Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

class="a">[171]Джеймс Трауб, «Настав час елітам повстати проти нетямущих мас», Foreign Policy, 28 червня 2016 року. Звісно, це означало б ризикувати тим, що вас відразу звинуватять у жахливому елітаризмі — це звинувачення в Америці завжди було вагомішим, ніж у більш стратифікованих культурах Європи та світу. Як визнав сам Трауб, «варто сказати, що люди спантеличені, і завдання лідерів у тому, щоб усе їм пояснити. Чи це елітаризм? Може, і так; можливо, ми настільки схильні переходити на особистості, що зараз елітаризмом уже є довіра до аргументів, фаховості та уроків історії».

Попри все, професіонали із низки галузей у багатьох країнах уже, здається, ситі цим досхочу. Іронічно, але після виходу моєї оригінальної статті про смерть фаховості зі мною зв’язалися науковці, лікарі, юристи, викладачі й багато інших фахівців із Америки та інших країн. Вони розповіли не лише про своє роздратування, але й про гнів і засмучення через зруйновані стосунки з пацієнтами, клієнтами, студентами і навіть друзями. І все це відбулося через те, що фахівці нарешті вимагають припинити хибні повчання щодо тем із їхньої сфери компетенції.

Особливо, здається, це все набридло лікарям. Візьмімо недавній смішний приклад: у 2015 році Кіммел (знову він) запустив сатиричну соціальну рекламу, де справжні лікарі з лайкою виступали проти впертих пацієнтів, які боялися щеплень. «Пам’ятаєте, коли у вас був поліомієліт? — питав один із лікарів. — Ні, не пам’ятаєте, бо ваші батьки вас /лайка/ вакцинували». Інший казав: «Я що, повинен витратити свій єдиний вихідний на те, щоб поговорити з вами, ідіотами, про вакцини?..». І тут утручався ще один лікар, продовжуючи: «Бо ви послухали якогось мудака, що прочитав розсилку в електронній пошті?».

Відеоролик Кіммела став вірусним, про нього писали головні медіа і його подивилися (на момент, коли я це пишу) більше восьми мільйонів разів тільки на ютубі. Реакція, звісно, була швидкою. Сайти на зразок Infowars.com і блогери, які виступають проти щеп­лень (ну, звісно), називали лікарів невігласами, інструментами корумпованої системи та іншими звичними образливими словами. Але хвиля антивакцинації зараз, схоже, спадає — частково через те, що професіонали та їхні прихильники вирішили користуватися медіа та інтернетом так само, як і прихильники теорій змов.

Ці зусилля в медіа врятують життя деяким дітям, але цього недостатньо, щоб побороти кампанію проти усталених знань або щоб знешкодити її вплив на американську демократію. Зрештою, фахівці не можуть вимагати, щоб громадяни звертали увагу на довкілля. Не можуть наполягати на тому, щоб люди нормально харчувалися чи більше приділяли часу спорту. Вони не в силах за вухо відтягти громадян від останніх реаліті-шоу й змусити натомість подивитися на мапу. Не можуть вилікувати нарцисизм, видавши указ.

Нехай це звучить трагічно, але я думаю, що можливим розв’язанням може стати небачена катастрофа. Це може бути війна або економічний колапс. (Маю на увазі масштабну війну, що торкнеться Америки більше, ніж віддалені конфлікти, де б’ються хоробрі добровольці, або справжню велику кризу, а не просто економічний спад початку ХХІ століття). Це може вилитись у демагогію невігласів (цей процес уже почався в Сполучених Штатах і Європі) або в прихід до влади технократів, яким забракне терпіння і вони перетворять голосування на просту формальність.

Для виникнення яскравої інтелектуальної та наукової культури на Заході й у Сполучених Штатах знадобилася демократія й покірна толерантність. Без цих чеснот знання та прогрес стануть жертвами ідеологічних, релігійних і популістських атак. Нації, що спокусилися на таке, пережили жахливі епізоди, включно з масовими репресіями, матеріальною та культурною бідністю й поразками у війні.

Я все ще вірю в американську систему і в те, що народ Сполучених Штатів здатен позбутися самозаглиблення та ізоляції й узяти на себе громадянські обов’язки. Йому це вдалось у 1941-му, потім знову після випробування В’єтнамом і Вотерґейтом і ще раз — після терактів 11 вересня 2001 року. Утім, щоразу американці відкочувалися назад у самовдоволення і щоразу яма невігластва та незадоволення, яку самі собі копали, ставала глибшою. Колись вони вже можуть не побачити звідти світла.

Можна лише сподіватися, що поки це станеться, громадяни, експерти й політики почнуть важке (і поки ніким із них не бажане) обговорення ролі фахівців та освічених еліт в американській демократії. Реагуючи на виступ Трампа щодо його номінації від республіканців, Ендрю Салліван у 2016 році попереджав, що «еліти все ще важливі для демократії».

Вони важливі не тому, що є ворогами демократії, а через те, що є головними інгредієнтами для її порятунку від самої себе. Політикум може мати недоліки, бути деморалізованим, шанобливо ставитися до алгоритмів в інтернеті та до примітивних промов обдарованого демагога, але не варто списувати майже унікальне та стабілізуюче поєднання демократії й відповідальності еліт.

Може, це звучить шокуюче, що нам потрібні еліти в епоху демократії, особливо тоді, коли існує така нерівність розподілу багатств і коли еліти весь час помиляються. Але нам вони потрібні саме для того, щоб захистити цю дорогоцінну демократію від її дестабілізуючих побічних ефектів.[172]

Демократія, як було відомо Скрутейпу Льюїса, означає систему правління, а не буквальну рівність. Усі голоси в демократії рівні, але думки — ні, і що швидше американці встановлять нові базові правила продуктивної співпраці освічених еліт із суспільством, яке вони обслуговують, то краще.

Фахівцям завжди треба пам’ятати, що вони — слуги, а не пани демократичного суспільства та уряду республіки. Утім, якщо роль громадян — бути панами, вони мають озброїтися не лише освітою, а й громадянськими чеснотами, що змусять їх бути залученими до розвитку власної країни. Обивателі не впораються без фахівців, і вони мають покірно змиритись із цією реальністю. Фахівці зі свого боку повинні змиритись із тим, що їхні поради — хай вони й здаються очевидними та правильними — не завжди будуть сприйняті в демократичному суспільстві, яке може не поділяти їхні цінності. Адже якщо розуміти демократію як безкінечне вимагання незаслуженої поваги до необґрунтованих думок, можна чекати будь-чого, зокрема настання кінця демократії та республіки як такої.

Принаймні це моя фахова думка на тему. Я можу помилятися

Примітки

1

В англійській мові кома перед сполучником і в переліку з трьох або більше компонентів, щодо необхідності якої останнім часом ведуться дебати.

2

Прайд Чіґведере та ін., «Оцінюючи втрачені переваги застосування антиретровірусних препаратів у Південній Африці», Journal of Acquired Immune Deficiency Syndromes 49 (4), 1 грудня 2008.

3

Кайл Дропп, Джошуа Кертцер і Томас