Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

Астров пообіцяв. Посилання на таких свідків лише посилювало правдоподібність дезінформації, яка готувалася для Долла.

Справжнім відпочинком для розвідника були години обідньої перерви, коли їхня бригада збиралася в червоному кутку. Всі розв'язували вузлики з харчами, а агітатор повідомляв новини з фронтів. Під впливом цих новин, то радісних, то сумних, виникала розмова. Хтось читав листа з фронту, хтось комусь радив, що писати про домашні справи, а чого не згадувати, аби дарма не турбувати фронтовика. Через оці, на перший погляд дрібні, факти, що поставали на фоні грандіозних подій війни, Астров вловлював серцем найважливіше: ніколи ці люди не визнають іншого порядку, іншого укладу життя, крім радянського. Та Павлові здавалося, що таке гостре відчуття подій і таке передбачення майбуття, якщо взяти присутніх тут людей, притаманне лише йому. І тільки тому, що він тут єдиний, кому випало близько бачити обидва табори, а отже, і порівняти…

Аж ось якось довелося, чекаючи підходу чергового ешелона, розговоритися з Петровичем, старим залізничником, колишнім паровозним машиністом з депо Люботин, якого доля евакуйованого закинула із зеленого куточка під Харковом аж на Каспій. Було дідові за сімдесят. Паровоза йому вже не довірили, та не відмовили наполегливому проханню хоч що-небудь робити для перемоги. Поставили мастильником.

— Думаю я оце, синку, думаю-гадаю день і ніч, чим війна скінчиться. Не генерал я, не державний діяч, та прожив на світі чимало і дечого навчився. Повоював на минулій світовій і на громадянській. Світу побачив. І не тільки через віконце паровоза. Хоч і звідти, скажу тобі, розумній людині далеко видно. Не. одну тисячу книг перечитав. Знаю добре, що та'к далеко наша армія ні коли не відступала. А відступила ж вона, під тиском переважаючих сил, з жорстокими боями за кожний клаптик землі. Виходить, що ворог сильніший, що такого сильного ворога в нашого народу ще ніколи не було. І такого лютого. А скорити нас він не скорить. Хочеш переконатися в цьому?

— Я й так, діду, переконаний, бо бачив, як наші хлопці б'ються.

— А я в боях, Павлику, не був. Та щодня спостерігаю, як люди трудяться для перемоги. І зрозумів: Радянської влади нікому не звалити. Вона, синку, навічно.

В Астрова виникло непереборне бажання обняти старого, міцно потиснути йому руку. Але й на цей раз, кажучи словами поета, довелося наступити на горло власній пісні. Катеринич категорично заборонив розвідникові будь-які публічні прояви політичних симпатій та антипатій.

І все ж час від часу Павло «бунтував» проти цієї заборони. Особливо бурхлива розмова відбулась у них після того, коли комсомольський секретар одверто висловив своє здивування з приводу політичної пасивності моряка.

— Грамотний ти хлопець, Павле! І на фронті побував. Люди поважають. тебе, жаліють… Невже ж вони не заслужили, щоб і ти їм колись уголос газету прочитав, про становище під Сталінградом розповів. Чому це в тебе для них слова не знайдеться?

Передавши Катериничу цю розмову, Астров попросив:

— Так що дозвольте, Якове Іларіоновичу, хоч один раз щиро з людьми поговорити. Є що сказати. «Товстуна» ж і Карлова на всяк випадок попереджу: примусили агітацію розводити, а я для маскування погодився. Та й як вони дізнаються про мій виступ?

— Дитяче белькотіння, — розпалився завжди спокійний Катеринич, — ще і ще раз категорично забороняю вам публічні виступи, навіть у колі ваших товаришів.

Помітивши, як спохмурніло обличчя співрозмовника, додав уже спокійніше:

— Зрозумійте, що ви і «Товстун» не єдині агенти абверу в Астрахані, що один з них постійно стежить за вами. Розгулятися ми йому, звичайно, не даємо. Він у нас за «живця» на гачку править. Долл шле до нього зв'язкових по інформацію, а ми їх на зворотньому шляху перехоплюємо. Та трапляється у рибалки й так, що живець зривається. Не можу, права не маю ризикувати вами.

— Підказую ж вихід: комсорг примусив…

— Цим ви можете обманути «Товстуна», Кардова. Ми їх загнали в нору, і вони вірять байкам, які ви розповідаєте їм за пляшкою. Того ж, хто слухатиме вас, не обдурите: він одразу розпізнає, звідки у вас слова йдуть — від внутрішньої переконаності чи від фальшивого пафосу. Давайте відкладемо вашу агітаторську діяльність на майбутнє. А поки що — ближче до діла. За даними армійської розвідки фашисти посилюють активність у напрямку Яшкуля. Є дані про підготовку наступу на Астрахань. Саме час підкинути Доллові дезінформацію. Попередьте «Товстуна», щоб готувався в дорогу.

…Пізно вночі за вікнами явочної квартири, старанно заслоненими щитами з фанери, Астров читав «колегам» своє перше повідомлення Доллові.

«Пане Зондерфюрер. Повідомляю Вас про хід моїх справ. Як Ви вже знаєте, в ніч з 25-го на 26-е серпня німецькі солдати перекинули нас через свій передній край у напрямку Яшкуля. Потрапили ми в цей населений пункт аж у середині дня, бо відстань до нього п'ятдесят кілометрів, а не двадцять п'ять, як твердив мені Ваш ад'ютант.

Навколо Яшкуля — сильні дозори, бо він є опорним пунктом, до якого, як пощастило мені довідатися в останню хвилину, відходить червоне військо з-під Улан-Урге. В Яшкулі скупчилося багато артилерії, але скільки саме і яких систем, з'ясувати не вдалося.

Звідси на Астрахань ми йшли по головній магістралі. Зустрічали механізовані колони, складом приблизно до полку. Одні з них прямували в бік Яшкуля, інші навпаки. Важко було встановити їх призначення: поповнення, перегрупування чи, може, просто пересувні моторизовані загони для патрулювання ділянок пустельних пісків? У всякому разі ми переконалися, що триматися головної магістралі небезпечно, і мусили ухилитися вправо і йти через села. В Ємчін-Хірулі дізналися від населення, що більшовики озброюють спеціальні загони чоловіків, які з тих чи інших причин не призвані до лав армії, і створюють з них команди для винищення німецьких парашутних десантів. Таких загонів, кажуть, вже чимало. Винищувальники весь час стежать за степами. У селах лишилися самі старики та діти, тому завербувати нового зв'язкового, як ви наказали, нам з «Товстуном» не пощастило. Ми вирішили якнайшвидше дістатися в Астрахань. Тут більше населення, отже і більший вибір зв'язкових. Одного я вже завербував. На мій погляд, надійний чоловік. Перевіряв його поки що лише на дрібних дорученнях. На більших ризиковано. Справа в тому, що він дезертирував з червоного війська. Його, можливо, розшукують, а