read-books.club » Сучасна проза » Вода, павутина 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода, павутина"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вода, павутина" автора Нада Гашич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 64 65 66 ... 122
Перейти на сторінку:
Типу «яловичина — це смерть». Та так, якщо корова жива і зіб'є тебе з ніг, ще й стане тобі на голову. Тоді яловичина — смерть. Вона трохи дурнувата, але я думаю про неї так не тільки тому, що вона татова жінка, тому й типу нормально, що я думаю про неї все найгірше. Ні, вона не найгірша. Вона якась стукнута, як Горватка, але Горватка молодша від неї, тому цього так сильно не видно. А по татовій жінці видно відразу. Причому дуже. Коли на тарілочку вам покладе пляцка, відразу каже, що це з «інтегрального борошна[7]»; так я першим в класі вивчив слово «інтегральне» і мені тільки незрозуміло, що ті інтеграли роблять в математиці. Ось. Уявіть собі, як би то виглядало, якби всі на світі, даючи комусь щось їсти, відразу повідомляли, з чого ця страва складається. Або хтось дивиться на дерево, а ти йому відразу кажеш, що таке хлорофіл. Це мені також відомо з «Нешенел джеографік». Чи їдеш ти в трамваї, а між оголошенням зупинок тобі розказують про двигун трамвая, або ні, це поганий приклад, бо це, може, було би цікаво. Трохи дивно, що тато з нею одружився, але він не дурний. Навіть розумний, але йому типу соромно, що він розумний, і він типу більше мовчить, і каже, що краще писав би, ніж говорив. У цьому я на нього не схожий, бо я не говорив би і не писав би. Ну добре, ми трохи схожі. І він, і я всередині розумніші. А буде супер, якщо і я так оженюся, як і він. Наприклад, з Горваткою. Нііі… Горватка нііі… Має він і достатньо позитивних рис. Наприклад, коли я був малим, він нікому не дозволяв мене страшити. Інші діти боялися, а я боявся тільки тоді, коли мав температуру, бо мені здавалося, що щось не зовсім чорне, більше якесь фіолетове, як чорнило, сидить біля дверей, закутане у величезні метеликові крила. Я сказав про це мамі, а вона почала плакати і сказала: «Не бійся, сонечко, там нічого нема», а я ще більше настрашився, бо мені здавалося, що мама не бачила того, що дуже-дуже добре видно. А тоді я про те саме сказав татові, і мій старий пішов до дверей і так копнув ту фіолетову гадину, того величезного метелика, чи що це таке було, що я того більше ніколи не бачив, незважаючи на температуру. От, тепер я розтерендів, чому не люблю метеликів. Якийсь час, коли я був малим, називав тата татусь-длакусь. Типу, він був безстрашний, як дракон.

Чи мій тато теж розмовляє отак всередині? Не знаю. Думаю, я би злякався, якби дізнався, що мій тато розмовляє всередині. Якщо і розмовляє, то не перескакує так як я, дурний Давид, з одного на друге, а складає все по порядку. Схоже до мого діда. Але не так само.

Давидів тато складає по порядку

І зараз, коли пишу про свою колишню дружину, мушу повернутися до батька. Мій батько не прийняв моєї колишньої дружини, і йому навіть не спадало на гадку дозволити їй поселитися в нас на Водниковій. У неї були причини залишитися у своїй трешнєвській хаті, бо виникли якісь складнощі з майновими правами на хату, та й здавалося їй, що вона ще потрібна своїм молодшим сестрам. Так я опинився на Трешнєвці, серед знайомих мені людей, але насправді таких чужих, віддалених у всьому-всісінькому, що зараз я дивуюся, як я витримав з ними стільки, скільки витримав.

Так. Тепер мені здається, що мій батько не єдиний, хто від моменту знайомства з моєю дружиною не терпів її. Тепер я усвідомлюю, що я її теж не міг терпіти. Причому від самого початку стосунків. Знаю, що це звучить божевільно, але ви, імовірно, краще від мене розумієте, що процес закохування і тривання закоханості — нічим не поясненні метафізичні прояви і наслідки нашої гормональної системи, і що від моменту закоханості можливо тверезо усвідомлювати, що ту людину, всю, в комплексі, загалом, з її звичками, її походженням, розмірковуваннями, прагненнями, ставленням до світу і навіть виглядом насправді не годні витримувати. Але як можливо таке, щоб ми не могли встояти перед нею, це навіть розумнішим за мене незрозуміло, тому я й не буду мучитися цим і в жодному разі не шукатиму у дурних історіях і фразах на зразок «вона змінилася» виправдань. Вона не змінилася.

Вона не змінилася. Повірте мені, вона така, якою є завжди, від моменту, коли я її зустрів, і я ні в чому не можу їй дорікнути. Ми познайомилися десь на початку дев'яностих. Ми обоє були трохи запізнілими студентами, але тоді це було нормально, воєнні обставини були всьому виправданням. Це був час якоїсь воєнної ейфорії, єдності, коли перукарки і лікарки, викладачки і офіціантки, журналісти і водії трамваїв, психіатри і поліціянти говорили одне й те, думали про одне й те, а, очевидно, й відчували одне й те. Ви думаєте, я був іншим? Ні. Я вірив усьому, говорив те, що й інші, душею й серцем уболівав за наших, до глибини душі ненавидів ворогів, і не лише ненавидів, щиро вважав їх нижчими створіннями

1 ... 64 65 66 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода, павутина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода, павутина"