарт вийняв з рота мундштук, сунув його сторчма до нагрудної кишені і з жалем заходився гризти нігті на руках. Усі були налаштовані проти нього, і він був засмучений до глибини душі через те, що в цю важку хвилину підполковника Корна не було поруч: допоміг би йому вирішити, що робити з тими молитовними зустрічами. Він узагалі не довіряв капеланові, оскільки той був усього лиш капітаном.

— Ви думаєте, — запитав він, — що недопущення рядових може стати перепоною для досягнення результатів?

Капелан завагався, знову відчувши себе на непевному ґрунті.

— Так, сер, — нарешті відповів він. — Думаю, цілком імовірно, що такий вчинок може понизити ваші шанси отримати відповідь на молитви за щільніший візерунок бомбування.

— Я про таке навіть не подумав! — вигукнув полковник, закліпавши очима, що стали мокрі, мов калюжі. — Тобто Бог може навіть покарати мене, розкидавши наші бомби?

— Так, сер, — сказав капелан. — Цілком імовірно, що Він може це зробити.

— Ну, тоді до біса молитви, — заявив полковник в пориві до незалежності. — Не збираюся влаштовувати ці кляті молитовні зустрічі, аби лише погіршити справи, — зневажливо реготнувши, він сів за стіл, устромив у рот порожній мундштук і на кілька секунд занурився в задумливе мовчання. — Я оце подумав, — зізнався він радше собі, ніж капеланові, — що молитва до Бога перед польотами, мабуть, не була вже аж така крута ідея. Редактори «Сатердей Івнінг Пост» могли б і не піти на співпрацю.

Полковник відмовився від свого проекту з жалем, оскільки задумав його цілком самостійно і сподівався з його допомогою яскраво продемонструвати всім і