read-books.club » Пригодницькі книги » В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський 📚 - Українською

Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

33
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В лабіринтах абверу" автора Петро Максимович Кропив'янський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 87
Перейти на сторінку:
не забудьте згадати добрим словом, а я вам ще відслужу, — канючив Карлов.

Астров пообіцяв. Посилання на таких свідків лише посилювало правдоподібність дезінформації, яка готувалася для Долла.

Справжнім відпочинком для розвідника були години обідньої перерви, коли їхня бригада збиралася в червоному кутку. Всі розв'язували вузлики з харчами, а агітатор повідомляв новини з фронтів. Під впливом цих новин, то радісних, то сумних, виникала розмова. Хтось читав листа з фронту, хтось комусь радив, що писати про домашні справи, а чого не згадувати, аби дарма не турбувати фронтовика. Через оці, на перший погляд дрібні, факти, що поставали на фоні грандіозних подій війни, Астров вловлював серцем найважливіше: ніколи ці люди не визнають іншого порядку, іншого укладу життя, крім радянського. Та Павлові здавалося, що таке гостре відчуття подій і таке передбачення майбуття, якщо взяти присутніх тут людей, притаманне лише йому. І тільки тому, що він тут єдиний, кому випало близько бачити обидва табори, а отже, і порівняти…

Аж ось якось довелося, чекаючи підходу чергового ешелона, розговоритися з Петровичем, старим залізничником, колишнім паровозним машиністом з депо Люботин, якого доля евакуйованого закинула із зеленого куточка під Харковом аж на Каспій. Було дідові за сімдесят. Паровоза йому вже не довірили, та не відмовили наполегливому проханню хоч що-небудь робити для перемоги. Поставили мастильником.

— Думаю я оце, синку, думаю-гадаю день і ніч, чим війна скінчиться. Не генерал я, не державний діяч, та прожив на світі чимало і дечого навчився. Повоював на минулій світовій і на громадянській. Світу побачив. І не тільки через віконце паровоза. Хоч і звідти, скажу тобі, розумній людині далеко видно. Не. одну тисячу книг перечитав. Знаю добре, що та'к далеко наша армія ні коли не відступала. А відступила ж вона, під тиском переважаючих сил, з жорстокими боями за кожний клаптик землі. Виходить, що ворог сильніший, що такого сильного ворога в нашого народу ще ніколи не було. І такого лютого. А скорити нас він не скорить. Хочеш переконатися в цьому?

— Я й так, діду, переконаний, бо бачив, як наші хлопці б'ються.

— А я в боях, Павлику, не був. Та щодня спостерігаю, як люди трудяться для перемоги. І зрозумів: Радянської влади нікому не звалити. Вона, синку, навічно.

В Астрова виникло непереборне бажання обняти старого, міцно потиснути йому руку. Але й на цей раз, кажучи словами поета, довелося наступити на горло власній пісні. Катеринич категорично заборонив розвідникові будь-які публічні прояви політичних симпатій та антипатій.

І все ж час від часу Павло «бунтував» проти цієї заборони. Особливо бурхлива розмова відбулась у них після того, коли комсомольський секретар одверто висловив своє здивування з приводу політичної пасивності моряка.

— Грамотний ти хлопець, Павле! І на фронті побував. Люди поважають. тебе, жаліють… Невже ж вони не заслужили, щоб і ти їм колись уголос газету прочитав, про становище під Сталінградом розповів. Чому це в тебе для них слова не знайдеться?

Передавши Катериничу цю розмову, Астров попросив:

— Так що дозвольте, Якове Іларіоновичу, хоч один раз щиро з людьми поговорити. Є що сказати. «Товстуна» ж і Карлова на всяк випадок попереджу: примусили агітацію розводити, а я для маскування погодився. Та й як вони дізнаються про мій виступ?

— Дитяче белькотіння, — розпалився завжди спокійний Катеринич, — ще і ще раз категорично забороняю вам публічні виступи, навіть у колі ваших товаришів.

Помітивши, як спохмурніло обличчя співрозмовника, додав уже спокійніше:

— Зрозумійте, що ви і «Товстун» не єдині агенти абверу в Астрахані, що один з них постійно стежить за вами. Розгулятися ми йому, звичайно, не даємо. Він у нас за «живця» на гачку править. Долл шле до нього зв'язкових по інформацію, а ми їх на зворотньому шляху перехоплюємо. Та трапляється у рибалки й так, що живець зривається. Не можу, права не маю ризикувати вами.

— Підказую ж вихід: комсорг примусив…

— Цим ви можете обманути «Товстуна», Кардова. Ми їх загнали в нору, і вони вірять байкам, які ви розповідаєте їм за пляшкою. Того ж, хто слухатиме вас, не обдурите: він одразу розпізнає, звідки у вас слова йдуть — від внутрішньої переконаності чи від фальшивого пафосу. Давайте відкладемо вашу агітаторську діяльність на майбутнє. А поки що — ближче до діла. За даними армійської розвідки фашисти посилюють активність у напрямку Яшкуля. Є дані про підготовку наступу на Астрахань. Саме час підкинути Доллові дезінформацію. Попередьте «Товстуна», щоб готувався в дорогу.

…Пізно вночі за вікнами явочної квартири, старанно заслоненими щитами з фанери, Астров читав «колегам» своє перше повідомлення Доллові.

«Пане Зондерфюрер. Повідомляю Вас про хід моїх справ. Як Ви вже знаєте, в ніч з 25-го на 26-е серпня німецькі солдати перекинули нас через свій передній край у напрямку Яшкуля. Потрапили ми в цей населений пункт аж у середині дня, бо відстань до нього п'ятдесят кілометрів, а не двадцять п'ять, як твердив мені Ваш ад'ютант.

Навколо Яшкуля — сильні дозори, бо він є опорним пунктом, до якого, як пощастило мені довідатися в останню хвилину, відходить червоне військо з-під Улан-Урге. В Яшкулі скупчилося багато артилерії, але скільки саме і яких систем, з'ясувати не вдалося.

Звідси на Астрахань ми йшли по головній магістралі. Зустрічали механізовані колони, складом приблизно до полку. Одні з них прямували в бік Яшкуля, інші навпаки. Важко було встановити їх призначення: поповнення, перегрупування чи, може, просто пересувні моторизовані загони для патрулювання ділянок пустельних пісків? У всякому разі ми переконалися, що триматися головної магістралі небезпечно, і мусили ухилитися вправо і йти через села. В Ємчін-Хірулі дізналися від населення, що більшовики озброюють спеціальні загони чоловіків, які з тих чи інших причин не призвані до лав армії, і створюють з них команди для винищення німецьких парашутних десантів. Таких загонів, кажуть, вже чимало. Винищувальники весь час стежать за степами. У селах лишилися самі старики та діти, тому завербувати нового зв'язкового, як ви наказали, нам з «Товстуном» не пощастило. Ми вирішили якнайшвидше дістатися в Астрахань. Тут більше населення, отже і більший вибір зв'язкових. Одного я вже завербував. На мій погляд, надійний чоловік. Перевіряв його поки що лише на дрібних дорученнях. На більших ризиковано. Справа в тому, що він дезертирував з червоного війська. Його, можливо, розшукують, а

1 ... 63 64 65 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"