Читати книгу - "Замирення"

На порозі він сказав їм, що буде далі. В його голосі звучала тільки тінь авторитету директора Південного Округу, але й у цій тіні була своя непробивна твердість.

— Ґрейс, ти лишишся тут, нагорі. Вартуватимеш із рушницями. Тут багато небезпек, і ми не хочемо в них ускочити. Жар-птахо, ти підеш зі мною, показуватимеш дорогу. Я йтиму на невеличкій відстані за тобою. Ґрейс, якщо ми там затримаємося довше, ніж на три години… — максимальний час, який визначався у попередніх експедиціях, — …ти будеш вільна від будь-якої відповідальності за нас.

Бо якщо є світ, куди слід повернутися, то людина, котра виживе, має неодмінно туди повернутися.

Жінки вдивлялись у нього. Вони вдивлялися, і він гадав, що зараз обидві почнуть опиратися, переможуть його, й тоді кінець його аргументам. І він залишиться тут, нагорі.

Але ця хвилина так і не настала, і полегшення накрило його з головою, майже виснажуючи, коли Ґрейс кивнула головою і сказала, щоб він поберігся, — порада, яку Керманич ледве розчув.

Жар-птаха відійшла вбік, з дивним виразом на обличчі. Там, унизу, вона остаточно зіллється своїм досвідом із досвідом біологині, й Керманич не зможе вберегти її від цього.

— Хоч би що було в тебе зараз у голові, тримайся цього, — сказала Ґрейс. — Бо нічого з цього не лишиться, коли спустишся.

Що варилося наразі у нього в голові, і до яких це призведе наслідків? Бо його мета полягала не в тому, щоб досягти Збирача. Бо Керманич цікавився, що може ховатися в сяйві, яке того огортає.

І вони спустились у вежу.

20. ДИРЕКТОРКА

Даремний звіт Вітбі про цвітіння лежить у тебе на столі до того часу, як тобі треба буде йти на нову співбесіду з біологом перед експедицією: можливе число кандидатів у дванадцяту — десять, а ти, Ґрейс і Лоурі проштовхуєте своїх улюбленців, доки члени наукового відділу ведуть підкилимні ігри та втемну використовують інших, бо хочуть наполягти на своєму виборі. Сіверенс здається анітрохи не зацікавленою у цьому питанні.

Негарно коментувати будь-кого, але у тебе немає вибору. Ця рослина знову розквітає в твоїй уяві, коли ти ведеш співбесіду в тісному офісі маленького міста біолога — місці, яке ти винайняла, та вдаєш, нібито воно й раніше було твоїм, з усіма належними працями з психології та психіатрії на книжкових полицях. Дипломи й родинні фотографії справжньої власниці помешкання звідси забрали. Це поступка Лоурі, його дослідженням, і тому ти дозволила людям перемінити стільці, освітлювальні прилади та інше обладнання кімнати, і в цих видозмінах інтер’єру та кольорової гами однотонних блакитних і зелених тонів на червоний, помаранчевий, сірий чи сріблястий була відповідь на важливіше запитання.

Лоурі стверджує, що ці його зміни можуть мати «несвідомий чи інстинктивний» вплив на кандидатів.

— Щоб вони почувалися безпечно та невимушено? — питаєш ти того виняткового моменту, коли можна тицьнути у звіра дрючком, та Лоурі проігнорував ці слова, і в твоїй уяві з’являється його відповідь: «Щоб примусити їх робити те, що ми хочемо».

Досі не вивітрився дух зіпсутої води: у льосі прорвало трубу. У кутку — мокра пляма, замаскована столиком, начебто треба сховати якийсь злочин. Єдина деталь, яка викриває, що це не твій офіс: тебе аж зводить судома, ти корчишся, затиснута у кріслі.

Ця рослина знову розквітає у твоїй уяві, і щоразу, коли це відбувається, лишається все менше часу для дій, і ти розумієш, що дедалі менше можеш зробити. Чим є ця рослина — викликом, запрошенням чи намарним відволіканням уваги? Посланням? А якщо так, то чи не означає це, що насправді Вітбі все здалося? Світло внизу топографічної аномалії, від дверей у Нуль-зону, на картах Таро, якими послуговувалася «Науково-спіритична бригада». Відблиски світла під час сканування тіла на МРТ, що ти пережила минулого тижня.

У розпалі цього цвітіння в твоєму мозку є така річ, з якої Ґрейс може поглузувати, якби ти могла сказати їй, там, переступивши межу цього світу: біологиня — це талісман, який з’являється щоразу, коли все стискається, а в тебе лишається обмаль часу.

— Укажіть своє ім’я для запису.

— Я робила це минулого разу.

— Але все ж таки.

Біологиня дивиться на тебе як на супротивника, а не як на ту, що здатна послати її туди, куди вона явно не хоче виряджатися. Ти знову звертаєш увагу не тільки на мускулатуру цієї жінки, але й на те, що кандидатка готова ускладнити справу навіть у простому — називанні свого імені. У неї рідкісна самовлада, якої біологиня дотримується не тому, що знає, хто вона така, а й лише завдяки її знанню: їй ніхто не рівня, їй ніхто не потрібен. Деякі професіонали можуть поставити діагноз: психічний розлад, — але в біологині це виявляється як цілковите і незбагненне сяйво.

— Розкажіть про своїх батьків.

— Які ваші найдавніші спогади?

— Чи щасливе було у вас дитинство?

Усі ці звичайні, одноманітні запитання, а також її короткі відповіді — теж одноманітні, у такому ж стилі. Але потім починається цікавіше.

— Чи були у вас колись жорстокі й насильницькі думки чи прояви? — питаєш ти.

— Що саме ви вважаєте жорстоким і насильницьким актом? — відповідає вона. Спроба ухилитися чи справжній інтерес? Ти віддаєш перевагу першому.

— Шкода, завдавана іншим людям чи тваринам. Надмірний збиток майну — наприклад, підпал. — У репертуарі Ріелтора в «Зоряних стежках» є десятки історій про шкоду, заподіяну будинкам, і голос у неї під час таких оповідей аж зривається. Біологиня, певно, класифікувала б Ріелтора як інопланетний вид.

— Люди — це і є тварини.

— Тоді — шкода, заподіювана тваринам?

— Тільки стосовно людей-тварин.

Вона намагається або заплутати тебе, або ж хоче спровокувати, але звичайні перехресні дослідження та аналіз її інтелекту виявили дещо цікаве, — те, що ти не можеш підтвердити. Бувши ще аспіранткою на Західному узбережжі, вона стажувалася на лісовій станції національного парку. Два роки, що вона прожила там, приблизно збігалися з низкою подій, які можна умовно назвати «лісовим тероризмом». Найгірша подія: троє чоловіків були бузувірськи побиті «нападником у масці». Мотив, за словами поліції: «Жертви мучили пораненого пугача, тицяючи в нього палицею та намагаючись підпалити йому крило». Жодних підозрюваних так і не виявили, і нікого не заарештували.

— Що б ви робили, якби учасник вашої експедиції виявив жорстокість і насильство?

— Усе, що мусила б.

— Чи означало б це вбивство?

— Якби до цього дійшло, мені довелося б.

— Навіть якби це була я?

— Особливо якби це були ви. Бо ці питання такі нудні й