Читати книгу - "Замирення"

— Чи вони нудніші та стомливіші за вашу роботу з пластиком?

— Я не планую нікого вбивати. Я ніколи нікого не вбила. Я планую взяти зразки. Планую вчитися так сумлінно, як тільки можу, і обходити в цьому всіх, хто не дотримується приписів завдання. — Знову ці тверді інтонації, плече розвернуте до тебе, щоб заблокувати, поставити загороду. Якби це був боксерський двобій, за цим виставленим плечем пішли б або різкий випад, або тіло збили б з ніг.

— А що ви робитимете, якщо самі виявитеся загрозою для інших?

Біологиня сміється з цього запитання і відповідає на це таким прямим поглядом, що тобі доводиться дивитись у ці очі.

— Якщо я — загроза, значить, не зможу зупинити сама себе, так? Якщо я — загроза, то, напевно, Нуль-зона переможе.

— А що ви скажете про вашого чоловіка?

— А що про мого чоловіка? Він помер.

— Хіба ви не сподіваєтеся дізнатися, що сталося з ним у Нуль-зоні?

— Я сподіваюся знайти Нуль-зону в Нуль-зоні. Сподіваюся принести користь.

— Хіба це не надто бездушно?

Вона нахиляється вперед, посилає тобі такий погляд, що ти ледве зберігаєш спокій. Але це добре, хай буде антагонізм. Фактично, будь-що допомагає тобі, як допомагає їй, допомагаючи їй позбутися найменших слідів корупції, до якої ти, може, вдаєшся, яку ти запозичила геть несвідомо.

Вона каже:

— Це ваша самоомана, зовсім чужої людини, проектувати на мене мотиви та емоції, які ви вважаєте прийнятними. Гадати, що ви можете залізти мені в голову.

Ти ж не можеш поділитися з нею тим, що інших кандидатів було легко розкусити. Топограф стане душею експедиції, її кістяком, такий простуватий, без слідів латентної агресивності. Антропологиня забезпечить емпатію та чутливість до нюансів, хоча ти не певна, чим є її прагнення показати себе — плюсом чи мінусом. Вона прямуватиме далі, докладаючи всіх зусиль, але що подумає про це Нуль-зона? Лінгвістка надто балакуча, самоаналізу їй бракує, але найнята з Південного Округу та продемонструвала повну лояльність, причому не раз. Улюблениця Лоурі, з усіма наслідками.

До співбесіди ти зустрілася з Вітбі, який втрутився в цю дискусію, у твоєму офісі, доки розгорявся той безлад. Основною темою була сама біологиня: важливість зберігати її в параноїдальному, ізольованому та асоціальному стані, який відбувся зсув у біохімії її мозку, що, можливо, є наслідком таємного експерименту Лоурі, спроб штучно викликати… — а оскільки її чоловік уже пішов до Нуль-зони, «був нею прочитаний», це являє собою унікальну нагоду зробити «метрично», завдяки цьому «зв’язку», тому що «такого раніше не відбувалося». Тож, у певному сенсі, біологиня уже зробила зв’язок із Нуль-зоною, ще не встигнувши до неї вступити. Це може призвести до того, що Вітбі називає «теруарним передбаченням».

Експедиція до Нуль-зони з біологинею буде іншою, ніж з Вітбі. Ти не будеш лідером, хіба що буде так, як от в універмазі, куди ти іноді підлітком ходила з батьком, — здається, ішла окремо від нього, але завжди роззираючись, щоб бачити, куди прямує тато.

Доки триває співбесіда, ти більше й більше переконуєшся, що нутряне відчуття тебе не обманює. Так чи інакше, але ти згадуєш Нуль-зону. Біологиня нагадує тобі, як ти була у Нуль-зоні.

Решта фактів особової справи біологині просто захоплює сконцентрованістю, своєю обмеженістю, але водночас і багатющим змістом. Ти їдеш пустелею з нею, у малесенькому автомобільчику, щоб перевірити нори, вириті печерними совами. Ти загубилася на плоскогір’ї, що височить над незайманим узбережжям, тебе переслідує пума у місцині, де трава кольору золота й сягає колін, а дерева почорніли від вогню, сріблясто-сиві від попелу. Ти дерешся нагору серед нехворощі, величезних кам’яних брил, і кожен м’яз твоїх ніг бунтує, ниє, але все одно ти одержима несамовитим шалом, який тримає тебе на ногах, не даючи впасти від виснаження. Ти повертаєшся з нею на першому курсі навчання, коли вона винятково відверто зізналася сусідці по кімнаті, що прагне усамітнення, а наступного дня знову переїхала до себе на квартиру, та гуляла п’ять миль від кампусу, у цілковитому мовчанні, сприймаючи світ крізь дірку в своїй туфлі.

Ти певна, що тобі доведеться чимось відволікти Лоурі, щоб відвернути його увагу від біологині, але, хоч би якою була ціна за це, ти замовляєш на всіх віскі у барі Чіппера, — замовляєш віскі кожному в барі, для різноманіття, усім чотирьом присутнім. Тому що вже пізно, тому що будень, тому що Чіппер уже не першої молодості, а клієнти старішають і старішають. Як і ти. Лікар сказав, що у тебе в яєчниках розвивається рак, і метастази поширяться на печінку дуже швидко, не встигнеш оком моргнути, навіть звикнути до цієї думки. Ось інша річ, якої нікому не слід знати.

— А доки ми змогли навіть помислити про те, щоб продати цей будинок, — розповідає тобі Ріелтор, — нам довелося обідрати десять шарів шпалер. Усе, що робила та жінка всі десять років, — переклеювала шпалери у своєму будинку. Сила-силенна тих шпалер, сам чорт в’язи скрутить, і таких кричущих, аж ряхтять — наче вона полюбляла світлофор. Загортала свій будинок у фантик, тільки всередині. Кажу тобі, досі ще ніколи такого не бачила.

Ти киваєш головою, усміхаючись, нічого не кажучи на відповідь, але залюбки слухаєш. Надзвичайно зацікавлено.

Це простий старий нормальний рак, нічого схожого на той бистроплинний напад, якого зазнала остання одинадцята експедиція. Це просте старе життя, яке ловить тебе у гонитві, намагаючись убити, і ти можеш або приймати жорстку хіміотерапію й покинути Південний Округ, і вмерти в будь-якому разі, або можеш прорипіти ще досить довго, щоб приєднатися до дванадцятої експедиції й разом з біологинею востаннє перетнути межу. Ти й раніше берегла таємниці. Чи ж ця остання?

До того ж відкриваються й інші, цікавіші таємниці, адже Ґрейс нарешті накопала щось на Джекі Сіверенс. Там було багато бруду, в тому числі й скандал, у якому замішаний її син, — провалене завдання, що призвело до смерті однієї жінки, — але досі нічого не змінилося. У списку «цілком таємно», і не у відкритій справі на Джекі, а в закритій на Джека, що має резон, бо з Джеком трохи простіше: він пенсіонер, йому пішов восьмий десяток, і деякі його розробки існують лише у паперовій формі.

— Глянь на п’ятий рядок у цьому пункті, — каже Ґрейс, звівшись на дах, перед тим швидко перевіривши, чи немає жучків. Ти там жодного не знаходила, але треба стерегтися.

Рядок проголошує:

«Платіжний запит — СБ, Проект „Сироватка Блаженства“».

— Ще щось є? — Це не зовсім те, на що ти очікувала, але тобі здається: ти знаєш, що це