Читати книгу - "Сплячі красуні"

— Ти вже майже виборсався, — казала вона. — Треба тільки трохи довше утримуватися від того, щоб когось не вбити, — казала вона. — Дозволь своєму мозку зробити тебе багатим, — казала вона.

Шен говорила так, наче цей світ мало що значив для неї, і якось це змушувало Клінта хотіти зробити так, щоб він мав значення — для неї, для нього.

Він почав бігати і припинив битися. Це за короткою версією. У довгій була Шеннон, Шеннон на сонечку, Шеннон спонукає його бігати швидше, подаватися на стипендію, триматися своїх книжок і подалі від бічних доріжок. Шеннон, яка покритою целулоїдом гральною картою (винова краля) віджимає замок на дверях хлопчачого поверху і прослизає в кімнату Клінта.

— Ого-го, — мовила вона, побачивши Клінта у формі його команди: майка на шлейках і труси з високими вирізами. — Якби я правила світом, усі хлопці ходили б у таких трусах.

Шеннон була шикарною і була розумною, і мала повні трюми власних проблем, і Клінт вважав, що, мабуть, вона врятувала йому життя.

Він вступив до коледжу. Це вона порадила йому вступати, а коли він вагався (заговоривши про армію), вона наполягла. Сказала:

— Не будь мугиряка, вчитися тягни свою сраку.

Так він і зробив, і вони втратили контакт, бо телефонні дзвінки надто дорогі, а листи забагато жеруть часу. Минуло років вісім чи дев’ять між його від’їздом на навчання в коледжі і їхньою новою зустріччю в Окрузі Колумбія. 2001? 2002? Він тоді приїхав у столицю на один семінар у Джорджтауні[172] і залишився там на ніч через проблеми з машиною. Лайла казала, що він може десь сходити й напитися, але йому заборонено цілувати розпачливих жінок. Може поцілувати якогось розпачливого чоловіка, якщо від цього абсолютно ніде дітися, але не більше одного.

Бар, у якому він натрапив на Шен, вирував студентами. Вона працювала офіціанткою.

— Агов, приятелю, — штовхнула вона Клінта стегном, ставши поряд з ним перед шинквасом. — Колись я знала одного парубка в общазі, дуже схожого на тебе.

Вони довго обіймалися, хитаючись із боку в бік у руках одне одного.

Вигляд вона мала втомлений, але загалом ніби була в порядку. Їм вдалося урвати хвилинку, щоб усамітнитися в кутку під блимотливою рекламою «Молсона»[173].

— Де ти обертаєшся? — спитала вона.

— У глухому закутті. Три-Окружжя. Містечко зветься Дулінг. Звідси день машиною. Доволі мальовнича місцевість.

Він показав їй фото чотиримісячного Джареда.

— Ой, яке гарне. Ну, хіба все те не було вартим цього, Клінте? Я собі теж таке хочу.

На віях Шеннон зблиснула роса. Люди навкруг них волали. Вже майже настав новий рік.

— Нумо, — торкнувся він її. — Нумо, все гаразд.

Вона скинула на нього очі, і всі ті роки стерлися, і вони немов знову були юними.

— А чи так? — запитала Шеннон. — Чи все гаразд, Клінте?

6

За плечем директорки, по той бік вікна, надвечірні тіні плямували город, де росли ряди латуку і горох оплітав зроблені з відходів деревообробки трельяжі. Говорячи, Котс тримала обома руками чашку з кавою.

Ота чашка! Клінт міг би виплеснути її на матню Дону Пітерзу, а потім врізати нею його у вухо!

Був такий час, до того, як він запізнався з Шеннон Паркс, коли він саме так би й зробив. Клінт нагадав собі, що він все ж таки батько і чоловік, лікар, людина, в якої забагато сивини у волоссі, щоб потрапляти в пастку насильства. Він збирався невдовзі скінчити свою зміну і поїхати додому, до дружини, до сина, до гарного пейзажу з басейном і заднім двором за скляними дверима. Бої за молочні коктейлі залишилися в минулому житті. Та все ж таки, загадувався він, з чого була зроблена та кавова чашка, може, з тієї твердої кераміки, яка ніколи не розбивається, навіть якщо впустити її на кахляну підлогу?

— Ви тримаєтеся доволі впевнено, — зауважила Дженіс Котс.

Пітерз погладив пальцем собі вусики.

— Директорко, я просто насолоджуюся, думаючи про те, як мій адвокат зробить мене мільйонером завдяки такому беззаконному звільненню. Думаю, куплю собі яхту. А ще, мене виховували джентльменом, тож мені не важливо, як мене зараз ганять. Отже, виганяйте мене. Чудово, але доказів у вас нема. Я притягну вас до суду.

Він поглянув на Клінта, який стояв біля дверей.

— З вами все гаразд? Я бачу, ви стоїте там і стискаєте кулаки, хочете накласти какавельку, чи що?

— Пішов нахуй, — промовив Клінт.

— Отакої? Це неввічливо, — сказав Пітерз. Усміхнений, показуючи зуби кольору штифтової кукурудзи[174].

Котс ковтнула кави зі щойно налитої чашки. Гіркий смак. Тим не менш, вона знову зробила ковток. Настрій мала оптимістичний. День видався сущий апокаліпсис, але її дочка їде додому, а сама вона нарешті здихається Дона Пітерза. Серед усіх цих фекальних куп, як нагорода, врешті-решт зблиснули кілька перлин.

— Ви справжній покидьок, але вам пощастило, що ми не можемо зараз вчинити повною мірою з вами так, як ви на це заслуговуєте.

Вона дістала з кишені жакета пластиковий пакетик. І показала його, струснувши. В пакеті лежали дві ватяні палички.

— Ось, бачите, ми таки маємо докази.

Усмішка Пітерза вицвіла, намагаючись здаватися впевненою, але поганенько.

— Це ваша сперма, Донні-бой. З водяного автомата. — Котс хильнула великий ковток паскудної кави і промокнула собі губи. — Тільки-но все вляжеться і ми зможемо оформити все з вами так, як ви на те заслуговуєте, підете до в’язниці. Добра звістка: закритих за сексуальні злочини там тримають у спеціальному крилі, тому ви, можливо, виживете; є й погана: навіть з хорошим адвокатом ви просидите там довгенький час. Утім, не хвилюйтеся, мене ви все одно бачитимете під час слухань щодо умовно-дострокового звільнення. Я в тій раді, знаєте.

Директорка відвернулась до інтеркома і натисла кнопку виклику:

— Бланш, ти можеш нашукати свіжий пакет кави? Ця просто жахлива.

Вона почекала хвильку на відповідь, а потім знову натисла кнопку.

— Бланш? — Котс відпустила кнопку. — Мабуть, десь вийшла.

Директорка знову обернула свою увагу до Пітерза на дивані. Усмішка його вже цілком зникла. Офіцер важко дихав, проводячи язиком за губами, явно уявляючи собі потенційні наслідки тесту ДНК з речових доказів, якими йому щойно помахали перед обличчям.

— А поки що, — сказала директорка, — просто здайте свою форму і значок. — Можливо, казати вам, що в нас є проти вас докази, було помилкою з мого боку, але я не могла втриматися від такої нагоди позловтішатися. Вам це подарує кілька вільних днів, поки не стукне