Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"

Файфель роззирнувся. До кого вона говорить? Нікого, окрім нього, на вулиці не видно.

«Отже, жінка схожа на Ривку говорить до мене, — зробив висновок. — Понадто: вона назвала мене Файфелем. Авжеж, мене справді звати Файфелем. У цьому нема жодного сумніву». Його подиву не було меж: виявляється, у Львові в такому самому будиночку мешкає така сама Ривка і в неї — диво-дивнеє! — чоловік на ім’я Файфель. «А ще ж він вочевидь капка в капку вилитий я! Оце то пригода!»

— Ну, чого ти стоїш? — прокинула його із задуми жінка. — Вечеря холоне.

Якусь хвилю він вагався, але врешті таки увійшов до хати, сів до столу і став вечеряти, час від часу зиркаючи на двері, чи не з’явиться другий Файфель. Цікаво, що він скаже, побачивши свого двійника з Холму. По вечері діти полягали спати, Ривка розстелила ліжко і почала роздягатися, а львівський Файфель усе ще не з’являвся. Ну, не, то не. Може, вранці прийде. І Файфель ліг коли Ривки та з утоми вмить заснув.

Однак львівський Файфель не прийшов ні завтра, ні позавтра, тижні минали за тижнями, місяці за місяцями, а він не з’являвся. Проминув рік, а Файфель і далі мешкав собі ві Львові, йому було добре, навіть львівська Ривка подобалася йому куди сильніше за холмську, бо таки менше гдирала. Інколи спадало йому на гадку: а може, вернутися врешті додому, до рідного Холму, за яким сумував, але тут таки ту гадку і відганяв. Що він скаже холмській Ривці? Де пропадав? Що пояснить дітям? Ні, вже краще залишатися у Львові. Та, зрештою, могло статися й таке, що львівський Файфель саме подався до Холму і так само натрапив на його хату, а холмська Ривка закликала його вечеряти і він залишився жити в його хаті і живе собі та й живе, га?

Файфель купує козу

А раз Файфель вирішив, що треба йому купити козу. Зібрався він на торг, вибрав найкращу козу, яку тільки побачив, і рушив назад. Але дорогою зупинився у корчмі, аби відпочити й перекусити, а козу прив’язав до плоту. А що був дуже втішений своєю козою, що так її вигідно купив, та ще й виторгував у продавця гендляра золотого, то замовив собі ще й горілочки.

Тим часом корчмар підмінив йому козу своїм старим цапом, який був такої самої барви. Файфель після почастунку нічого не помітив, узяв цапа за мотузку і привів додому. Жінка, як побачила, кого він привів, то аж руками сплеснула:

— І то має бути коза?

Вхопила качалку і ну свого п’яненького чоловіка лупасити. Але захмеленому Файфелю геть усе з голови вилетіло, пам’ятав тільки, що заплатив чотири золотих за тварину з великим вим’ям.

— Ну, то, певно, тобі підсунув цього зачуханого цапа той свинтус на торзі. Завтра з самого ранку підеш знову на ярмарок і приведеш козу, за яку ти заплатив добрі гроші. А якщо він буде щось крутити, то загрозиш йому стражниками.

Бідний Файфель наступного ранку знову вибрався в дорогу. Зажурений тим клопотом, який спав йому на голову, зайшов до корчми і пожалівся корчмареві, що йому сталося, бо мусить знову плуганитися на ярмарок, сваритися з гендлярем і кликати на нього поліцію.

Корчмар вгостив його чаркою, а поки Файфель вгощався, він хутенько відв’язав цапа від плоту, а прив’язав козу, бо подумав, що його може чекати неприємність, якщо Файфель виявить, що гендляр таки продав йому козу.

Файфель знову нічого не помітив і подався на торг, обдумуючи дорогою, що він скаже гендляреві та як буде погрожувати поліцією.

Але гендляр щиро здивувався:

— Про якого цапа цей вар’ят говорить? Та погляньте, чи це не коза, яку він учора купив? А я, дурний, ще йому одного золотого спустив!

Файфель, уже нічого не тямлячи, потягнув додому. І так йому в голові було маркітно, що не міг не забрести знову до корчми, де так гарно запив і свою радість, і своє горе. А корчмар уже постарався, аби Файфель добряче залив очі і не помітив, що козу знову підмінили цапом.

Вся єврейська община Холму зібралася, щоб побачити, кого цього разу приведе Файфель з торгу. І коли вони побачили цапа, то були так ошелешені, що відразу зібрали раду, яка радилася сім днів і сім ночей, поки не дійшла висновку, що коли вести козу з торгу до Холму, то вона перетворюється на цапа, а коли назад — цап стає козою. І постановили, що віднині забороняється купувати кіз на тому торгу.

Єврейські легенди

Чесна громада

Про жидівську громаду Рудна ніхто нічого доброго сказати не міг. Все, що погано лежало, руднівські євреї справно тягли додому. Комори їхні забиті були різноманітним дрантям.

Якось раббі з Чехії їхав до Львова і застав його в дорозі вечір, от він і вирішив заїхати до рабина в Руднім, аби залишити в нього гроші та коштовності, бо боявся львівських злодіїв. Місцевий рабин похвалив обережність колеги, але відмовився прийняти скарбничку.

— Хіба що її віддасте у присутності старшин общини.

Учений чоловік з Чехії погодився. Рабин закликав найстарших громадян і в їхній присутності перерахували дукати, оглянули коштовності і урочисто замкнули скарб в синагозі.

Вісім днів пізніше, повертаючись з подорожі, затримався раббі в містечку, і, завітавши до свого товариша, попросив повернути гроші. Але яким великим було його здивування, коли поважний сивий рабин освідчив, що йому нічого про це не відомо.

Обурений чеський рабин вигукнув:

— На щастя, ви самі зажадали, аби я залишив скарб при свідках. Ви ж і закликали старшин та найповажніших людей.

— Добре, — відказав зовсім спокійно рабин, — послухаймо, що ті свідки нам розкажуть.

Шамес поквапився закликати їх, а коли вони усі до одного зібралися, то рабин з Чехії став їх питати, чи пригадують вони, за яких обставин залишив їм свій скарб.

Але жоден з них не міг собі пригадати цього факту. Усі вони заперечили, ніби колись були свідками подібної події.

Чеський рабин заціпенів від несподіванки і дивився на них виряченими очима, не рушаючи з місця. Коли усі, що