Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

і не тільки художні, але й науково-популярні, документальні чи навіть мультиплікаційні. Пізніше у Ялті на базі приватних фабрик Ханжонкова було створено Ялтинську кіностудію дитячих та юнацьких фільмів (1919 р.). У пам’ять про зачинателя кіно в Україні щорічно проводяться «Дні Ханжонкова на Батьківщині». Починаються вони в Макіївці, де він народився, а потім його день народження відзначають у Ялті.

* * *

У 1927 році почала працювати відома українська кіностудія – Київська кінофабрика (з 1957 р. – Національна кіностудія ім. О. Довженка). У 1928 році тут було знято короткометражну художньо-документальну стрічку «Одинадцятий» видатного кіно-публіциста Дзиґи Вертова. А у 1930 році він сторив перший звуковий документальний фільм «Симфонія Донбасу». Ще одну його кінострічку – «Людина з кіноапаратом» – у 1964 році на ХІІІ Міжнародному кінофестивалі у Мангеймі відзначили серед дванадцяти кращих документальних фільмів усіх часів.

* * *

Першим кольоровим фільмом в історії українського кіно стала стрічка «Сорочинський ярмарок» (1930 р.) режисера М. Екка.

* * *

Перший український анімаційний фільм – «Казка про солом’яного бичка» – було знято у 1927 році в Харкові.

* * *

Серед зачинателів національного українського кіно був талановитий скульптор та режисер Іван Кавалерідзе (1887–1978). Ним було знято такі шедеври української класики, як кіноопери «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм», в яких героїв озвучували відомі співаки М. Литвиненко-Вольгемут та І. Козловський.

* * *

У 1943 році кінорежисер та сценарист, уродженець Одеси М. Донськой (1901–1981) зняв фільм за романом В. Василевської «Райдуга» з Н. Ужвій у головній ролі. Ця стрічка стала визначною подією у кіномистецтві, її демонстрували у багатьох країнах світу, в тому числі і у США. У 1945 році фільм отримав нагороду Американської кіно-академії («Оскара»), а президент США Ф. Рузвельт, подивившись його, сказав: «Народ, здатний створити такий фільм, непереможний». Наступну стрічку про війну – «Нескорені» – М. Донськой зняв уже в Києві, у 1945 році. Головну роль у ній зіграв чудовий український актор А. Бучма. Наступного року цей фільм отримав Золоту медаль на VII Міжнародному кінофестивалі у Венеції.

* * *

У Олександра Довженка, якого зарубіжні колеги називали «поетом вічного життя», було багато різних талантів: кінорежисер, сценарист, документаліст, письменник, художник та педагог. Вони вповні проявилися вже у перших кіношедеврах: «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Ці фільми високо поціновані не лише в країні, але й поза її межами. Та протягом двох десятиліть влада усіляко обмежувала творчу свободу художника. Тільки у 1944–1945 роках він зміг написати славетну «Повість вогняних літ», та поставити за нею фільм йому все ж не дали. Створивши сценарій «Поеми про море», обновивши сценарій забороненої «Землі» та закінчивши повість «Зачарована Десна», О. Довженко пішов з життя. Фільм Довженка «Земля» увійшов до десяти найкращих фільмів усіх часів та народів.

* * *

Свій відомий фільм «Щорс» Олександр Довженко знімав у 1939 році в с. Єреськи Харківської області.

* * *

Ще один населений пункт Харківської області – Російська Лозова – став у 1937 році одним з місць зйомок фільму Сергія Ейзенштейна «Бєжин луг». А найзнаменитіший свій фільм «Броненосець Потьомкін» великий режисер знімав у 1925 році в Одесі.

* * *

Знаменною подією в історії українського кіномистецтва став фільм Сергія Параджанова (1924–1990) «Тіні забутих предків», знятий за повістю М. Коцюбинського. Він став свідченням нового розквіту національного поетичного кіно, продовженням геніальної спадщини О. Довженка. Ця стрічка отримала 28 призів на міжнародних фестивалях та 21 – у країні! Але таке високе визнання картини не позначилось на трагічній долі режисера, що її створив: за сфабрикованими звинуваченнями Параджанова засудили до п’яти років ув’язнення, потім був ще один вирок… Тільки у 1984 році режисер зміг повернутися до роботи.

Кадр з фільму «Тіні забутих предків»

* * *

У низці найпоетичніших творів українського кіно є і талановиті фільми Юрія Іллєнка: «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою». Остання картина з успіхом пройшла у Токіо, Монреалі, Парижі та Нью-Йорку, але була практично невідома в Україні, і тільки після здобуття незалежності отримала визнання і на батьківщині.

* * *

Яскраво виражений національний характер мали усі герої, створені у кінематографі видатним актором Іваном Миколайчуком (1941–1987). Усю душу він вклав у роль Тараса Шевченка у фільмі «Сон» (1964 р.), неперевершено зіграв у «Кам’яному хресті», «Захарі Беркуті» та «Білому птахові з чорною ознакою». Успішним режисерським дебютом Миколайчука стала картина «Вавилон ХХ», в якій він був також співавтором сценарію та виконавцем головної ролі. Та його мистецтво не вписувалося у рамки соцреалізму, а національна свідомість актора дратувала владу. Тільки після смерті за видатний внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва його було нагороджено Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

* * *

Найбільш самобутнього й талановитого українського кіноактора, режисера та сценариста Леоніда Бикова (1928–1979) і досі шанують глядачі. У його фільмах «В бій ідуть тільки „старики“» і «Ати-бати, йшли солдати» відобразилася душа актора, про яку одного разу сказали, що вона «як окраєць хліба, хоч до рани прикладай». Вони насичені добротою та світлом. Останній свій фільм «Прибулець» Биков хотів присвятити боротьбі з лицемірством та байдужістю. Однак трагічна загибель у автокатастрофі не дозволила цьому задуму здійснитися. Пам’яті цієї надзвичайної людини і талановитого художника присвячено фільм «…Той, якого любили усі». Його іменем названо одну з малих планет та два літаки – Су-27 та МіГ-29, на бортах яких написано «Маестро Леонід Биков». На них і досі літають найкращі екіпажі України.

* * *

Відомий режисер Роман Балаян завжди знімав кіно «поза часом», ніколи не намагався вписатися у жорсткі ідеологічні рамки «епохи застою» і тому увійшов у плеяду культових режисерів. Досі актуальними лишаються зняті ним у різні роки фільми «Польоти уві сні та наяву», «Бережи мене, мій талісмане» та «Світла ніч», відзначені призами на різноманітних міжнародних фестивалях.

* * *

Фільми Кіри Муратової, режисера Одеської кіностудії, мають своєрідний стиль, який вгадується одразу. Коли дивишся такі її фільми, як «Короткі зустрічі», «Астенічний синдром», «Довгі проводжання», «Переміна долі», «Настроювач», незмінно виникає відчуття їх справжності, прориву до глибин психологічних станів людини. Нині навіть важко уявити, що така талановита людина у радянські часи роками сиділа без роботи,